Науково-практичний коментар до ст. 196 Кодексу законів про працю України

Для всіх підприємств і організацій встановлюється броня прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб молодше вісімнадцяти років. 

Районні і міські ради затверджують програми влаштування на роботу випускників загальноосвітніх шкіл, квоти робочих місць для працевлаштування молоді та забезпечують їх виконання всіма підприємствами, установами, організаціями.

Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання на виробництві зазначеним особам, направленим в рахунок броні, забороняється. Така відмова може бути оскаржена ними до суду.

 

Коментар:

 

1. Частина перша статті, що коментується, передбачає встановлення для всіх підприємств і організацій броні прийняття на роботу і професійне навчання на виробництві молоді, яка закінчила загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також інших осіб, молодше вісімнадцяти років. Ст. 6 Закону \”Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні\” передбачає встановлення квоти робочих місць для працевлаштування молоді. При цьому під молоддю, молодими громадянами розуміються громадяни віком від 14 до 35 років (ст. 1 названого Закону). Таким чином, цей Закон істотно розширює порівняно із ст. 196 КЗпП коло осіб, яких підприємства зобов\’язані приймати на роботу в рахунок броні (квоти). У той же час Верховна Рада України в Постанові \”Про інформацію Кабінету Міністрів України \”Про забезпечення працевлаштування молоді, зокрема випускників шкіл, вузів та інших навчальних закладів\” запропонувала Кабінету Міністрів вжити невідкладних заходів для безумовного додержання вимог Конституції, законів України щодо надання гарантій у працевлаштуванні молоді, яка закінчила загальноосвітні школи і професійні навчально-виховні заклади, вищі заклади освіти і не одержала направлення на роботу, іншим особам до 21 року, демобілізованим (тобто звільненим) зі строкової військової служби, юнакам і дівчатам (вік у постанові не зазначено), звільненим з місць позбавлення волі, неповнолітнім, у тому числі сиротам, напівсиротам, молодим інвалідам.

2. Частина друга ст. 196 КЗпП покладає низку обов\’язків щодо забезпечення працевлаштування молоді на районні і міські ради. Слід мати на увазі, що нині чинний текст ст. 196 КЗпП був затверджений у той час, коли вся влада належала радам. Але й тоді не малося на увазі, що всі функції, які були покладені на ради, виконувалися саме радами, тому що вони створювали для цього виконавчі органи. Тому обов\’язки, зазначені в частині другій ст. 196 КЗпП, несуть переважно взагалі не ради, а місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які створюються радами.

3. Квоти робочих місць для працевлаштування молоді дійсно затверджують місцеві державні адміністрації та виконкоми відповідних рад. Направлення для працевлаштування цієї категорії працівників видаються центрами зайнятості, в межах затвердженої квоти. Що стосується забезпечення виконання підприємствами обов\’язків з прийняття на роботу молоді, направленої для працевлаштування в рахунок броні, то делікатне формулювання \”… ради… забезпечують…\” (ст. 196 КЗпП) доповнене твердою санкцією: в разі відмови у прийнятті на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти з підприємств стягується штраф у пятидесятикратному розмірі неоподатковуваного податком мінімуму доходів громадян за кожну таку відмову (ст. 7 Закону \”Про зайнятість населення\”). На цей час розмір такого штрафу складає 850 грн.

4. Відмовляти молодим громадянам, направленим для працевлаштування в рахунок броні, у прийнятті на роботу забороняється. Така відмова може бути оскаржена до суду (частина третя ст. 196; пункт 6 частини другої ст. 232 КЗпП).