ГЛАВА 4. СЛУЖБА РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ СУДЕН
ГЛАВА 4. СЛУЖБА РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ СУДЕН
Стаття 110. Поняття служби регулювання руху суден
У районах інтенсивного судноплавства (портові та узбережні
води, вузькості, перетин морських шляхів) рішенням центрального
органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері транспорту, створюються служби регулювання руху
суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден.
{ Зміни до частини першої статті 110 див. в Законі N 5502-VI
( 5502-17 ) від 20.11.2012 }
Зона дії і порядок руху суден в зоні встановлюються Правилами
плавання у цій зоні, що затверджуються центральним органом
виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у
сфері транспорту.
{ Зміни до частини другої статті 110 див. в Законі N 5502-VI
( 5502-17 ) від 20.11.2012 }
Під радіолокаційним обслуговуванням мається на увазі контроль
за безпекою судноплавства, регулювання руху суден, радіолокаційне
проведення, подання допомоги суднам під час аварійно-рятувальних
операцій, інформування про рух суден, стан засобів навігаційного
облаштування, гідрометеорологічні умови та інші фактори, що
впливають на безпеку плавання.
Перелік послуг, що надаються конкретною службою регулювання
руху суден, ступінь обов\’язковості окремих видів радіолокаційного
обслуговування повідомляються в обов\’язковій постанові начальника
морського порту, лоціях і Повідомленнях мореплавцям.
За межами територіального моря України служба регулювання
руху суден обслуговує судна тільки за заявкою капітана судна.
Стаття 111. Правовий статус служби регулювання руху суден
Служба регулювання руху суден діє відповідно до Типового
положення про службу регулювання руху суден, що затверджується
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики у сфері транспорту.
{ Зміни до частини першої статті 111 див. в Законі N 5502-VI
( 5502-17 ) від 20.11.2012 }
Якщо зона дії служби регулювання руху суден охоплює акваторії
кількох портів або узбережні води і вузькості (регіональна служба
регулювання руху суден), порядок створення і підпорядкованість
служби регулювання руху суден визначаються портами, що беруть
участь у створенні такої служби, за погодженням з центральним
органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної
політики у сфері транспорту.
{ Зміни до частини другої статті 111 див. в Законі N 5502-VI
( 5502-17 ) від 20.11.2012 }
Стаття 112. Лоцман-оператор служби регулювання руху суден
Лоцманами-операторами служби регулювання руху суден можуть
бути громадяни України, які відповідають вимогам, встановленим
Положенням про лоцмана – оператора служби регулювання руху суден,
що затверджується центральним органом виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері транспорту.
{ Зміни до статті 112 див. в Законі N 5502-VI ( 5502-17 ) від
20.11.2012 }
Стаття 113. Відмова служби регулювання руху суден від
надання послуг судну
Якщо капітан судна, що проводиться за допомогою служби
регулювання руху суден, не дотримується рекомендацій лоцмана –
оператора служби регулювання руху суден, то лоцман має право
відмовитися від продовження радіолокаційного проведення судна, що
обов\’язково фіксується за допомогою технічних засобів. Проте і
після відмови від радіолокаційного проведення судна
лоцман-оператор служби регулювання руху суден зобов\’язаний
залишитися на зв\’язку з судном, і якщо капітану будуть потрібні
відомості, необхідні для безпечного плавання, лоцман-оператор
служби регулювання руху суден зобов\’язаний подати їх.
Якщо капітан зажадає, щоб лоцман-оператор служби регулювання
руху суден поновив радіолокаційне проведення судна, його вимога
має задовольнитися.
Стаття 114. Відповідальність служби регулювання руху
суден за аварії
Відповідальність за аварії, що сталися з вини
лоцмана-оператора служби регулювання руху суден, несе відповідний
порт, у підпорядкуванні якого перебуває служба регулювання руху
суден.
Ця відповідальність обмежується розміром аварійного фонду
служби регулювання руху суден, що утворюється з 10 відсотків
відрахувань від сум зборів, що надійшли в календарному році, який
передував аварії.
Стаття 115. Оплата послуг служби регулювання руху суден
Із суден, що користуються послугами служби регулювання руху
суден, справляється збір, порядок справляння і розмір якого
встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики економічного розвитку.
Капітан судна, який звернувся до служби регулювання руху
суден за послугами, а потім відмовився від них, зобов\’язаний
повністю сплатити належний за затребувані послуги збір.
ГЛАВА 5. МОРСЬКЕ АГЕНТУВАННЯ
Стаття 116. Агентування суден
У морському порту або поза його територією як постійні
представники судновласника діють агентські організації (морський
агент), які за договором морського агентування за винагороду
зобов\’язуються надавати послуги в галузі торговельного
мореплавства.
Плата за послуги агентських організацій всіх форм власності
встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері транспорту, за погодженням з
центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування
державної політики економічного розвитку.
При виконанні договору морського агентування морський агент,
що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої
договірної сторони, якщо вона її на те уповноважила і якщо
судновласник не заперечує.
( Частину четверту статті 116 виключено на підставі Закону
N 3370-IV ( 3370-15 ) від 19.01.2006 )
Стаття 117. Права та обов\’язки морського агента
Морський агент виконує формальності та дії, пов\’язані з
прибуттям, перебуванням і відходом судна, допомагає капітану судна
у налагодженні контактів з службами порту, місцевими органами
виконавчої влади, в організації постачання і обслуговування судна
в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж, інкасує
суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що
виникають з договору перевезення, сплачує за розпорядженням
судновласника і капітана судна суми, пов\’язані з перебуванням у
порту, залучає вантажі для морських ліній, здійснює збір фрахту,
експедирування вантажу, наймання екіпажів для роботи на суднах,
виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною
учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.
Морський агент зобов\’язаний:
а) здійснювати добросовісно свою діяльність відповідно до
інтересів судновласника або іншого довірителя і звичайної практики
морського агентування;
б) діяти в межах своїх повноважень;
в) не передавати здійснення своїх функцій іншій особі
(суб\’єкту), якщо тільки він не був уповноважений на це своїм
довірителем.
{ Стаття 117 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5462-VI
( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
Стаття 118. Обов\’язки судновласника або іншого довірителя
Судновласник або інший довіритель зобов\’язані:
а) надавати морському агенту кошти, достатні для здійснення
його функцій;
б) відшкодовувати морському агенту будь-які витрати, зроблені
ним від їх імені або за їх згодою;
в) нести відповідальність за наслідки будь-яких дій морського
агента в межах його повноважень.
У разі обмеження довірителем звичайних повноважень морського
агента будь-яка угода, укладена ним з третьою особою, яка діяла
добросовісно, є дійсною і обов\’язковою для довірителя, якщо тільки
третій особі не було відомо про таке обмеження.
Стаття 119. Припинення договору морського агентування
Договір морського агентування, укладений на визначений
термін, припиняється після його закінчення, якщо умовами договору
не передбачено інше.
Якщо договір морського агентування укладено на невизначений
термін, то кожна із сторін вправі розірвати договір за наявності
серйозних причин, які підтверджують його невиконання, сповістивши
другу сторону про це не пізніше ніж за три місяці з часу, коли їй
стало відомо про такі причини.
ГЛАВА 6. МАЙНО, ЩО ЗАТОНУЛО В МОРІ
Стаття 120. Поняття майна, що затонуло в морі і сфера
застосування
Майном, що затонуло, як визначає ця глава, є судна або інші
плавучі засоби, що зазнали катастрофи, будь-які споруди, здатні
здійснювати плавання, літальні апарати, їх уламки, обладнання,
вантажі та інші предмети незалежно від того, знаходяться вони на
плаву чи під поверхнею води, опустилися на дно чи викинуті на
мілководдя або на берег.
Правила цієї глави застосовуються щодо підняття, віддалення
або знищення майна, що затонуло у межах внутрішніх вод або
територіального моря України.
До суден, що затонули у відкритому морі, а також до вантажів
та речей, що знаходяться на них, застосовується законодавство
держави, під прапором якої плавало судно.
Правила цієї глави не застосовуються щодо:
а) підняття, віддалення або знищення військового майна;
б) підняття майна культурного характеру, археологічного або
історичного значення.
Підняття, віддалення або знищення майна, переліченого у
підпунктах \”а\” і \”б\” частини четвертої цієї статті, здійснюється
відповідно до чинного законодавства України.
Якщо таке майно затонуло на акваторії морського порту,
організація, відповідальна за підняття, віддалення або знищення
цього майна, відповідно до чинного законодавства України повинна
погодити свої дії з керівництвом порту.
Стаття 121. Право на майно, що затонуло
Право на майно, що затонуло у внутрішніх водах або у
територіальному морі України, а також відносини, що виникають у
зв\’язку з цим майном, визначаються чинним законодавством України.
Стаття 122. Підняття майна його власником
Власник майна, що затонуло, якщо він має намір підняти це
майно, повинен повідомити про це найближчий морський порт України
протягом одного року з дня, коли майно затонуло.
Порт за погодженням з заінтересованими державними органами
встановлює достатній за обставинами термін для підняття майна,
порядок проведення цих робіт і доводить це до відома власника
майна.
Стаття 123. Порядок підняття небезпечного майна, що затонуло
У тих випадках, коли майно, що затонуло, створює перешкоду
судноплавству, морським промислам, гідротехнічним або іншим
роботам, загрозу життю або здоров\’ю людей чи забруднення
навколишнього природного середовища, власник зобов\’язаний негайно
повідомити про те, що сталося, найближчий порт і на вимогу
останнього віддалити або знищити це майно у встановлений портом
термін.
Порт повинен повідомити про це центральний орган виконавчої
влади, що реалізує державну політику із здійснення державного
нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного
середовища.
Якщо майно, що затонуло, становить безпосередню загрозу
безпеці судноплавства, життю чи здоров\’ю людей, забрудненню
навколишнього природного середовища, а власник майна, що затонуло,
не піднімає його у термін, встановлений портом, згідно з цією
статтею, порт має право за рахунок власника затонулого майна
вжити необхідних заходів до його негайного підняття, а при
необхідності – до його знищення або віддалення іншим способом.
Якщо власник майна, що затонуло, невідомий, порт робить
публікацію про терміни, встановлені для підняття майна, що
затонуло, у Повідомленнях мореплавцям. Якщо відома держава, під
прапором якої плавало затонуле судно, порт направляє відповідне
повідомлення Міністерству закордонних справ України.
{ Стаття 123 із змінами, внесеними згідно із Законами N 885-VI
( 885-17 ) від 15.01.2009, N 5462-VI ( 5462-17 ) від 16.10.2012 }
Стаття 124. Право порту на вибір суднопіднімального
підприємства
У разі наявності вагомих підстав порт має право не дозволити
власнику майна піднімати затонуле майно своїми засобами або
засобами обраної ним суднопіднімальної організації. У цьому
випадку підняття майна здійснює порт за рахунок його власника.
Стаття 125. Втрата права на майно, що затонуло
Власник майна, що затонуло, втрачає право на нього у випадку,
якщо не зробить заяви або не підніме майно у терміни, передбачені
статтями 122, 123 цього Кодексу, і це майно стає державною
власністю.
Стаття 126. Витребування майна, піднятого портом
Майно, підняте портом згідно зі статтею 124 цього Кодексу, а
також майно, підняте портом внаслідок того, що воно становило
безпосередню загрозу безпеці судноплавства, життю і здоров\’ю
людей або забруднення навколишнього природного середовища (стаття
123 цього Кодексу), може бути витребуване його власником протягом
двох років з дня, коли майно було фактично піднято. При цьому
порту повинні бути відшкодовані вартість підняття та інші завдані
у зв\’язку з цим витрати і збитки.
Якщо підняте майно реалізовано портом через неможливість або
недоцільність його зберігання, власнику майна повертається
виручена від реалізації сума за вирахуванням усіх витрат,
понесених портом у зв\’язку з підняттям, зберіганням і реалізацією
майна. При цьому, якщо виручена від реалізації піднятого майна
сума не покриває всіх витрат і збитків порту, власник майна
зобов\’язаний відшкодувати їх порту.
Відмова від затонулого або піднятого майна не звільняє
власника від обов\’язку відшкодувати порту його витрати і збитки у
випадках, передбачених статтями 123 і 124 цього Кодексу і цією
статтею.
Стаття 127. Випадково підняте майно
Випадково підняте майно, що затонуло, повинно бути здане
найближчому морському порту України. У цьому разі особі, яка
доставила майно у розпорядження порту, виплачується винагорода у
розмірі однієї третини вартості цього майна.
Leave a Reply