Науково-практичний коментар до ст. 152 Кодексу законів про працю України

Власник або уповноважений ним орган має право замість накладання дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу. 

Коментар:

1. Зазначення в частині другій ст. 140 КЗпП на можливість застосування щодо окремих несумлінних працівників у необхідних випадках заходів \”дисциплінарного та громадського впливу\” дає підстави для висновку про те, що за порушення трудової дисципліни до працівників можуть застосовуватися не лише заходи дисциплінарного стягнення, але й інші заходи впливу. На перший погляд, ст. 140 КЗпП створює правову підставу для застосування до працівників заходів дисциплінарного впливу, передбачених постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС \”Про додаткові заходи щодо зміцнення трудової дисципліни\”. Ми вважаємо, однак, що це не так. Названою постановою як додатковий захід впливу передбачено зменшення щорічної відпустки на кількість днів прогулу, здійсненого працівником без поважної причини у відповідному році. При цьому відпустка повинна бути не менше, ніж 12 робочих днів. Це правило не повинне застосовуватися як таке, що суперечить Закону України \”Про відпустки\”.

Передбачена тією ж постановою виплата премії в половинному розмірі на новому місці роботи протягом шести місяців, якщо з попереднього місця роботи працівник звільнений за систематичне порушення трудової дисципліни, прогули без поважної причини або появу на роботі в нетверезому стані, також не може застосовуватися як така, що суперечить суті трудових правовідносин. За порушення, допущене на одному місці роботи, до працівника не можуть застосовуватись заходи впливу на новому місці роботи, перед новим власником. Крім того, державне регулювання преміювання і взагалі не передбачене нормами Кодексу законів про працю і Законом \”Про оплату праці\”. Воно можливе тільки відповідно до ст. 13 і 16 Закону \”Про оплату праці\”. Але за змістом цих статей державне регулювання преміювання і в цих випадках допускається тільки з метою запобігання перевитрат або нераціонального використання бюджетних коштів. Можливість державного регулювання преміювання з метою зміцнення трудової дисципліни із ст. 13 і 16 Закону \”Про оплату праці\” не випливає.

2. Ст. 152 КЗпП надає право власникові замість накладення дисциплінарного стягнення передати питання про порушення трудової дисципліни на розгляд трудового колективу або його органу. Заходи громадського стягнення або впливу, прийняті трудовим колективом або його органом, набувають юридичного значення (пункти 3, 8 ст. 40 КЗпП), але за умови, що вони застосовуються відповідно до законодавства.

Перша така умова непрямо сформульована у ст. 152 КЗпП: трудовий колектив або його орган повинен розглядати питання про порушення трудової дисципліни за поданням власника. Друга умова: розгляд питання про порушення трудової дисципліни і застосування заходів громадського стягнення або впливу трудовим колективом або його органом відповідно до норм Закону \”Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями\”. Це означає: 1) оскільки названий Закон поширюється на трудові колективи структурних підрозділів підприємств, установ, організацій, питання про порушення трудової дисципліни може розглядати не тільки трудовий колектив підприємства, установи, організації, але й трудовий колектив структурного підрозділу, у якому працівник працює; 2) наявність кворуму на зборах колективу (п\’ятдесят відсотків загальної чисельності колективу); 3) прийняття рішення більшістю учасників зборів (конференції трудового колективу).

3. Що стосується права органів трудового колективу розглядати питання про порушення трудової дисципліни і застосування заходів громадського стягнення або впливу, то визначити коло цих органів не так просто. Ми вважаємо, що немає підстав визнавати органами трудового колективу і такими, що мають право здійснювати повноваження трудових колективів, суб\’єктів, зазначених у ст. 19 Закону СРСР \”Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями\” (партійні, профспілкові, комсомольські організації, адміністрацію). Ці суб\’єкти не входять до структури трудового колективу і ніяк не можуть бути його органами. Які ж органи організувати для здійснення повноважень трудового колективу – це справа саме трудового колективу. Закон лише встановлює порядок прийняття рішення про обрання цього органу (ст. 20, 21 Закону СРСР \”Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями\”).

4. Зміст Положення про товариські суди Української РСР дозволяє визнати товариські суди органами трудового колективу. Так, ст. 1 Положення передбачає, що товариські суди наділені довірою колективу, виконують його волю і відповідальні перед ним. Ст. 2 того ж Положення передбачає створення товариських судів за рішенням трудових колективів. Отже, товариські суди є органами трудового колективу і відповідно до ст. 152 КЗпП мають право за поданням власника розглядати питання про порушення трудової дисципліни і приймати щодо порушників трудової дисципліни рішення про застосування заходів громадського впливу і стягнення.

5. Трудові колективи або створені ними органи мають право застосовувати щодо порушників трудової дисципліни такі громадські стягнення, як товариське зауваження або громадську догану (ст. 9 Закону \”Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями\”). Товариські суди мають право застосовувати до порушників трудової дисципліни заходи впливу. Деякі з них за своїм правовим статусом повинні бути визнані заходами громадського стягнення. Це – товариське зауваження, громадський осуд, громадська догана без публікації та з публікацією у пресі (ст. 16 Положення про товариські суди в Українській РСР).

6. Громадські стягнення враховуються нарівні з дисциплінарними при звільненні з підстав, зазначених у пункті 3 ст. 40 КЗпП. При цьому враховуються лише ті громадські стягнення, які застосовані з дотриманням строків, встановлених ст. 148 КЗпП, і не втратили силу у зв\’язку з закінченням одного року після винесення рішення про оголошення стягнення або достроково за рішенням органу, який оголосив стягнення.

7. Крім заходів громадського стягнення трудовий колектив має право застосовувати до працівників такі заходи громадського впливу (ст. 9 Закону \”Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями\”): 1) ставити перед власником питання про притягнення порушника трудової дисципліни до відповідальності; 2) ставити перед власником питання про позбавлення порушників трудової дисципліни премій, винагород за результатами роботи за рік і за вислугу років; 3) порушувати питання про притягнення порушників трудової дисципліни до матеріальної відповідальності.

Що стосується питання про перенесення чергової відпустки та черговості надання житла, то такі заходи суперечать наданому працівникам праву на відпустку і громадянам – праву на житло і застосовуватися не повинні.

8. Товариським судам також надане право застосовувати щодо порушників трудової дисципліни заходи громадського впливу, які не відносяться до категорії громадських стягнень. Такими заходами впливу є: 1) покладення обов\’язків принести публічне вибачення потерпілому або колективу; 2) постановка перед власником питання про звільнення працівника.

9. Заходи громадського впливу не можуть враховуватися при звільненні на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП, але мають юридичне значення при застосуванні п. 8 ст. 40 КЗпП.