Науково-практичний коментар до ст. 85 Кодексу законів про працю України

Норми праці – норми виробітку, часу, обслуговування, чисельності – встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці.

В умовах колективних форм організації та оплати праці можуть застосовуватися також укрупнені і комплексні норми.

Норми праці підлягають обов\’язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці.

Досягнення високого рівня виробітку продукції окремим працівником, бригадою за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць не є підставою для перегляду норм.

Коментар:

1. Інститут нормування праці ще при соціалізмі, коли контроль за законністю в трудових відносинах здійснювався більш задовільно, характеризувався найістотнішим відривом правових норм від життя. Норми права, які стосувались нормування праці, існували багато в чому самі по собі, а суспільні відносини, які ті норми покликані були регулювати, – самі по собі. Та й самі правові положення, що регулювали нормування праці, були суперечливими. З одного боку, вони встановлювали публічно-правові та імперативні норми. З іншого, – основний нормативний акт, присвячений нормуванню праці, у доступній для огляду ретроспективі завжди називався рекомендаціями.

Україна одержала в спадщину практику соціалістичного правового регулювання нормування праці. Основні правові норми з питань нормування праці зосереджені в розділі Кодексу законів про працю, що коментується. За період незалежності України до цієї глави вносилися зміни два рази. Зокрема, Законом від 5 липня 1995 року з Кодексу законів про працю виключена стаття 93, яка визначала порядок вирішення розбіжностей, які виникають при встановленні та перегляді деяких норм праці. У зв\’язку з цим колективні трудові спори з приводу встановлення, зміни, перегляду та скасування норм праці стали розглядатися в порядку, встановленому для цієї категорії спорів, а індивідуальні трудові спори із зазначених питань – відповідно до законодавства, яке регулює порядок розгляду цих спорів (на цей час в Україні вже не діяло союзне Положення про порядок розгляду трудових спорів, яке допускало розгляд у порядку, встановленому для індивідуальних трудових спорів, лише спорів про застосування умов праці, а не про їх встановлення).

2. На 1995 рік в економіці України стали констатувати наявність руйнівних процесів у системі нормування праці. Визнавалося, що на обстежених Міністерством праці підприємствах нормування праці було залишено на розсуд керівників підприємств. На більшості зазначених підприємств норми праці не переглядалися більше 10 років, а на окремі роботи вони і взагалі були відсутні.

За таких умов 20 березня 1995 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову \”Про заходи щодо поліпшення нормування праці в народному господарстві\”. Незабаром, 19 квітня 1995 р. колегія Міністерства праці України ухвалила Рекомендації щодо нормування праці в народному господарстві (далі в межах коментарю до цієї глави Кодексу законів про працю – Рекомендації). 7 липня 1995 р. наказом Міністерства статистики України затверджена Інструкція про складання підприємствами звіту про виконання норм виробітку та стан нормування праці за формою N 4-ПВ. Так була сформована чинна в наш час в Україні система правового регулювання нормування праці.

3. Органом функціонального управління у сфері нормування праці є Міністерство праці та соціальної політики України. У прийнятому Президентом України Указі \”Про утворення Міністерства праці та соціальної політики України\” (ст. 3) за цим Міністерством визнане право брати участь у реалізації державної політики у сфері нормування праці. З урахуванням цього п. 3 Положення про Міністерство праці та соціальної політики України серед головних завдань Мінпраці називає розробку та здійснення заходів, які мають на меті вдосконалення нормування праці, розробку та затвердження міжгалузевих і галузевих норм і нормативів затрат праці. Право цього Міністерства брати участь у реалізації державної політики у сфері нормування праці, виконанні завдання здійснення заходів з метою вдосконалення нормування праці означає і право видання нормативних актів з названих питань. У складі Міністерства праці та соціальної політики України створено Національний центр продуктивності, до завдань якого входить вдосконалення системи нормування праці, впорядкування всієї сукупності нормативних матеріалів з нормування праці.

4. Стаття, що коментується, містить імперативні правові норми прямої дії. Правда, у силу відсутності адекватної системи контролю виконання цих норм і відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання їх юридичне значення на практиці іноді ставиться під сумнів. Ще один фактор, який підсилює сумніви в імперативному значенні норм коментованої статті, – це їх відтворення (у буквальному чи переробленому вигляді) у Рекомендаціях. І все-таки юридично не підлягає сумніву характер норм ст. 85 КЗпП як обов\’язкових, а не рекомендаційних.

5. Норми праці – це родове поняття, яке охоплює такі норми, які покликані в кінцевому рахунку (хоча б і непрямо) впливати на інтенсивність праці працівників. У законодавстві іноді робляться спроби поширити поняття норм праці на робочий час. Так, у частині першій ст. 3 Закону \”Про оплату праці\” поняття норми праці вживається в широкому розумінні, охоплює і тривалість роботи і інтенсивність праці. У цьому є певна логіка. Справді, хіба правило про сорокагодинний робочий тиждень не є нормою праці (нормою робочого часу)? Позитивна відповідь на це питання є очевидною. Але застосування поняття норм праці за межами інституту нормування праці є, на нашу думку, не завжди виправданим, оскільки заплутує сформовану в законодавстві термінологію, і зрештою ускладнює застосування відповідних правових норм.

6. Для нормування праці працівників застосовуються норми виробітку, норми часу, норми обслуговування та норми чисельності.

Норми виробітку – це встановлений обсяг роботи (кількість одиниць продукції, вимірювана в будь-яких інших одиницях кількість продукції), який працівник (група працівників відповідної кваліфікації) повинен виконати (виготовити) за одиницю робочого часу за певних організаційно-технічних умов.

Норма часу – це виражені у відповідних одиницях часу витрати робочого часу, встановлені для виготовлення одиниці продукції (виконання обсягу роботи, вимірюваного іншою, що застосовується для цього одиницею) працівником або групою працівників відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов.

Норми обслуговування – це кількість або розмір виробничих об\’єктів (одиниць обладнання, робочих місць, інших об\’єктів), які працівник (група працівників певної кваліфікації) повинен обслужити протягом одиниці робочого часу за певних організаційно-технічних умов. Різновидом норм обслуговування визнаються норми управління, що визначають кількість працівників, підпорядкованих одному керівникові.

Норми чисельності – це встановлена чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання виробничих або управлінських функцій або обсягів робіт. Нормами чисельності визнаються витрати праці за професіями, спеціальностями, групами або видами робіт, за окремими функціями в цілому по цеху, іншому структурному підрозділі, підприємству. Норма чисельності працівників по підприємству затверджується у вигляді штатного розпису. Але керівник підприємства, за загальним правилом, не позбавляється права приймати на роботу позаштатних працівників, оформляючи відносини, що виникають при цьому не тільки цивільно-правовими, але і трудовими договорами. Якщо статут підприємства не дає такого права керівнику, то його не може бути позбавлений власник. Однак прийняття позаштатних працівників більш ускладнене в установах, що утримуються за рахунок бюджету, особливо з урахуванням кошторисного характеру їх фінансуванні.

7. Частина перша статті, що коментується, вимагає, щоб норми праці відповідали досягнутому (існуючому) на підприємстві рівню техніки, технології, організації виробництва і праці. Якщо такої відповідності немає, працівник може в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів, у тому числі і шляхом безпосереднього звернення з позовом до суду, оспорити встановлені норми, а при відрядній формі оплати праці вимагати також здійснення доплати за виконану роботу шляхом перерахунку розміру оплати праці на основі норм, які відповідають існуючим умовам праці. Перерахунок розміру оплати за заявою працівника при почасовій оплаті праці неможливий, хоча б виконану працівником понад встановлену норму роботу можна було б виміряти, і на цій основі визначити відповідну її обсягу та якості заробітну плату, оскільки почасова оплата не передбачає визначення розміру основної заробітної плати залежно від показників, які характеризують інтенсивність праці. Що ж стосується власника, то він при виявленні невідповідності норм праці її умовам вправі вирішити питання про їх заміну або перегляд відповідно до ст. 86 КЗпП в будь-який час.

8. Норми праці можуть встановлюватися на окрему операцію, взаємопов\’язану групу операцій або на кінцевий комплекс робіт. В останньому випадку мова йде про укрупнені та комплексні норми, можливість застосування яких передбачена частиною другою ст. 85 КЗпП. Укрупнені та комплексні норми відповідно до цього правила застосовуються при колективних формах організації та оплати праці. Однак Рекомендації всупереч букві Кодексу законів про працю, але відповідно до його духу допускають можливість застосування укрупнених і комплексних норм також і при індивідуальній формі організації та оплати праці (п. 1.4). Укрупнені норми встановлюються на планово-облікову одиницю продукції (вузол, бригадокомплект, обсяг сільськогосподарських робіт, етап або об\’єкти будівництва тощо).

9. Частина перша ст. 85 КЗпП вимагає, щоб норми праці встановлювалися на відповідні види робіт (тобто для працівників, які їх виконують) відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Це означає необхідність урахування існуючих на відповідному робочому місці організаційно-технічних умов праці. З іншого боку, викладене правило обумовлене також тим, що норми праці розраховуються на основі нормативних матеріалів для нормування праці, затверджених в централізованому порядку (п. 1.5 Рекомендацій). Правда, трохи нижче (п. 1.6) Рекомендації допускають можливість розробки норм праці на основі місцевих нормативних матеріалів. Але вони розробляються на окремі види робіт лише при відсутності відповідних міжгалузевих і галузевих нормативних матеріалів, а також при створенні на підприємстві більш прогресивних організаційно-технічних умов порівняно з тими, які враховувалися при розробленні чинних міжгалузевих і галузевих нормативних матеріалів на відповідні види робіт. Місцеві нормативні матеріали затверджуються власником. Погодженню з виборним органом первинної профспілкової організації вони не підлягають. Такий порядок обумовлюється тим, що нормативні матеріали, хоча і є обов\’язковими для застосування, але вони безпосередньо трудові відносини не регулюють, вони є лише основою для розробки норм праці, які безпосередньо регулюють трудові відносини.

10. До нормативних матеріалів, які обов\’язково повинні застосовуватися при розробці на підприємстві норм праці, належать нормативи часу, включаючи мікроелементі нормативи, нормативи чисельності, нормативи часу обслуговування, нормативи режимів роботи устаткування. Рекомендації (п. 1.5) до нормативних матеріалів з нормування праці також відносять єдині та типові норми праці, хоча відповідно до ст. 85 і 89 КЗпП вони повинні розглядатися як правові норми, що регулюють трудові відносини безпосередньо (\”норми праці… встановлюються для працівників…\” – ст. 85 КЗпП).

11. Нормативні матеріали за сферою їх застосування поділяються на міжгалузеві, галузеві та місцеві. Міжгалузеві нормативи затверджуються Міністерством праці та соціальної політики. Галузеві нормативні матеріали розробляються за відсутності міжгалузевих матеріалів з нормування праці та затверджуються міністерствами (відомствами). Зазначені органи визначають також терміни дії затверджених ними нормативних матеріалів для нормування праці. За наслідками перевірки прогресивності чинних нормативних матеріалів для нормування праці термін їх дії може бути продовжений.

12. Стаття, що коментується, лише непрямо встановлює необхідність керуватися при розробці та затвердженні норм праці міжгалузевими та галузевими нормативними матеріалами для нормування праці. Тому вона не вирішує питання про сферу дії названих нормативних матеріалів. Не дається відповідь на ці питання й у Рекомендаціях. Слід вважати, що галузеві нормативні матеріали є обов\’язковими для підприємств, установ і організацій відповідних галузей народного господарства. Поширювати їх на підприємства, які не входять до системи галузі, що складає сферу управління відповідного органу виконавчої влади, можна було б тільки за умови, що повноваження затверджувати акти з питань нормування праці, обов\’язкові для підприємств, які не входять до системи даної галузі, такому органу було надано законом (ст. 19 Конституції України). Слід, однак, враховувати, що підприємство має право добровільно керуватися відповідними галузевими нормативами. Якщо ж воно не буде цього робити, воно повинне розробити свої (місцеві) науково обґрунтовані нормативні матеріали, які стануть основою для розробки норм праці.

Міжгалузеві нормативні матеріали для нормування праці є обов\’язковими для підприємств усіх форм власності та всіх галузей народного господарства. Але слід враховувати, що держава не здійснює належного контролю за дотриманням правила про відповідність норм праці рівню техніки, технології, організації виробництва і праці. Якби Міністерство праці та соціальної політики і здійснювало такий контроль, воно не володіє засобами впливу на тих власників, які не виконують вимоги частини першої ст. 85 КЗпП. Засобами для цього володіють лише органи державної податкової служби щодо юридичних осіб – платників податку на прибуток. Вони могли б проводити перевірки якості норм праці, що застосовується платниками податку на прибуток, виявляти суми безпідставно нарахованої та виплачуваної у цьому зв\’язку заробітної плати, розраховувати розмір завищення валових витрат, зменшення оподатковуваного прибутку і застосовувати фінансові санкції. Сьогодні вони до цього не готові. Та і сенсу в цьому немає, оскільки після початку податковими органами такої практики всі підприємства перейдуть виключно на почасову форму оплати праці, при якій встановлення науково-обгрунтованих норм праці ніколи не вважалося обов\’язковим. Стимулювати інтенсивність роботи працівників при почасовій оплаті праці при цьому можна завдяки преміюванню.

13. Галузеві та місцеві нормативні матеріали можуть використовуватися лише за відсутності на відповідні види робіт міжгалузевих нормативів або в тому випадку, коли галузеві та місцеві нормативні матеріали є більш прогресивними, ніж міжгалузеві.

14. Частина третя ст. 85 КЗпП передбачає обов\’язкову заміну норм праці новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технології та організаційно-технічних заходів, які забезпечують підвищення продуктивності праці. Контроль за виконанням власниками цього обов\’язку не встановлено, засобів юридичної відповідальності за його невиконання або неналежне виконання практично немає, тому власники нерідко ухиляються від належного виконання цього обов\’язку. Складається враження, що й сам законодавець не прийняв остаточного рішення – регулювати відносини щодо заміни норм праці імперативними нормами, чи залишити це питання на розсуд власників, надаючи їм тільки науково-методичну допомогу шляхом розробки та публікації не обов\’язкових для застосування нормативних матеріалів з нормування праці. Не прийнявши певного рішення, законодавець залишає чинними правила, які багато хто вважають за можливе не виконувати належним чином. Порядок проведення атестації визначається відповідними галузевими положеннями (п. 3.11 Рекомендацій). Якщо атестація робочих місць не передбачена, кожна діюча на підприємстві норма праці перевіряється не менше ніж два рази за п\’ять років (там же). Проведення перевірки норм праці Кодексом законів про працю не передбачене, але і не заборонене. Можна навіть стверджувати, що непрямо Кодекс законів про працю визнає можливим проведення перевірки норм праці, оскільки допускає перегляд норм праці без проведення організаційно-технічних засобів, які підвищують продуктивність праці.

15. У силу частини третьої ст. 85 КЗпП проведення організаційно-технічних заходів, які забезпечують зростання продуктивності праці, дає власникові право на заміну діючих норм праці новими. До таких заходів відносяться: 1) поліпшення технологічного та організаційного оснащення, інструменту; 2) удосконалення конструкцій виробів; 3) механізація та автоматизація виробничих процесів; 4) застосування нових видів матеріалів, сировини, палива; 6) впровадження раціоналізаторських пропозицій (п. 3.10 Рекомендацій). До організаційно-технічних заходів, які підвищують продуктивність праці, Рекомендації відносять також впровадження міжгалузевих і галузевих (відомчих) норм і нормативів з питань праці, включених міністерствами (відомствами) до переліку рекомендованих для застосування, хоча, на наш погляд, такі заходи навряд чи можуть бути віднесені до організаційно-технічних заходів, які підвищують продуктивність праці.

16. Хоча частина третя ст. 85 КЗпП і передбачає заміну норм праці у зв\’язку з проведенням заходів, які підвищують продуктивність праці, у силу частини першої тієї ж статті, яка вимагає відповідності норм праці досягнутому рівню техніки, технології, організації виробництва і праці, заміна норм може провадитися і з появою обставин, які знижують продуктивність праці.

З іншого боку, Рекомендації (п. 3.10) зменшення та збільшення партії деталей (продукції), що обробляються та виготовляються працівником (бригадою), або такту виробничого процесу не вважають організаційно-технічними заходами, які тягнуть зміну норм праці, але можливість зміни норм праці у зв\’язку з цим допускають. Рекомендації були б ближче до букви частини третьої ст. 85 КЗпП, якби не встановлювали не передбачені законом підстави для заміни норм праці, а визнавали названі міри організаційно-технічними заходами, що є підставою для заміни норм праці.

17. Частина четверта ст. 85 КЗпП містить гарантію для працівників, бригади, які за рахунок застосування з власної ініціативи нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць досягли високого рівня виробітку продукції. Такі обставини не є підставами для перегляду (збільшення) норм праці та відповідного зниження розцінок. Викладене правило не передбачає якого-небудь терміну застосування працівником (бригадою) за власною ініціативою нових прийомів праці і передового досвіду, або роботи в умовах удосконалення своїми силами робочих місць, після закінчення якого можливе підвищення норм праці. Лише заміна техніки та технології, вдосконалення організації виробництва і праці при цьому не з ініціативи працівників (бригади) або виявлення помилково встановлених норм праці є підставою для перегляду (заміни) норм праці. Такий висновок випливає з частини четвертої ст. 85 КЗпП. Але п. 3.13 Рекомендацій виключає можливість перегляду норм праці за названих умов лише в період між атестаціями робочих місць або перевірками норм праці. Тим часом, частина четверта ст. 85 КЗпП не обмежує термін застосування раніше чинних норм праці, якщо вищий рівень виробітку досягнутий за рахунок факторів, зазначених у цій статті. І норми праці, які у результаті застосування працівниками за своєю ініціативою нових прийомів праці тощо, виявилися не відповідними діючим умовам виробництва, не можуть бути переглянуті за результатами атестації робочих місць.