Науково-практичний коментар до ст. 120 Кодексу законів про працю України

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв\’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість.

Працівникам при переведенні їх на іншу роботу, коли це зв\’язано з переїздом в іншу місцевість, виплачуються: вартість проїзду працівника і членів його сім\’ї; витрати по перевезенню майна; добові за час перебування в дорозі; одноразова допомога на самого працівника і на кожного члена сім\’ї, який переїжджає; заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці проживання, але не більше шести днів, а також за час перебування в дорозі.

Працівникам, які переїжджають у зв\’язку з прийомом їх (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, виплачуються компенсації і надаються гарантії, зазначені в частині другій цієї статті, крім виплати одноразової допомоги, яка цим працівникам може бути виплачена за погодженням сторін.

Розміри компенсацій, порядок їх виплати та надання гарантії особам, зазначеним у частинах другій і третій цієї статті, а також гарантії і компенсації особам при переїзді їх в іншу місцевість у зв\’язку з направленням на роботу в порядку розподілу після закінчення учбового закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору, встановлюються законодавством.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, містить основні норми про гарантійні і компенсаційні виплати, які провадяться на користь працівників при переїзді на роботу в іншу місцевість. Більш детальні правила щодо цього містяться в постанові Кабінету Міністрів України \”Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість\” (далі в межах коментарю до цієї статті – постанова).

2. Ст. 120 КЗпП і постанова передбачають гарантії і компенсації у зв\’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість. Постанова конкретизує іншу місцевість як інший населений пункт. Переведення на роботу в іншу місцевість може провадитися разом з підприємством, яке змінює місце своєї діяльності. Зміна місця перебування і діяльності підприємства, у принципі, є звичайним явищем. Переведенням на іншу роботу разом з підприємством може вважатися і переведення разом із структурним підрозділом підприємства.

Далі, переведення на роботу в іншу місцевість може здійснюватися за наказом органу виконавчої влади або іншого власника про переведення працівника за його згодою на інше підприємство, розміщене в іншій місцевості. Державний орган вправі приймати таке рішення тільки щодо керівників державного підприємства, установи, організації (за наявності згоди такого працівника). Інший власник (суб\’єкт недержавної форми власності), який має підприємства в різних населених пунктах, також може переводити працівників, за їх згодою, з одного підприємства на підприємство, що розташоване в іншій місцевості, в межах закріплених за ним статутом підприємства прав на прийняття і звільнення працівників. Нарешті, переведення на роботу в іншу місцевість може здійснюватися за заявою або за згодою працівника за домовленістю між керівниками підприємств.

3. Прийняття на роботу в іншу місцевість передбачає укладення трудового договору до переїзду працівника в цю місцевість. Хоча ні ст. 24 КЗпП, ні інші акти законодавства не передбачають укладення трудових договорів у подібних випадках у письмовій формі, така форма є необхідною і для доказу того, що переїзд в іншу місцевість пов\’язаний з прийняттям на роботу, і для вирішення питання про гарантійні і компенсаційні виплати на користь працівника. Правда, таку роль може виконувати і письмовий запит працівника про прийняття на роботу в іншу місцевість, підтверджений керівником підприємства, на адресу якого направлений запит.

4. Поняття направлення на роботу стаття, що коментується, і постанова розуміють як направлення в порядку розподілу після закінчення учбового закладу, аспірантури, клінічної ординатури або в порядку організованого набору. Указом Президента України \”Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів\” передбачено направлення молодих спеціалістів на роботу. Положення цього Указу поширюється тільки на осіб, які навчаються за рахунок державного бюджету і уклали відповідні угоди (незалежно від часу вступу на навчання), а також осіб, які навчаються за спеціальністю педагогічного, медичного, юридичного, економічного та сільськогосподарського профілю.

5. При переведенні на роботу в іншу місцевість працівникові компенсується вартість проїзду працівника і членів його сім\’ї. Оплата провадиться тільки за умови надання відповідних проїзних документів. Відсутність таких документів позбавляє права працівника на компенсацію витрат на проїзд, навіть якщо фактично такі витрати і провадилися (наприклад, при втраті проїзних документів або при переїзді в іншу місцевість власним транспортом). Компенсація витрат на проїзд провадиться в порядку, встановленому законодавством про відрядження. Компенсація не провадиться, якщо власник надає для цього відповідні засоби пересування.

6. Витрати на перевезення майна залізничним, водним або автомобільним транспортом загального користування компенсуються в межах вартості перевезення 500 кілограмів вантажу на самого працівника і 150 кілограмів на кожного члена сім\’ї, який переїжджає. За згодою сторони, яка приймає, можуть бути оплачені витрати на перевезення майна більшої ваги.

7. Працівники, які переводяться на роботу в іншу місцевість, мають право на одержання добових за кожний день перебування в дорозі. \”Кожен день перебування в дорозі\” – це, на наш погляд, повинно визначатися законодавством про відрядження (день від\’їзду і день приїзду складають два дні). Цим же законодавством повинна визначатися сума добових.

8. При переведенні на роботу в іншу місцевість виплачується одноразова допомога. На самого працівника допомога виплачується в розмірі його місячного посадового окладу (тарифної ставки) на новому місці роботи. На кожного члена сім\’ї, який переїхав, допомога виплачується в розмірі 25 відсотків допомоги, виплачуваної на самого працівника. Спеціальні правила встановлені на випадок, коли працівник переводиться на роботу в іншу місцевість на строк не більше одного року і сім\’я з ним не переїжджає. У цьому випадку замість виплати одноразової допомоги працівникові можуть відшкодовуватися витрати, пов\’язані з проживанням на новому місці. Розмір відшкодування повинен не перевищувати половини розміру добових, встановленого законодавством про відрядження.

9. Працівникам, які переводяться на роботу в іншу місцевість, виплачується заробітна плата за дні збору в дорогу і влаштування на новому місці, але не більше ніж за 6 днів, і за час перебування в дорозі, виходячи з розміру тарифної ставки (окладу) за посадою (спеціальністю), за якою працівник буде працювати після переїзду.

10. Усі перелічені гарантійні і компенсаційні виплати провадяться на користь працівника підприємством за місцем нової роботи і за його рахунок.

11. До членів сім\’ї, яким виплачуються гарантії і компенсації, належить насамперед подружжя. Крім того, до членів сім\’ї належать діти і батьки обох із подружжя, які проживають спільно з працівником і перебувають на його фактичному утриманні незалежно від наявності в утриманця права на одержання утримання від переведеного працівника. Формулювання п. 1 постанови дає підстави стверджувати, що до дітей і батьків належать обидві ознаки: і спільне проживання і утримання. Відсутність однієї з цих ознак відповідно до цього пункту виключає право на гарантійні і компенсаційні виплати. Зазначені члени сім\’ї мають право на одержання гарантійних і компенсаційних виплат за умови, що вони переїжджають на нове місце проживання працівника до закінчення одного року з дня фактичного надання житла. О. Є. Сонін правильно звернув увагу на те, що п. 1 постанови обмежує коло членів сім\’ї, на яких виплачується допомога всупереч законові (частині другій ст. 120 КЗпП). На нашу думку, члени сім\’ї при цьому повинні визначатись відповідно до частини другої ст. 64 Житлового кодексу.

12. Працівники, які переведені на роботу в іншу місцевість, і члени їх сімей забезпечуються житлом на умовах, передбачених трудовим договором.

13. Для працівників, які не переводяться на роботу в іншу місцевість, а переїжджають у зв\’язку з їх прийняттям (за попередньою домовленістю) на роботу в іншу місцевість, встановлено один виняток з правил про гарантії і компенсації, що надаються працівникам при переведенні: одноразова допомога (на працівника і на членів його сім\’ї) виплачується їм за згодою сторін.

14. Молоді спеціалісти, що направлені на роботу в іншу місцевість після закінчення державних вищих учбових закладів і професійно-технічних училищ, мають право на одержання гарантійних і компенсаційних виплат нарівні з працівниками, які переводяться. Іншою місцевістю для них повинен вважатися інший населений пункт щодо постійного місця проживання, а не щодо місця навчання.

Крім допомоги, зазначеної в п. 6 коментарю до цієї статті, молодим спеціалістам, направленим на роботу після закінчення вищих навчальних закладів, виплачується допомога у розмірі місячної стипендії за рахунок замовника на період відпустки тривалістю 30 календарних днів, яка надається їм після закінчення вищого навчального закладу (п. 24 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням). Це не виключає їх права на гарантійні виплати, зазначені в п. 8 коментарю до цієї статті.

Молоді спеціалісти, що направлені на роботу в іншу місцевість, мають право на позачергове одержання житла (ст. 46 Житлового кодексу України). Якщо молодий спеціаліст не був у встановленому порядку забезпечений житлом, він зберігає право на позачергове одержання житла і після закінчення встановленого трирічного строку відпрацьовування (якщо він продовжує працювати на підприємстві, на яке був направлений). На період роботи за направленням в іншу місцевість за молодим спеціалістом зберігається право на житло за попереднім місцем проживання.

15. На працівника покладається обов\’язок повернути всі кошти, які були йому виплачені у зв\’язку з переїздом на роботу в іншу місцевість у разі:

а) якщо він не з\’явився на роботу або відмовився приступити до роботи без поважних причин;

б) якщо працівник звільнився за власним бажанням без поважних причин до закінчення строку, передбаченого законодавством або обумовленого при переведенні (направленні, прийнятті), а при відсутності погодженого строку – до закінчення одного року роботи;

в) відповідно до тексту п. 5 постанови обов\’язок повернути всі суми гарантійних і компенсаційних виплат покладається на працівника і тоді, коли він \”був звільнений відповідно до законодавства\” до закінчення встановленого строку (а при його відсутності – до закінчення одного року роботи). Звичайно, букву нормативного акта варто поважати, але ж норма права підлягає не тільки буквальному, але й систематичному тлумаченню. І навіть коли відповідно до названої постанови звільнення за власним бажанням за наявності поважних причин не тягне обов\’язку працівника повернути суми гарантійних і компенсаційних виплат, то тим більше такий обов\’язок не можна покласти на працівника при звільненні з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 5, 6 ст. 40 і пунктами 1, 3, 5, 6 ст. 36 КЗпП.

16. П. 5 постанови зобов\’язує працівника повернути виплачені йому кошти (за відрахуванням лише вже понесених дорожніх витрат – вартості проїзду, перевезення майна і добових), якщо він не з\’явився на роботу або відмовився приступити до роботи з поважної причини.

17. Відповідно до частини десятої ст. 20 Закону \”Про статус народного депутата України\” витрати народного депутата України, пов\’язані з переїздом на роботу у Верховну Раду України і поверненням на попереднє місце роботи або переїздом за призначенням в іншу місцевість, відшкодовуються за нормами чинного законодавства для працівників, запрошених на роботу відповідно до постанови Кабінету Міністрів \”Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість\”.

18. Кодекс законів про працю (ст. 24) непрямо визнає можливість укладення трудового договору в порядку організованого набору працівників. Організований набір – це специфічна правова конструкція, яка не може ототожнюватися з організацією сезонних робіт державною службою зайнятості відповідно до Положення про порядок організації і проведення сезонних робіт. При переїзді в іншу місцевість у зв\’язку з укладенням трудового договору в порядку організованого набору головним чином діють правила про гарантії, аналогічні викладеним вище загальним нормам. Водночас у цьому випадку діє інша нормативна основа, яка тягне певну специфіку. Гарантії при організованому наборі надаються на підставі постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР \”Про заходи з подальшого вдосконалення організованого набору робітників і громадського призову молоді\”, постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР з такою ж назвою, постанови Кабінету Міністрів України \”Про переселення сімей у сільську місцевість та організований набір працівників\”. Цими актами головним чином передбачаються ті ж гарантії, які встановлені постановою Кабінету Міністрів \”Про гарантії і компенсації при переїзді на роботу в іншу місцевість\”. Що стосується Інструкції про порядок проведення організованого набору робітників в Україні, то вона затверджена колегією Мінпраці, а тому є методичним документом.

19. Встановлені такі особливості правовідносин при організованому наборі:

а) з особами, направленими на роботу у порядку організованого набору, трудові договори від імені підприємств укладають органи по праці (сьогодні цю функцію виконують органи державної служби зайнятості);

б) у порядку організованого набору укладаються строкові трудові договори;

в) виплата гарантій і компенсацій працівникам повинна провадитися органами державної служби зайнятості за рахунок підприємств, у які направлені працівники;

г) на керівників підприємств покладений обов\’язок своєчасно звільняти осіб, які виявили бажання виїхати на роботу в порядку організованого набору. \”Своєчасно\” – це, звичайно ж, не після закінчення двох тижнів з дня подання працівником заяви про звільнення, а з урахуванням укладеного працівником договору в порядку організованого набору та обумовлених ним строків виїзду до нового місця роботи;

д) видача позики на господарське облаштування з погашенням протягом півтора року;

е) на підприємство покладається обов\’язок забезпечити працівників та членів їх сімей жилою площею;

ж) при відмові від прийняття працівників, які прибули в порядку організованого набору, або непідготовленості до прийняття (у тому числі і в частині житлово-побутових умов), підприємства зобов\’язані оплатити вартість проїзду працівника та членів його сім\’ї, перевезення майна до попереднього місця проживання.