Науково-практичний коментар до ст. 111 Кодексу законів про працю України

При невиконанні норм виробітку не з вини працівника оплата провадиться за фактично виконану роботу. Місячна заробітна плата в цьому разі не може бути нижчою від двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду (окладу). При невиконанні норм виробітку з вини працівника оплата провадиться відповідно до виконаної роботи.

Коментар:

1. В ст. 111 КЗпП мова йде про оплату праці при невиконанні лише норм виробітку. Але цю статтю, безумовно, варто застосовувати і при невиконанні норм часу при відрядній оплаті праці (оскільки норма часу – це лише інше вираження норми виробітку). Не підлягає застосуванню ст. 111 КЗпП при почасовій формі оплати праці, оскільки невиконання норм праці при цьому не може тягти зменшення розміру основної заробітної плати.

2. Перше речення статті, що коментується, визначає порядок оплати праці при невиконанні працівником норм виробітку не з його вини. Встановлено, що оплата при цьому, за загальним правилом, провадиться за фактично виконану роботу. Але третє речення цієї статті встановлює аналогічний порядок оплати праці при невиконанні норм виробітку при наявності вини працівника. Оплата в такому разі провадиться \”відповідно до виконаної роботи\” – це аналогічно оплаті \”за фактично виконану роботу\”. Тобто, завжди треба виходити із загального правила про те, що оплаті підлягає виконана робота.

3. Однак при невиконанні норм виробітку не з вини працівника встановлена гарантія. Якщо оплата за фактично виконану роботу за відсутності вини працівника в невиконанні норм виробітку виявиться нижче двох третин тарифної ставки за встановленим працівникові розрядом, працівникові гарантується виплата заробітної плати в зазначеному розмірі.

4. Вина працівника в невиконанні норм виробітку виключається в таких випадках: 1) якщо власник не надав працівникові роботу. У цьому випадку має місце простій, час якого оплачується за правилом ст. 113 КЗпП. Хоча ст. 113 КЗпП і передбачає гарантію в розмірі двох третин тарифної ставки встановленої працівникові тарифної ставки (окладу), тобто той же розмір гарантії, що і ст. 111 КЗпП, все-таки не можна стверджувати, що обидві ці статті встановлюють той самий рівень гарантій. Ст. 111 КЗпП гарантує виплату двох третин тарифної ставки (окладу), якщо весь заробіток працівника за місяць виявиться нижче цього рівня, а ст. 113 КЗпП передбачає оплату часу простою в розмірі двох третин тарифної ставки (окладу) незалежно від розміру заробітної плати за місяць або будь-який інший період, будь-яку іншу одиницю часу; 2) якщо власник не створив умови праці, передбачені ст. 88 КЗпП, хоча б і при відсутності вини власника; 3) якщо причиною невиконання норм виробітку стала недостатня кваліфікація працівника, поганий стан здоров\’я або інші причини, що виключають вину працівника.

5. Нове визначення мінімальної заробітної плати, дане в ст. 3 Закону \”Про оплату праці\” і в ст. 95 КЗпП (у редакції від 1 червня 2000 року), не дає підстав гарантувати працівникові мінімальну заробітну плату при невиконанні норм виробітку не з його вини, оскільки мінімальна заробітна плата гарантується лише при виконанні норми робочого часу і норми інтенсивності праці.

6. Ст. 111 КЗпП застосовується лише в тих випадках, коли за підсумками місяця нарахована працівникові заробітна плата з усіма доплатами і надбавками виявиться меншою від двох третин тарифної ставки, яка відповідає присвоєному працівникові-відряднику розряду. При цьому враховуються не тільки заробітна плата, нарахована робітнику-відряднику на основі відрядних нарядів, але й усі інші виплати, що належать до заробітної плати, як вона визначена в ст. 94 КЗпП і ст. 1 Закону \”Про оплату праці\”.