Науково-практичний коментар до ст. 11 Кодексу законів про працю України

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

Колективний договір може укладатися в структурних підрозділах підприємства, установи, організації в межах компетенції цих підрозділів.

Коментар:

1. Колективний договір укладається на всіх підприємствах, в установах і організаціях, що характеризуються двома ознаками: 1) використовують найману працю; 2) мають права юридичної особи. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність обов\’язку сторін укласти колективний договір. За загальним правилом, не виникає проблем з визначенням статусу організації як юридичної особи. Значно складніше установити таку ознаку сторони колективного договору як використання найманої праці. Спроба дати юридичне визначення найманої праці (найманого працівника) здійснена в частині другій ст. 1 Закону \”Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)\”: \”Найманий працівник – це фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі, організації, у їх об\’єднаннях або у фізичних осіб, що використовують найману працю\”. Треба звернути увагу на те, що це визначення майже цілком збігається з визначенням працівника, що міститься в ст. 1 Закону \”Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності\”.

2. Таке широке розуміння категорії найманих працівників дає можливість включити до неї велику кількість державних службовців і зробити висновок про те, що колективні договори повинні укладатися в установах, які мають статус органів державної влади. На користь висновку про те, що під формулювання \”що використовують найману працю\” підпадають всі органи державної влади, свідчить і та обставина, що ці органи, якщо навіть вони використовують переважно працю осіб, що належать до категорії державних службовців, не можуть обійтися без допоміжного персоналу, що у будь-якому випадку повинен бути визнаний найманим.

3. Деяка невизначеність поняття найманих працівників ускладнює відповідь на питання: чи обов\’язкове укладення колективного договору в кооперативах і фермерських господарствах із статусом юридичних осіб, що не використовують працю осіб, які не є їх членами. Оскільки більш конкретного визначення поняття найманих працівників, крім даного в ст. 1 Закону \”Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)\”, у законах не дається, належить зробити висновок про те, що в даному випадку наймана праця не використовується, а тому колективний договір на названих підприємствах може не укладатися.

Разом з тим, учасники господарського товариства, що не використовує працю інших осіб, крім самих учасників цього товариства, не виключаються з категорії найманих працівників, тому в таких товариствах колективний договір повинен укладатися.

4. Обов\’язковість укладення колективного договору на підприємствах випливає із формулювання ч. 7 ст. 65 ГК: \”На всіх підприємствах, що використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатись колективний договір\”.

5. Правило про обов\’язковість укладення колективного договору на всіх підприємствах, на наш погляд, не порушується частиною першою ст. 15 Закону \”Про оплату праці\”, що визначає порядок вирішення питань оплати праці, якщо колективний договір не укладений. Слід вважати, що тут законодавець вирішив відповідні питання на випадок протизаконного неукладення колективного договору. У будь-якому випадку ст. 15 Закону \”Про оплату праці\” не може розглядатися як така, що визначає обов\’язковість або необов\’язковість укладення колективного договору, оскільки з цього приводу існують спеціальні правила.

6. Закон не вимагає укладення колективного договору в організаціях, які не мають статусу юридичної особи. Тільки на рівні юридичних осіб укладення колективного договору є обов\’язковим. У структурних підрозділах колективний договір може укладатися (природно, у межах прав, наданих структурним підрозділам). Працівники відокремлених підрозділів юридичних осіб зазвичай не мають можливості прийняти участь у зборах трудового колективу, на яких затверджується колективний договір. За таких умов на трудові відносини працівників відокремлених підрозділів не може бути поширена чинність колективного договору, що був укладений на головному підприємстві. Це викликає необхідність укладення власником (він може доручити діяти від свого імені керівникові відокремленого підрозділу) колективного договору з профспілковими організаціями (чи іншими представницькими органами), що представляють найманих працівників відокремленого підрозділу. Такий колективний договір укладається без урахування повноважень, що надані структурному підрозділу. Він укладається в межах прав підприємства.

7. Укладення колективного договору особами, що зареєстровані як підприємці без утворення юридичної особи, і використовують найману працю, з органами, уповноваженими найманими працівниками на представництво, законодавством не передбачено. Водночас це не заборонено. І якщо в такій ситуації колективний договір належне укладений і зареєстрований, немає підстав для заперечення його юридичного значення. І принцип рівності трудових прав (ст. 21 КЗпП), і весь зміст Кодексу законів про працю підтверджують можливість визнання чинності колективних договорів, що укладаються в подібних випадках.

8. У сфері недержавної форми власності поширена така практика, коли власники вкрай обережно, методами непрямого впливу на працівників перешкоджають створенню (діяльності) профспілкової організації і укладенню колективного договору. Сьогодні держава не в силах протистояти такому. Не вдаючись у соціально-політичну і соціально-економічну оцінку таких дій, слід звернути увагу на протизаконність такої поведінки власників, коли вони за допомогою подібної практики побічно ухиляються від ведення переговорів і укладення колективного договору.