Науково-практичний коментар до ст. 9 Кодексу законів про працю України

Умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Коментар:

1. Оскільки Кодекс законів про працю із моменту його прийняття містив статтю про недійсність положень колективного договору, що суперечать чинному законодавству (ст. 12), немає ніякої необхідності давати розширювальне тлумачення поняття договорів про працю, вжитого в даній статті, і поширювати поняття договорів про працю не тільки на договори (угоди) між власником і працівником, а і на колективні договори. Така необхідність тим більше перестала існувати зараз, коли ст. 16 КЗпП, яка забороняє включати в колективні договори умови, які погіршують становище працівників порівняно з чинним законодавством, за змістом максимально наближена до ст. 9 КЗпП. Отже, під договорами про працю в статті, що коментується, маються на увазі не тільки трудові договори, а й інші договори (про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, про повну колективну (бригадну) матеріальну відповідальність, угоди про встановлення випробувального строку, зміну істотних умов праці, про переведення на іншу тимчасову чи постійну роботу, про суміщення професій (посад), розширення зони обслуговування, збільшення обсягу виконуваної роботи, про заміщення тимчасово відсутнього керівника, про встановлення неповного робочого часу тощо), укладені між власником і працівником.

2. Ст. 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними. У науці цивільного права в подібних випадках договори (або їх умови) кваліфікуються як нікчемні, на противагу яким договори (правочини) оспорювані вимагають судової процедури визнання їх недійсними. Слід, однак, зазначити, що пряма аналогія закону в даному випадку навряд чи можлива, оскільки за нормами цивільного права сторони недійсної угоди звичайно повертаються у первісний стан (якщо інше не передбачено законом), що є неможливим в трудовому праві. Орган по розгляду трудових спорів не має права застосовувати недійсні умови договорів про працю, незалежно від того, ставиться чи не ставиться питання про їх недійсність, але натомість застосовує положення відповідних нормативно-правових актів.

У трудовому законодавстві відсутні розгорнені правила про способи захисту трудових прав. Відсутня і вказівка на можливість з метою захисту права пред\’явлення позову про визнання (права, обов\’язку) або про визнання відсутності права чи обов\’язку. І все-таки на підставі ст. 55 Конституції України можливе пред\’явлення позову про визнання тієї чи іншої умови договору про працю такою, що погіршує становище працівника (це автоматично буде означати, що відповідне умова недійсна) або позову про визнання неіснуючими прав та обов\’язків сторін трудового договору, заснованих на недійсній умові.

3. В цілому ст. 9 КЗпП стала певною перешкодою для впровадження ринкових елементів у трудові відносини. Ринок передбачає взаємні поступки договірних сторін, досягнення компромісу шляхом взяття на себе кожною зі сторін договору про працю додаткових у порівнянні з законодавством обов\’язків і згоди на надання іншій стороні додаткових у порівнянні з законодавством прав. Без цього ринку немає. Однак стаття, що коментується, забороняє працівникові брати на себе обов\’язки, не передбачені законодавством, і відмовлятися від прав, передбачених законодавством, тому що це погіршило б його становище порівняно з законодавством. Це позбавляє іншу сторону договорів про працю стимулу до прийняття на себе додаткових обов\’язків або до відмови від прав. Трудові правовідносини, таким чином, консервуються на рівні мінімуму трудових прав працівників і максимуму їх обов\’язків. Угоди про інтенсифікацію використання трудового творчого потенціалу працівників витісняються в тінь.

4. Конструктивним напрямком розвитку законодавства про працю, на нашу думку, може стати перехід від оцінки окремих умов договорів про працю як таких, що погіршують становище працівників і тому недійсних, до оцінки договорів про працю в цілому, а також встановлення в законодавстві можливості погіршення деякими умовами договорів про працю положення працівників, з відповідним покращенням їх становища іншими умовами. При цьому, звичайно, недійсними повинні визнаватися не тільки договори про працю в цілому, але й окремі умови договорів про працю, що не забезпечують безпечних і здорових умов праці.