Керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою цієї статті, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, – тягне за собою накладення штрафу від сорока до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування водієм транспортним засобом, що підлягає обов’язковому технічному контролю, але своєчасно його не пройшов, – тягне за собою накладення штрафу від двадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частинами першою – третьою цієї статті, – тягне за собою позбавлення права керування транспортними засобами на строк від трьох до шести місяців або адміністративний арешт на строк від п’яти до десяти діб.

Порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами – тягне за собою накладення штрафу від трьох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керування водієм транспортним засобом, не зареєстрованим або не перереєстрованим в установленому порядку, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандартів, або з номерним знаком, закріпленим у не встановленому для цього місці, закритим іншими предметами чи забрудненим, що не дозволяє чітко визначити символи номерного знака з відстані двадцяти метрів, перевернутим чи неосвітленим, –

тягне за собою накладення штрафу від десяти до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною шостоюцієї статті, – тягне за собою накладення штрафу від п’ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від тридцяти до сорока годин, з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.

Під транспортними засобами у статтях 121-126, 127-1 – 1281, частинах першій і другій статті 129, частинах першій – четвертій статті 130, статтях 132-1, 133-1, 133-2, 139-1, 140 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.

Об’єктом цього правопорушень, передбачених коментованою статтею, є безпека дорожнього руху та встановлений порядок використання транспортних засобів. Правовими актами, які регулюють відносини в означеній сфері, є закони України «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про міський електричний транспорт», «Про міліцію», Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 та інші.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, полягає у керуванні водіями транспортними засобами, що мають несправності гальмової системи або рульового управління, або переобладнаними з порушенням відповідних правил, нормативів і стандартів, або такими, що своєчасно не пройшли державного технічного огляду. Відповідно до п. 31.1 Правил дорожнього руху технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації. Забороняється експлуатація транспортних засобів: а) у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху; б) якщо вони не пройшли державного технічного огляду або не мають талона про його проходження; в) якщо номерні знаки не відповідають вимогам відповідних стандартів; г) у разі обладнання без дозволу Державтоінспекції спеціальними звуковими та світловими сигналами. Забороняється експлуатація транспортних засобів, якщо транспортні засоби мають такі несправності гальмової системи та рульового керування.

Гальмові системи: а) змінено конструкцію гальмових систем, застосовано гальмову рідину, вузли або окремі деталі, що не передбачені для цієї моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства-виробника; б) під час дорожніх випробувань робочої гальмової системи перевищуються такі значення: легкові автомобілі та їхні модифікації для перевезення вантажів – 14,7 м.; автобуси -18,3; вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою до 12 т включно – 18,3 м.; вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою понад 12 т. – 19,5 м.; автопоїзди, тягачами яких є легкові автомобілі та їхні модифікації для перевезення вантажу – 16,6 м.; автопоїзди, тягачами яких є вантажні автомобілі – 19,5 м.; двоколісні мотоцикли і мопеди – 7,5 м.; мотоцикли з причепом – 8,2 м. До того ж нормативне значення гальмового шляху для транспортних засобів випуску до 1988 року допускається перевищувати не більше ніж на 10% значення; в) порушено герметичність гідравлічного гальмового приводу; г) порушено герметичність пневматичного або пневмогідравлічного гальмового приводу, Що спричиняє зменшення тиску повітря при непрацюючому двигуні більш як на 0,05 МПа (0,5 кГс/кв.см) за 15 хв у разі приведення в дію органів керування гальмовою системою; ґ) не працює манометр пневматичного або пневмогідравлічного гальмового приводу; д) стоянкова гальмова система при відключеному від трансмісії двигуні не забезпечує нерухомий стан: транспортних засобів з повним навантаженням – на уклоні неменше ніж 16%; легкових автомобілів, їхніх модифікацій для перевезення вантажів, а також автобусів у спорядженому стані – на уклоні неменше ніж 23%; вантажних автомобілів і автопоїздів у спорядженому стані – на уклоні не менше ніж 31%; е) не замикається важіль (рукоятка) стоянкової гальмової системи в робочому положенні; Рульове керування: а) сумарний люфт у рульовому керуванні перевищує такі граничні значення: легкові автомобілі та вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою до 3,5 т – 10 градусів; автобуси з дозволеною максимальною масою до 5 т – 10 градусів; автобуси з дозволеною максимальною масою понад 5 т-20 градусів; вантажні автомобілі з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т-20 градусів; автомобілі і автобуси, зняті з виробництва – 25 градусів; б) є не передбачені конструкцією відчутні взаємні переміщення деталей і вузлів рульового керування або переміщення їх відносно кузова (шасі, кабіни, рами) транспортного засобу; нарізні з’єднання не затягнуті або надійно не зафіксовані; в) зіпсований або відсутній передбачений конструкцією підсилювач рульового керування або рульовий демпфер (на мотоциклах); г) у рульовому керуванні встановлено деталі із слідами залишкової деформації та іншими дефектами, а також застосовано деталі і робочі рідини, що не передбачені для цієї моделі транспортного засобу або не відповідають вимогам підприємства-виробника.

Об\’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 2 коментованої статті, – це настання адміністративної відповідальності за керування водіями транспортними засобами з технічними несправностями, за винятком несправностей, зазначених у частині першій коментованої статті, з якими згідно з встановленими правилами експлуатація їх забороняється. До таких несправностей відповідно до Правил дорожнього руху належать такі:

Зовнішні світлові прилади: а) кількість, тип, колір, розміщення і режим роботи зовнішніх світлових приладів не відповідають вимогам конструкції транспортного засобу; б) порушено регулювання фар; в) не горить лампа лівої фари в режимі ближнього світла; г) на світлових приладах немає розсіювачів або використовуються розсіювачі і лампи, що не відповідають типу цього світлового приладу; ґ) на розсіювачах світлових приладів нанесено тонування або покриття, що зменшує їх прозорість чи світлопропускання.

Склоочисники і склообмивачі вітрового скла: а) не працюють склоочисники; б) не працюють передбачені конструкцією транспортного засобу склообмивачі;

Колеса і шини: а) шини легкових автомобілів та вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою до 3,5 т мають залишкову висоту малюнка протектора менше 1,6 мм, вантажних автомобілів з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т – 1,0 мм, автобусів – 2,0 мм, мотоциклів і мопедів – 0,8 мм. Для причепів установлюються норми залишкової висоти малюнка протектора шин, аналогічні нормам для шин автомобілів-тягачів; б) шини мають місцеві пошкодження (порізи, розриви тощо), що оголюють корд, а також розшарування каркаса, відшарування протектора і боковини; в) шини за розміром або допустимим навантаженням не відповідають моделі транспортного засобу; г) на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиповані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора – для вантажних автомобілів; ґ) на передню вісь транспортного засобу встановлено радіальні шини, а на іншу (інші) – діагональні; Д) на передній осі автобуса, який виконує міжміські перевезення, встановлено шини з відновленим протектором, а на інших осях – шини, відновлені за другим класом ремонту; е) на передній осі легкових автомобілів і автобусів (крім автобусів, які виконують міжміські перевезення) встановлено шини, відновлені за другим класом ремонту; є) відсутній болт (гайка) кріплення або є тріщини диска і ободів коліс;

Двигун: а) вміст шкідливих речовин у відпрацьованих газах або їх димність перевищують установлені стандартами норми; б) негерметична паливна система; в) несправна система випускання відпрацьованих газів; Інші елементи конструкції: а) немає передбачених конструкцією транспортного засобу стекол, дзеркал заднього виду; б) не працює звуковий сигнал; в) встановлено на скло додаткові предмети або нанесено покриття, які обмежують оглядовість з місця водія, і погіршують його прозорість; г) не працюють передбачені конструкцією замки дверей кузова або кабіни, запори бортів вантажної платформи, запори горловин цистерн і паливних баків, механізм регулювання положення сидіння водія, аварійні виходи, пристрої для приведення їх у дію, привід керування дверима, спідометр, тахограф, пристрій для обігрівання і обдування скла; ґ) зруйновано корінний лист або центральний болт ресори; д) зіпсовано тягово-зчіпний або опорно-зчіпний пристрій тягача і причіпної ланки у складі автопоїзда, а також передбачені їхньою конструкцією страхувальні троси (ланцюги), є люфти в з’єднаннях рами мотоцикла з рамою бокового причепа; е) відсутній передбачений конструкцією бампер або задній захисний пристрій, грязезахисні фартухи і бризковики; є) відсутні: медична аптечка з нанесеними на неї відомостями про тип транспортного засобу, для якого вона призначена, – на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі, мікроавтобусів, тролейбусі, автомобілі, що перевозить небезпечний вантаж; знак аварійної зупинки (миготливий червоний ліхтар), який відповідає вимогам стандарту, – на мотоциклі з боковим причепом, легковому, вантажному автомобілі, колісному тракторі, автобусі; на вантажних автомобілях з дозволеною максимальною масою понад 3,5 т і в автобусах з дозволеною максимальною масою понад 5т- противідкотні упори (щонайменше два); проблискові маячки оранжевого кольору на транспортному засобі, що перевозить великогабаритні, великовагові чи небезпечні вантажі; працездатний вогнегасник на легковому, вантажному автомобілі, автобусі; ж) немає ременів безпеки та підголовники в транспортних засобах, де їх установка передбачена конструкцією; з) ремені безпеки не в робочому стані або мають видимі надриви на лямках; и) на мотоциклі немає передбачених конструкцією дуг безпеки; і) на мотоциклах і мопедах немає передбачених конструкцією підніжок, на сідлі – поперечних рукояток для пасажира; ї) відсутні або несправні фари і задні габаритні ліхтарі транспортного засобу, що перевозить великогабаритний, великоваговий чи небезпечний вантаж, а також проблискові маячки, світлоповертальні елементи, розпізнавальні знаки, передбачені пунктом 30.3 Правил дорожнього руху.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. З коментованої статті, полягає у порушення правил користування ременями безпеки або мотошоломами. Відповідно до п. 2.3 Правил безпеки дорожнього руху для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов\’язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки. Дозволяється не пристібатися особі, яка навчає водінню, якщо за кермом учень, а в населених пунктах, крім того, водіям-інвалідам, водіям і пасажирам оперативних та спеціальних транспортних засобів і таксі. Крім того, під час руху на мотоциклі водій зобов\’язаний бути в застебнутому мотошоломі і не перевозити пасажирів без застебнутих мотошоломів.

Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 4 коментованої статті, полягає у керуванні водіями транспортними засобами, не зареєстрованими або не перереєстрованими у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком, без номерного знака або з номерним знаком, що не належить цьому засобу чи не відповідає вимогам стандарту, або з умисно прихованим номерним знаком, а так само у перевезенні водіями транспортних засобів, що працюють у режимі маршрутних таксомоторів або здійснюють міжміські чи міжнародні перевезення пасажирів понад кількість місць для сидіння, визначену у реєстраційних документах на транспортний засіб або передбачену технічною характеристикою транспортного засобу. Об’єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 5 коментованої статті є повторним протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених ч. 4 цієї статті.

Суб’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею -умисел або необережність.

Суб’єктом правопорушення може бути лише водій транспортного засобу. Відповідно до ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами надається: мототранспортними засобами і мотоколясками – з шістнадцятирічного віку; автомобілями всіх видів і категорій (за винятком автобусів і вантажних автомобілів, обладнаних для перевезення більше восьми пасажирів), трамваями і тролейбусами – з вісімнадцятирічного віку; автобусами і вантажними автомобілями, обладнаними для перевезення більше восьми пасажирів, – з дев’ятнадцятирічного віку.

Порушення законів України та нормативно-правових актів Національного банку України щодо порядку здійснення операцій з електронними грошима – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб юридичної особи – суб\’єкта господарювання від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Дія, передбачена частиною першою цієї статті, вчинена особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за таке ж порушення, – тягне за собою накладення штрафу від п\’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Коментар:

 

Змішування чи захоронення відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія, без спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища – тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двох до п\’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Коментар:

Об\’єкт: суспільні відносини у сфері користування відходами. Такі відносини регулюються законами України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про відходи», «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», «Про охорону атмосферного повітря», «Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами», Порядком ведення реєстру об\’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів та іншими відповідними нормативно-правовими актами.

Об\’єктивна сторона виражається у: змішуванні відходів без спеціального дозволу; захороненні відходів без спеціального дозволу, до того ж предметом цього правопорушення можуть бути лише ті відходи, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія. Змішування відходів – поєднання різноманітних відходів, що призводить до утво¬рення ними єдиної маси. Захоронення відходів- остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об\’єктах таким чином, щоб довгостроковий шкідливий вплив відходів на навколишнє природне середовище та здоров\’я людини не перевищував установлених нормативів. Утилізація відходів-використання відходів як вторинних матеріальних чи енергетичних ресурсів. Відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні і(або) економічні передумови у законодавстві про відходи визначаються як вторинна сировина. Одним із обов\’язків суб\’єктів господарської діяльності при поводженні з відходами є не допускати змішування відходів, якщо це не передбачено технологією та ускладнює поводження з відходами або не доведено, що така дія відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки. Для виконання дій щодо змішування чи захоронення зазначених відходів необхідно отримати дозвіл, який видається спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища. Нині спеціально уповноваженим Центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України (Мінприроди України), яке здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в його складі урядові органи державного управління, спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, територіальні органи, інспекції, установи та організації, що належать До сфери його управління.

Суб\’єкт: посадові особи.

Суб\’єктивна сторона полягає у формі умислу.

Відхилення від затверджених в установленому порядку проектів землеустрою – тягне за собою накладення штрафу на громадян від п\’яти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п\’ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Коментар:

Об\’єкт: суспільні відносини у сфері землеустрою.

Землеустрій – це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб\’єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Мета землеустрою полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів. Правову основу землеустрою становлять Конституція України, Земельний кодекс України, закони України «Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність», «Про планування і забудову територій», «Про землеустрій» та інші нормативно-правові акти. Нормативно-правові акти з питань здійснення землеустрою встановлюють порядок організації, державні стандарти, норми і правила виконання робіт із землеустрою, їх склад і зміст. Нормативно-правові акти з питань здійснення землеустрою є обов\’язковими до виконання всіма суб\’єктами землеустрою. Заходи, передбачені затвердженою в установленому порядку документацією із землеустрою, є обов\’язковими для виконання органами державної влади та органами місцевого самоврядування, власниками землі, землекористувачами, зокрема, орендарями. Землеустрій здійснюється відповідно до закону державними та іншими землевпорядними організаціями за рахунок коштів Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим і місцевих бюджетів, а також коштів громадян та юридичних осіб. Внутрігосподарський землеустрій – комплекс заходів щодо організації території конкретного господарюючого суб\’єкт, що здійснюються з метою створення в рамках його територіального володіння умов для раціонального використання і охорони земель. Проект внутрігосподарського землеустрою – сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель конкретного господарства, які передбачається здійснити протягом 5-10 і більше років. Внутрігосподарський землеустрій має важливе значення для нормального функціонування конкретних господарств, визначення прав господарюючих суб\’єктів, раціонального використання та охорони земель певного господарства.

Об\’єктивна сторона: відхилення без належного дозволу від затверджених у встановленому порядку проектів внутрігосподарського землеустрою. Здійснення таких дій порушує вимоги раціонального землекористування, що має наслідком відповідальність за цією статтею.

Суб\’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб\’єктивна сторона: вина може виражатися як у формі умислу, так і у формі необережності.

Здійснення лісових користувань не у відповідності з метою або вимогами, передбаченими в лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку, – тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Коментар:

Об\’єкт: суспільні відносини, що виникають у сфері раціонального використання лісу.

Об\’єктивна сторона цього правопорушення виражається у здійсненні дій, що не відповідають вимогам або меті, які зазначені у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку.

Дозволом на спеціальне використання лісових ресурсів державного і місцевого значення є лісорубний квиток (ордер) або лісовий квиток, виданий згідно з встановленими нормами.

Лісорубний квиток (ордер) видається на:

а) використання лісових ресурсів державного значення (заготівлю деревини при рубках головного користування і лісовідновних рубках і заготівлю живиці в лісах, які перебувають у державній власності);

б) використання лісових ресурсів місцевого значення (заготівлю деревини при рубках головного користування і лісовідновних рубках у лісах, що перебувають у колективній і приватній власності, і заготівлю другорядних лісових матеріалів-пеньків, лубу, кори, деревної зелені тощо).

Лісорубний квиток видається також на проведення рубок догляду за лісом, санітарних та інших рубок, пов\’язаних з проведенням лісогосподарських заходів, і у випадках розчищення лісових земель у зв\’язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів і т. п. Населенню видається ордер на дрібний (до 10 м3) відпуск деревини на пні. Лісовий квиток видається на: сінокосіння, випасання худоби, розміщення вуликів і пасік, заготівлю дикорослих плодів, ягід, грибів, горіхів, лікарських рослин і технічної сировини, очерету, лісової підстилки, використання лісових ділянок у науково-дослідних цілях (без права рубки дерев), тимчасове використання земель лісового фонду для сільськогосподарського виробництва, крім сільськогосподарських угідь, що належать до складу земель лісового фонду, а також на використання лісових ресурсів для потреб мисливського господарства, розміщення туристських таборів, баз відпочинку та інших подібних об\’єктів із спорудженням будівель некапітального типу строком до одного року. Дозволи на спеціальне використання лісових ресурсів видають органи Мінлісгоспу України. Лісокористувачі можуть використовувати відповідні площі тільки для тих лісових користувань, на які їм виданий дозвіл, та тільки з додержанням відповідних вимог, зазначених у дозволі.

Суб\’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб\’єктивна сторона: це правопорушення може бути вчинене як з умислом, так і з необережності.

 

1. Письмові докази, у тому числі протоколи їх огляду, складені за судовим дорученням або в порядку забезпечення доказів, оголошуються в судовому засіданні та пред\’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в разі необхідності – також свідкам, експертам, спеціалістам чи перекладачам.

2. Особи, які беруть участь у справі, можуть задавати питання свідкам, експертам, спеціалістам з приводу письмових доказів.

3. Якщо доданий до справи або наданий суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів у його достовірності або є фальшивим, особа, яка бере участь у справі, може просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає процедуру дослідження під час судового розгляду письмових доказів як одного із засобів доказування.

2. Стаття, з урахуванням принципу змагальності та офіційного з\’ясування обставин у справі, спрямована забезпечити всебічне та якнайповніше встановлення інформації щодо обставин у справі з кожного письмового доказу. Положення статті покликані забезпечити, щоб письмові докази були достовірними.

Оголошення письмових доказів

3. Характеристика письмових доказів як засобів доказування міститься у статті 79 КАСУ. Письмовими доказами є також електронні документи, тому для їх відтворення може використовуватися спеціальна техніка – комп\’ютер, або можна також використовувати їхню паперову копію (роздруківку), якщо ні в кого не викликає сумнів справжність такої роздруківки.

4. Під час дослідження доказів головуючий оголошує назву письмового доказу, автора (видавця), дату його складання та зміст його положень повністю або в обсязі, що стосується обставин у справі. У такий же спосіб оголошується протокол огляду письмового доказу, якщо такий огляд здійснювався в порядку забезпечення доказів або за судовим дорученням.

5. Особливості оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції встановлені статтею 144 КАСУ.

Ознайомлення з письмовими доказами

6. Після оголошення змісту письмового доказу та ознайомлення з ним інших суддів колегії, якщо справу розглядає колегія суддів, головуючий пропонує ознайомитися з письмовим доказом особам, які беруть участь у справі, хоча останні можуть відмовитися від ознайомлення (наприклад, якщо вони раніше ознайомлювалися з ним).

Також у разі необхідності головуючий повинен пред\’явити письмові докази свідку, експерту, спеціалісту чи перекладачу.

Головуючий передає письмові докази учасникам адміністративного процесу для ознайомлення через судового розпорядника (а в разі його відсутності – секретаря судового засідання).

7. У разі виникнення питань у суду або осіб, які беруть участь у справі, до свідків, експертів, спеціалістів чи перекладачів щодо письмового доказу вони мають право їх задати. Також особи, які беруть участь у справі, можуть задати питання одна одній. Через такі питання особи, які беруть участь у справі, можуть акцентувати увагу суду на певних особливостях письмового доказу, що можуть свідчити про його переконливість чи непереконливість, але свою оцінку цьому доказу вони зможуть висловити під час судових дебатів (стаття 152 КАСУ).

Фальшивість письмового доказу або підозра у недостовірності

8. Якщо особа, яка бере участь у справі, вважає, що доданий до справи або наданий суду для ознайомлення документ є фальшивим, вона, як під час дослідження цього доказу, так і під час судових дебатів, має право просити суд виключити його з числа доказів і вирішувати справу на підставі інших доказів. Висновок про фальшивість особа може зробити, якщо ознаки фальшування (підробки) видно неозброєним оком або така фальшивість переконливо підтверджена іншими доказами у справі.

Якщо ж документ лише викликає сумнів у його достовірності (справжності), особа, яка бере участь у справі, має право заявити під час дослідження цього доказу клопотання про проведення експертизи документа (частина третя коментованої статті). Але такий сумнів має бути обґрунтований.

Для вирішення зазначеного питання суд у разі необхідності має право своєю ухвалою, яку постановляє без виходу до нарадчої кімнати, визначити необхідні заходи з метою перевірки фальшивості документа або усунення сумніву у його достовірності (справжності), зокрема, витребувати інформацію з цього питання в суб\’єкта, який міг видати цей документ, тощо. Якщо перевірити достовірність (справжність) документа без спеціальних знань неможливо, то суд призначає відповідну експертизу.

Вчинення цих дій не повинно перешкоджати продовженню судового засідання з метою дослідження інших доказів.

9. На стадії судового розгляду питання про достовірність (справжність) чи фальшивість документа та/або виключення його з числа доказів суд не може вирішувати, а повинен це робити лише в нарадчій кімнаті під час прийняття постанови у справі, оскільки під час дослідження доказів суд не дає їм оцінку (див. пункт 20 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України \”Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ\” від 6 березня 2008 року N 2).

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, вихо­вання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов\’язків, відповідальності перед суспільством.

Коментар:

Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) -законодавчий акт, у якому систематизовано норми, що регулюють правовідносини, пов\’язані із адміністративною відповідальністю. Як складова частина національного законодавства України, КпАП ґрунтується на нормах Конституції України, що обумовлено закріпленим у ст. 8 Основного Закону принципом верховенства права, згідно з яким Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Визначення охорони прав і свобод громадян першим завданням КУпАП здійснено у розвиток ст. З Конституції України, згідно з якої людина, її життя і здоров\’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов\’язком держави. Це завдання конкретизоване у низці статей КУпАП: так, ст. 248 закріплює засади рівності громадян під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, ст. 249 передбачає відкритий розгляд справ про адміністративні порушення, ст. 268 визначає права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності тощо. КУпАП містить близько ста складів адміністративних проступків, які посягають на права і свободи громадян. Аналіз різних видів адміністративних проступків, що посягають на права і свободи громадян, свідчить, що вони не є єдиною, самостійною системою. Норми, які закріплюють склади таких проступків, містяться в різних главах Особливої частини розділу II КУпАП і окремо як такі не визначені. Об\’єктивна сторона одного складу може виражатися в різних за своїм характером діяннях. Один проступок може посягати на різні види прав і свобод громадян, а також на державні та колективні інтереси.

Охорона всіх форм власності також розглядається як одне із основних завдань законодавства про адміністративні правопорушення, що узгоджується із нормами Конституції України, згідно з якими держава забезпечує захист прав усіх суб\’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки, а всі суб\’єкти права власності рівні перед законом (ч. 4 ст. 13). Відповідно до Цивільного кодексу України (ВВР України. – 2003, – №№ 40-44, – ст. 356), право власності – це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності в Україні охороняється законом, держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Україні виражена в таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними. Україна створює рівні умови для розвитку всіх форм власності та їхнього захисту. Власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, але, здійснюючи свої права, зобов\’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави. Склади адміністративних правопорушень, що посягають на власність, містяться у главі 6 КУпАП.

Із завданнями охорони власності тісно пов\’язані завдання захисту прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій від адміністративних правопорушень. Це завдання покликані реалізовувати багато норм КпАП, які передбачають адміністративну відповідальність за порушення правил охорони електричних мереж, правил, спрямованих на захист населення й території країни від небезпечних шкідників і хвороб сільськогосподарських рослин і тварин, правил дорожнього руху, правил у галузі зв\’язку, захисту інформації тощо. Охороні економічних інтересів власників підприємств, установ, організацій покликані сприяти норми, що встановлюють адміністративну відповідальність за порушення порядку заняття господарською діяльністю, за недобросовісну конкуренцію, за зловживання монопольним становищем на ринку, за дискримінацію підприємців органами влади і управління тощо.

Важливими завданнями КУпАП є охорона правопорядку та зміцнення законності. Правопорядок є певною системою суспільних відносин, які ґрунтуються на основі права й законності, реальним забезпеченням і реалізацією суб\’єктивних прав, дотримання юридичних обов\’язків усіма громадянами, посадовими особами, органами і організаціями. Правовий порядок відбиває корінне питання політики – питання державної влади як свідчення її реальності і здійснення, досягнення поставлених цілей. Під законністю в юридичній літературі розуміють неухильне виконання законів та інших нормативно-правових актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями. Це означає, що законність є обов\’язковою для всіх елементів держави (органів законодавчої, виконавчої і судової влади, інших державних та недержавних утворень, громадян. Законність є умовою, яка забезпечує можливість безперешкодної реалізації прав громадян, громадських об\’єднань на самовираження та вільний розвиток.

Використання ділянок земель державного лісового фонду для розкорчовування, спорудження будівель, переробки деревини, влаштування складів і т. ін. без належного дозволу на використання цих ділянок – тягне за собою накладення штрафу на громадян від п\’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від дев\’яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Коментар:

Об\’єкт: суспільні відносини, що складаються у сфері використання земель державного лісового фонду. Нормативними актами, що регулюють такі відносини, є Земельний кодекс України, Лісовий кодекс України, Закон України «Про охорону навколишнього середовища» та інші відповідні нормативно-правові акти.

Ліс – це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов\’язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище. Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До земель лісового фонду належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Об\’єктивна сторона полягає у вчиненні незаконних дій з використання земель лісового фонду, а саме у користуванні ділянками земель державного лісового фонду у певних цілях без відповідного дозволу.

Землі лісового фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, а на умовах оренди- іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земель державного лісового фонду можливе лише за умови отримання дозволу, що видається у визначеному законом порядку.

Розкорчовування виражається у видаленні пнів, чагарників, дерев з корінням різними способами (наприклад, вручну, випалюванням, за допомогою підриву, механічно та ін.).

Під час розміщення, проектування, будівництва і введення в дію нових і реконструкції підприємств, споруд та інших об\’єктів, а також удосконалення і впровадження нових технологічних процесів та устаткування, що шкідливо впливають на стан і відтворення лісів, передбачаються і здійснюються заходи щодо усунення негативної дії шкідливих факторів, зокрема викидів і скидів забруднюючих речовин, відходів виробництва, підтоплення, осушення та інших видів негативного впливу на ліси. Забороняється введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, транспортних шляхів, комунальних та інших об\’єктів, не забезпечених пристроями, що запобігають шкідливому впливу на стан і відтворення лісів. Проекти будівництва зазначених підприємств, споруд та інших об\’єктів підлягають екологічній експертизі у випадках і порядку, що встановлюються законодавством України.

Влаштування складів передбачає розміщення на поверхні землі лісоматеріалів, будь-якої техніки, обладнання, тари та інших предметів і речей.

Суб\’єкт: громадяни та посадові особи.

Суб\’єктивна сторона: вина у формі умислу. Зазначені особи не мають дозволу на проведення відповідних дій, але їх вчиняють.

Відмова працівників торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця), у навчанні безпечного та правильного їх використання, а так само обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів – тягнуть за собою накладення штрафу від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відмова особами, зазначеними у частині першій цієї статті, громадянину-споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості – тягне за собою накладення штрафу від одного до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Надання виробниками або особами, зазначеними у частині першій цієї статті, недостовірної інформації про продукцію, в разі якщо ця інформація не зашкодила життю, здоров\’ю та майну споживача, – тягне за собою накладення штрафу від десяти до п\’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі бездіяльності осіб, передбачених частиною третьою цієї статті, щодо приведення недостовірної інформації про весь товар до відповідності або повторне надання недостовірної інформації про товар протягом року з моменту стягнення –

тягне за собою накладення штрафу від п\’ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

 Коментар:

Об\’єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав споживачів. Основним правовим документом в цій сфері є Закон України «Про захист прав споживачів», який регулює відносини між споживачами товарів (робіт, послуг) і виробниками, виконавцями, продавцями в умовах різних форм власності, встановлює права споживачів та визначає механізм реалізації державного захисту їх прав. Відповідно до тлумачення термінів, що міститься у зазначеному Законі, споживач – це громадянин, який придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб; виробник – це підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації; виконавець – підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які виконують роботи або надають послуги; продавець – підприємство, установа, організація або громадянин-підприємець, які реалізують товари за договором купівлі-продажу.

Об\’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, поля¬гає у вчиненні працівниками торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадянами, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях, таких діянь: а) відмови у наданні громадянам-споживачам необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця); б) відмови у навчанні безпечного та правильного їх використання; в) обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів; г) відмови громадянину-споживачу в реалізації його права в разі придбання ним товару неналежної якості. Всі означені правопорушення здійснюються через бездіяльність та є порушенням закріпленими у Законі України «Про захист прав споживачів» та інших нормативно-правових актах прав споживачів.

Право споживачів на інформацію про товари (роботи, послуги) закріплене у ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), що забезпечує можливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про товари (роботи, послуги) повинна містити: назву товару; зазначення нормативних документів, вимогам яких повинні відповідати вітчизняні товари (роботи, послуги); дані про основні властивості товарів (робіт, послуг), а щодо продуктів харчування – про склад (зокрема, перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, зокрема, харчових добавок), номінальну кількість (масу, об\’єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров\’я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нормативних документів і протипоказання щодо застосування; позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг); відомості про умови зберігання; гарантійні зобов\’язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання товарів (робіт, послуг); термін придатності (служби) товарів (робіт, послуг), відомості про необхідні дії споживача після його закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та адресу виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування. Інформація про послуги, пов\’язані з концертною, гастрольно-концертною, конкурсною, фестивальною діяльністю, повинна містити дані про використання чи невикористання виконавцями музичних творів фонограм власного вокального, інструментального, вокально-інструментального виконання музичного твору з музичним супроводом або без нього чи фонограм музичного супроводу до власного вокального, інструментального, вокально-інструментального виконання музичного твору. Стосовно товарів (робіт, послуг), які підлягають обов\’язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про їх сертифікацію. Стосовно товарів (робіт, послуг), які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров\’я споживача та його майна, виробник (виконавець, продавець) зобов\’язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари (роботи, послуги) і можливі наслідки їх впливу. Зазначена інформація доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до товарів (наслідків робіт, послуг), на етикетці, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування. Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, повинні забезпечуватись інформацією про місце їх походження.

Права споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, а також на навчання безпечному та правильному їх використанню товарів закріплені у ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», у п. 25 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 108, відповідно до якого покупець має право на вільний вибір товару, перевірку його якості, комплектності, міри, ваги та ціни, демонстрування безпечного та правильного використання, а також у п. 28 цього самого нормативного акта, відповідно до якого у разі продажу складнотехнічних та інших товарів, які потребують перевірки, повинні бути створені умови для її проведення.

Права споживачів у разі придбання товару неналежної якості закріплені у ст. 14 Закону України «Про захист прав споживачів». Споживач має право вимагати від продавця (виробника, виконавця), щоб якість придбаного ним товару (виконаної роботи, наданої послуги) відповідала вимогам нормативно-правових актів та нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (роботу, послугу), яку надає продавець (виробник, виконавець). Продавець (виробник, виконавець) зобов\’язаний передати споживачеві товар (роботу, послугу), який за якістю відповідає вимогам нормативних документів, умовам договору, а також інформації про товар (роботу, послугу), що надається продавцем (виробником, виконавцем). На товари, що завозяться на територію України, повинен бути передбачений чинним законодавством документ, який підтверджує їх належну якість. Виробник (виконавець) зобов\’язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням протягом терміну його служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності таких термінів – протягом 10 років. Виробник зобов\’язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт товару, а також випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, в необхідних обсягах і асортименті запасних частин протягом усього терміну його виробництва, а після зняття з виробництва – протягом терміну служби, в разі відсутності такого терміну – протягом 10 років. Споживач при виявленні недоліків чи фальсифікації товару протягом гарантійного терміну в порядку та строки, встановлені законодавством, і на підставі обов\’язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: а) безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; б) заміни на товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) належної якості; в) відповідного зменшення його купівельної ціни; г) заміни на такий самій товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни; д) розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав. Стосовно непродовольчих товарів, що були у використанні та реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, зазначені вимоги споживача задовольняються за згодою продавця. Ці вимоги споживача пред\’являються за вибором споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробнику або підприємству, що виконує їх функції за місцезнаходженням споживача. Продавець, виробник (підприємство, що виконує їх функції) зобов\’язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги. До того ж доставка великогабаритних товарів і товарів вагою понад п\’ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) та їх повернення споживачеві здійснюються силами і засобами продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції). У разі невиконання цього зобов\’язання, а також відсутності і продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції) у місцезнаходженні споживача доставка і повернення товарів можуть бути здійснені споживачем за їхній рахунок. За наявності товару вимога споживача про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості – протягом 14 днів або за домовленістю сторін. У разі відсутності товару вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний термін з часу відповідної заяви. Якщо задовольнити вимогу споживача про заміну товару у встановлений термін неможливо, споживач вправі за своїм вибором пред\’явити продавцю, виробнику (підприємству, що виконує їх функції) інші вимоги (безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення споживачем чи третьою особою; відповідного зменшення його купівельної ціни; заміни на такий самий товар іншої марки (моделі, артикулу, модифікації) з відповідним перерахуванням купівельної ціни; розірвання договору та відшкодування збитків, яких він зазнав).

У разі придбання споживачем продовольчих товарів неналежної якості продавець зобов\’язаний замінити їх на якісні товари або повернути споживачеві сплачені ним гроші, якщо зазначені недоліки виявлені у межах терміну придатності При пред\’явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом 14 днів або за згодою сторін в інший термін. На письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації\”) незалежно від моделі. Для цього виробник разом з продавцем зобов\’язані на договірній основі передбачати обмінний фонд товарів. Перелік таких товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

Суб\’єктивна сторона правопорушень, передбачених коментованою статтею, характеризується наявністю вини у формі умислу або необережності у випадку обмеження прав громадян-споживачів на перевірку якості, комплектності, ваги та ціни придбаних товарів, і у формі умислу – для всіх інших правопорушень.

Суб\’єктами правопорушення можуть бути працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг і громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю в цих галузях.

 

1. Особи, які брали участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов\’язки, мають право подати заяву про перегляд судового рішення суду будь-якої інстанції, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає коло осіб, які мають право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (суб\’єкти звернення за нововиявленими обставинами), а також судові рішення, які можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами (предмет перегляду за нововиявленими обставинами).

2. Стаття практично не обмежує кола суб\’єктів звернення за нововиявленими обставинами і предмету перегляду з тим, щоб кожен, на чиї права, свободи, інтереси чи обов\’язки безпосередньо впливає судове рішення, міг ініціювати цей вид провадження у разі наявності нововиявленої обставини заради захисту свого інтересу та ухвалення правосудного судового рішення у справі.

Суб\’єкти звернення за нововиявленими обставинами

3. Право подати заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами мають особи, чиїх прав, свободи, інтересів чи обов\’язків безпосередньо стосується судове рішення.

Таким чином, таке право мають:

1) сторони (позивач, відповідач) і треті особи;

2) особи, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов\’язки.

Правом ініціювати перегляд за нововиявленими обставинами наділені також представники цих осіб, і не обов\’язково, щоб представник раніше брав участь у цій справі.

Усі названі особи мають безпосередню матеріальну та (або) процесуальну заінтересованість у результатах вирішення справи.

Предмет перегляду за нововиявленими обставинами

4. Предметом перегляду за нововиявленими обставинами може бути судове рішення (постанова або ухвала) суду будь-якої інстанції, що набрало законної сили. Визначення постанови та ухвали наведено у пунктах 12 і 13 статті 3, а порядок набрання ними законної сили залежно від інстанції встановлено статтею 254 КАСУ.