Науково-практичний коментар до ст. 95 Кодексу законів про працю України

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.

Частину третю виключено 

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється і переглядається відповідно до статей 9 і 10 Закону України \”Про оплату праці\” та не може бути нижчим від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов\’язковою на всій території України для підприємств, установ, організацій усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб.

Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Коментар:

1. Встановлення розміру мінімальної заробітної плати – один з найважливіших напрямків державного регулювання заробітної плати. Держава гарантує працівникам одержання заробітної плати в розмірі не нижче мінімальної заробітної плати за наявності таких умов:

1) виконання працівником встановленої для відповідних робіт і працівників норми робочого часу, розрахованої на місяць. Норма робочого часу на місяць розраховується відповідно до законодавства про робочий час. Якщо для даного виду робіт встановлено скорочений робочий час, то місячна норма робочого часу розраховується виходячи з тривалості скороченого робочого тижня. Норма робочого часу для неповнолітніх розраховується виходячи з установленої для них скороченої тривалості робочого тижня. При неповному робочому часі (ст. 56 КЗпП), також при невиконанні працівником місячної норми робочого часу з причин, що не залежать від власника, гарантується виплата не мінімальної заробітної плати, а тієї її частини, яка відповідає співвідношенню між фактичною тривалістю робочого часу працівника (з урахуванням часу, протягом якого працівник одержував допомогу по соціальному страхуванню, та часу, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток) і нормою робочого часу, встановленою для відповідних видів робіт і відповідних категорій працівників;

2) виконання працівником норми інтенсивності праці. Ця друга умова випливає із слів \”погодинну норму праці (обсяг робіт)\”, які містяться в частині першій ст. 95 КЗпП і ст. 3 Закону \”Про оплату праці\”. Як би не визначалася норма інтенсивності праці, її невиконання може бути підставою для відмови гарантувати виплату мінімальної заробітної плати лише при відрядній формі оплати праці. При почасовій формі оплати праці розмір основної заробітної плати не залежить від виконання норми інтенсивності праці, хоча б ця норма була встановлена у вигляді нормованого виробничого завдання, виконання якого контролюється і враховується. Тому невиконання нормованого виробничого завдання при погодинній формі оплати праці не може бути підставою для відмови гарантувати мінімальну заробітну плату. При відрядній формі оплати праці, якщо не виконана норма інтенсивності праці з вини працівника, гарантується не мінімальна заробітна плата, а її частина, яка відповідає відсотку виконання норми виробітку (іншої норми інтенсивності праці). Якщо ж норми виробітку при відрядній формі оплати праці не виконані не з вини працівника, то при цьому діє і гарантія, встановлена ст. 95 КЗпП (мінімальна заробітна плата), і гарантія, передбачена ст. 111 КЗпП (провадиться оплата за фактично виконану роботу, але не нижче двох третин тарифної ставки присвоєного працівникові розряду).

2. Чинне законодавство не передбачає механізму контролю за дотриманням мінімальної норми оплати праці за інший період, крім як за місяць. Основними напрямками соціальної політики України на 1997 – 2000 роки передбачався поступовий перехід (починаючи з 1999 р.) на погодинну оплату праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати. Відповідно до цього, наказом Мінпраці були затверджені Методичні рекомендації щодо впровадження погодинної оплати праці та дотримання мінімальних годинних гарантій в оплаті праці. Ними були визначені диференційовані за місяцями розміри мінімальної погодинної заробітної плати на 1999 рік, виходячи з норми робочого часу та мінімальної заробітної плати 74 грн. на місяць.

3. Не слід, однак, вважати, що перехід, що нібито почався у 1999 році, на погодинну оплату праці із застосуванням мінімального розміру погодинної заробітної плати дійсно йде досить швидкими темпами, а тому є небезпека відстати від цього процесу. По-перше, ідея погодинної оплати, декларована в Основних напрямках соціальної політики України на 1997 – 2000 роки протягом цього періоду розвитку не отримала. Тепер вона відображена в Основних напрямках соціальної політики України на період до 2004 року, Концепції подальшого реформування оплати праці в Україні, межі якої (Концепції) в часі завбачливо не визначені, у вигляді завдання щодо встановлення мінімальної погодинної заробітної плати. По-друге, у названій Концепції та у згаданих Методичних рекомендаціях передбачається використання погодинної оплати насамперед у малому і середньому бізнесі, на роботах у фізичних осіб, на разових, тимчасових роботах, для працівників, які уклали трудові договори в порядку вторинної (і навіть третинної) зайнятості, тобто там, де часом за зайве, якщо не турбують органи податкової служби, вважають навіть складання табелів обліку робочого часу за місяць із зазначенням тривалості щоденної роботи. По-третє, Методичні рекомендації вважають необхідною умовою погодинної оплати праці встановлення працівникам нормованих виробничих завдань, які повинні бути технічно обґрунтованими. В умовах, коли взагалі щодо народного господарства ставиться завдання \”відновлення нормування праці\” (п. 3 названої Концепції), коли нормування праці майже взагалі не здійснюється, нереально ставити завдання відновлення нормування праці, встановлення нормованих виробничих завдань і погодинної оплати. У доступній для огляду перспективі впровадження такого роду реформи є нереальним. Воно не може вирішити ніякі проблеми. Зокрема, так не можна вирішити проблеми низької продуктивності (та інтенсивності) праці, низької якості праці.

4. Разом з тим необхідно враховувати, що частина перша ст. 95 КЗпП уже сьогодні допускає встановлення контролю за виконанням відрядниками норм праці протягом кожної години. При цьому власник буде зобов\’язаний гарантувати мінімальну заробітну плату тільки за ті години, у які виконані норми виробітку. При невиконанні норм виробітку у відповідні години з вини працівника мінімальна заробітна плата не буде гарантуватися.

5. Частина четверта ст. 95 КЗпП спеціально зазначає на те, що мінімальна заробітна плата обов\’язкова для всіх роботодавців – юридичних осіб (незалежно від права власності, на якому вони засновані та організаційно-правової форми) і громадян (які є суб\’єктами підприємницької діяльності або використовують найману працю у споживчому господарстві). Необхідно, однак, нагадати, що сторони трудового договору мають право погоджувати умову про неповний робочий час, при якому працівникові гарантується мінімальна заробітна плата не повністю, а лише в частині, пропорційній до частки неповного робочого часу в повному робочому часі.

6. З 01.10.2007 р. діє розмір мінімальної заробітної плати 460 грн. До мінімальної заробітної плати не включаються надбавки, доплати, заохочення та компенсаційні виплати.

Згідно з пп. 52 п. 5 ст. 38 Бюджетного кодексу України розмір мінімальної заробітної плати буде встановлюватися в Законі про державний бюджет на відповідний рік.

7. Механізм перегляду розміру мінімальної заробітної плати встановлений ст. 10 Закону \”Про оплату праці\”. Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється один раз на рік під час затвердження Державного бюджету. Це положення, однак, не носить імперативного характеру, а повинне дотримуватися як правило: цілком ігнорувати його не можна, але й керуватися ним щоразу не обов\’язково. Практика пішла шляхом, який ближче до ігнорування наведеного положення, ніж до його дотримання.

Встановлення нового розміру мінімальної заробітної плати провадиться за поданням Кабінету Міністрів. При встановленні розміру мінімальної заробітної плати повинні враховуватися пропозиції, вироблені шляхом переговорів між представниками професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, що об\’єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди. Законом \”Про внесення змін до Бюджетного кодексу України і Закону \”Про оплату праці\” до ст. 10 Закону \”Про оплату праці\” внесені зміни, відповідно до яких зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами (крім закону про державний бюджет) та іншими нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

8. З метою забезпечення інтересів працівників ст. 11 Закону \”Про оплату праці\” передбачає, крім встановлення розміру мінімальної заробітної плати як державної соціальної гарантії, визначення генеральною угодою мінімальних розмірів ставок (окладів) заробітної плати, обов\’язкових для всіх суб\’єктів, на яких поширюється Генеральна угода.

9. Відносини, які пов\’язані з індексацією заробітної плати, регулюються Законом \”Про індексацію грошових доходів населення\” і Порядком проведення індексації грошових доходів населення. Закон є чинним з 1 січня 2003 р. (ч. 1 ст. 17 Закону), хоча він прийнятий 6 лютого 2003 р., а оприлюднений в газеті \”Урядовий кур\’єр\” 5 березня 2003 р.

Отже, відповідно до названого Закону врахуванню підлягає індекс інфляції за січень 2003 р. і наступні місяці. Порогом індексації є індекс інфляції в розмірі 101 відсоток. В 2003 р. він був досягнутий вже у січні (офіційно оприлюднений індекс інфляції за січень склав 101,5 відсотка). Індексація заробітної плати (нарахованої працівникам) здійснюється з 1 березня (\”підвищення грошових доходів населення здійснюється з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому оприлюднений індекс інфляції\”). Про це власник зобов\’язаний видати наказ. Але невиконання цієї вимоги не позбавляє працівників права на виплату їм суми індексації заробітної плати.

Індексується заробітна плата всіх працівників (незалежно від її розміру), але тільки в межах прожиткового мінімуму для тих, хто працює (496 грн., а з 1 жовтня 2006 р. – 505 грн.).