Науково-практичний коментар до ст. 224 Сімейного кодексу України

Стаття 224. Рішення суду про усиновлення

1. Суд, постановляючи рішення про
усиновлення дити-

ни, враховує обставини, що мають істотне
значення, зокре-

ма:

1) стан здоров\’я та матеріальне становище
особи, яка

бажає усиновити дитину, її сімейний стан та
умови прожи-

вання, ставлення до виховання дитини;

2) мотиви, на підставі яких особа бажає
усиновити ди-

тину;

3) мотиви того, чому другий із подружжя не
бажає бути

усиновлювачем, якщо лише один із подружжя
подав заяву

про усиновлення;

4) взаємовідповідність особи, яка бажає
усиновити ди-

тину, та дитини, а також те, як довго ця
особа опікується

вже дитиною;

5) особу дитини та стан її здоров\’я;

6) ставлення дитини до особи, яка бажає її
усиновити.

2. При дотриманні всіх умов, встановлених
цим Кодек-

сом, здатності особи, яка бажає усиновити
дитину, забезпе-

чити стабільні та гармонійні умови для
життя дитини суд

постановляє рішення, яким оголошує цю особу
усиновлю-

вачем дитини.

3. Суд не може відмовити особі в усиновленні
на тій під-

ставі, що вона вже має або може народити
дитину.

4. Суд, постановляючи рішення про
усиновлення повно-

літньої особи, враховує мотиви, на підставі
яких особи ба-

жають усиновлення, можливість їхнього
спільного прожи-

вання, їхній сімейний стан та стан
здоров\’я, а також інші

обставини, що мають істотне значення.

1. У частині першій статті 224 СК подано
перелік найбільш

вагомих обставин, які можуть мати істотне
значення при ви-

рішенні судом питання про те, чи потрібне
дитині усиновлен-

ня взагалі і чи заявник – саме та особа,
яка зможе ощасливи-

ти дитину.

2. Для народження своєї дитини жодні
обставини дуже час-

то не беруться до уваги, оскільки право на
материнство та

право на батьківство є по суті безумовними.
Право бути уси-

новлювачем чужої дитини, навпаки, пов\’язане
з цілою низ-

кою передумов.

Більшість дітей, яких усиновлюють, це так
звані \”держав-

ні діти\”. Вони часто мають все, окрім свого
дому та батьківсь-

кої ласки. Тому усиновлення має поліпшити
умови життя ди-

тини. Якщо усиновлювач не здатен цього
зробити, усиновлен-

ня ним дитини втрачає для неї сенс.

3. У пункті першому частини першої статті
224 СК визна-

чені обставини, які складають єдину систему
факторів, що

характеризують заявника. Серед них чи не
найважливіше

значення має його ставлення до виховання
дитини.

У сучасних умовах немає абсолютно здорових
людей, тому

годі шукати їх серед тих, хто бажає
усиновити дитину. Якщо

заявником є, наприклад, чоловік матері
дитини, І всі вони ра-

зом проживають, стан здоров\’я заявника не
може мати надто

великого значення. У зв\’язку з цим суд може
постановити

рішення про усиновлення і тоді, коли він
страждає на хворо-

бу, що включена до Переліку хвороб, які
відповідно до статті

212 СК є перешкодою до усиновлення.

Навіть якщо можна спрогнозувати тривалість
життя тако-

го хворого, для дитини усиновлення у цьому
випадку може

дати не лише матеріальну користь.

Хоча дитина-сирота після усиновлення не
втратить права

на пенсію (наприклад, у зв\’язку із смертю
батька), усиновлю-

вач зобов\’язаний буде її утримувати, а тому
має бути мате-

ріально забезпеченим. Однак критерії для
визначення мож-

ливості утримання дитини відсутні, оскільки
заробітна плата

багатьох є нижчою від прожиткового
мінімуму.

При розгляді заяви про усиновлення матимуть
значення й

інші обставини, а саме: склад сім\’ї
заявника, особисті якості

осіб, з якими дитині доведеться проживати
спільно, наяв-

ність своїх дітей тощо.

4. Серед обставин, які мають бути з\’ясовані
й враховані су-

дом, чи не найважливішими є мотиви, що ними
керуються

особи, які бажають усиновлення. Вони є
різними відповідно

до різних людських доль. Так, мотивом
подання заяви про

усиновлення може бути збереження бездітної
сім\’ї, товарись-

кі відносини з батьками дитини, які
загинули, прив\’язаність

до сироти, намагання заволодіти майном
дитини тощо.

17-річна дівчина, мріючи про те, щоб її
усиновили, сказала:

\”Хотіла би, щоб мої майбутні діти мали
бабусю і дідуся\”.

5. Якщо лише один з подружжя подав заяву
про усиновлен-

ня, має бути встановлено, чому її не подала
його дружина або

чоловік, оскільки заперечення другого з
подружжя щодо усинов-

лення може істотно вплинути на життя дитини
в новій сім\’ї.

6. Якщо маленька дитина істерично плаче на
руках у того,

хто бажає її усиновити, або втікає від
нього, – ця обставина

має насторожити суд.

Якщо дитина тривалий час живе у чужій
сім\’ї, звикла до

нових умов, нормально почуває себе і,
можливо, називає сво-

їх добродіїв мамою, татом, бабусею,
дідусем, все це засвідчує

її адаптацію і те, що нова сім\’я стала для
неї рідною.

7. Якщо дитина втратила своїх знаменитих
батьків (артис-

тів, державних діячів, науковців), її
усиновлення може при-

звести до втрати нею \”високої батьківської
печаті\”. Тому при

визначенні доцільності усиновлення таких
дітей слід бути ду-

же обережним.

Група українських дітей-сиріт лікувалася в
Німеччині. Дво-

ма дівчатками опікувалося подружжя, яке не
мало своїх

дітей. Через деякий час вони приїхали до Києва, дівчатка

весь час не випускали їхніх рук, наче
боялись, що їх можуть

розлучити. У такій та інших подібних
ситуаціях ставлення

дитини до особи, яка бажає її усиновити, не
потребує комен-

тарів.

8. Судом можуть бути враховані й інші
обставини, зокре-

ма, релігійна приналежність дитини і
заявника.

9. Відсутність конкурентів на статус
усиновлювача і, нав-

паки, велика кількість дітей, які чекають,
що за ними обо-

в\’язково прийдуть, є підставою для
застереження, яке містить-

ся у частині третій статті 224 СК:
усиновлювачем може бути і

та особа, яка має своїх дітей або за станом
здоров\’я може їх

мати.

10. Норма частини четвертої статті 224 СК
стосується уси-

новлення повнолітньої особи і має
застосовуватися в поєднан-

ні з нормою частини другої статті 208 СК.

11. Ні Кодекс про шлюб та сім\’ю 1969 р., ні
Цивільний

процесуальний кодекс 1963 р. не визначали,
яким має бути

зміст резолютивної частини рішення суду про
усиновлення.

Ця прогалина зумовила існування різних її
варіантів: \”да-

ти дозвіл на усиновлення\”, \”визнати
усиновлювачем\”, \”про-

вести усиновлення\”. Кожен з цих варіантів
був об\’єктом кри-

тики з таких підстав:

1) саме суд, а не якийсь інший орган,
постановляє рішення

про усиновлення, а отже, немає того, кому
був би адресова-

ний дозвіл на усиновлення;

2) суд визнає певні обставини, які реально
існують, але ви-

магають відповідного підтвердження, тому не
можна особу

\”визнати\” усиновлювачем, адже такою вона ще
не є;

3) \”провести усиновлення\” – також не
найкраще форму-

лювання.

Тому після численних консультацій з суддями
було обрано

оптимальний спосіб вирішення цієї проблеми,
яким є \”ого-

лошення заявника усиновлювачем\” як особи,
яка здобула пе-

ремогу над іншими претендентами на
усиновлення, як особи,

яка зуміла переконати суд у чистоті своїх
намірів та спромож-

ності реально поліпшити умови життя того,
хто нею усинов-

лений.