Науково-практичний коментар до ст. 88 Кодексу законів про працю України

Норми виробітку (норми часу) і норми обслуговування визначаються виходячи з нормальних умов праці, якими вважаються:

1) справний стан машин, верстатів і пристроїв;

2) належна якість матеріалів та інструментів, необхідних для виконання роботи, і їх вчасне подання;

3) вчасне постачання виробництва електроенергією, газом та іншими джерелами енергоживлення;

4) своєчасне забезпечення технічною документацією;

5) здорові та безпечні умови праці (додержання правил і норм з техніки безпеки, необхідне освітлення, опалення, вентиляція, усунення шкідливих наслідків шуму, випромінювань, вібрації та інших факторів, які негативно впливають на здоров\’я робітників, і т. ін.).

Коментар:

1. Стаття, що коментується, зобов\’язує власника визначати основну групу норм праці (норми виробітку, норми часу і норми обслуговування) виходячи з нормальних умов праці. Закон не допускає зниження норм праці у зв\’язку з нездатністю власника створити працівникові нормальні умови праці. Водночас п. 3.9 Рекомендацій допускає можливість використання поправкових коефіцієнтів, що послабляють напруженість норм праці, розрахованих на основі міжгалузевих і галузевих нормативних матеріалів для нормування праці. Підставою для застосування таких поправкових коефіцієнтів може бути освоєння виробничих потужностей, нової техніки, технології, нової продукції, невідповідність фактичних організаційно-технічних умов виробництва тим умовам, на які розраховані впроваджувані норми праці. Але Рекомендації обмежують термін дії поправкових коефіцієнтів. Вони можуть застосовуватися при освоєнні виробничих потужностей, нової техніки, технології, продукції на період, який не перевищує нормативних термінів освоєння. При невідповідності фактичних організаційно-технічних умов виробництва умовам, на які розраховані норми праці, поправкові коефіцієнти можуть застосовуватися на термін не більше одного року (п. 3.9 Рекомендацій).

2. Рекомендації забороняють застосовувати поправкові коефіцієнти при тимчасовому відхиленні фактичних умов праці від запроектованих. Потрібно думати, що в таких випадках застосуванню підлягають тимчасові норми. Рекомендації спеціально вказують на недопустимість застосування норм праці як регулятора заробітної плати. Таке правило непрямо випливає і з Кодексу законів про працю. Соціалістична практика негласно, але широко використовувала нормування праці як регулятор заробітної плати. Це було викликане жорстким централізованим регулюванням заробітної плати, в умовах якого заниженням норми праці домагалися збільшення оплати праці. Зараз стимули для використання нормування праці як регулятора заробітної плати збереглися лише там, де немає інших легальних способів підвищувати заробітну плату внаслідок її жорсткого централізованого регулювання.

3. Законодавство про працю не передбачає ефективних заходів захисту інтересів працівників у випадку, якщо власник не створив працівникові нормальних умов праці. Встановлені гарантії на випадок невиконання норм виробітку не з вини працівника дуже невисокі (ст. 111 КЗпП).