Науково-практичний коментар до ст. 167 Сімейного кодексу України

Науково-практичний коментар до ст. 167 Сімейного кодексу України

Стаття 167. Влаштування дитини, батьки якої
позбавлені

батьківських прав

 

1. Якщо дитина проживала з тим із батьків,
хто позбав-

лений батьківських прав, суд вирішує
питання про можли-

вість їхнього подальшого проживання в
одному житловому

приміщенні.

 

2. Суд може постановити рішення про
виселення того з

батьків, хто позбавлений батьківських прав,
з житлового

приміщення, у якому він проживає з дитиною,
якщо буде

встановлено, що він має інше житло, у яке
може поселити-

ся, або постановити рішення про примусовий
поділ житла

чи його примусовий обмін.

 

3. Дитина за бажанням другого з батьків
може бути пе-

редана йому.

 

4. Якщо дитина не може бути передана
другому з бать-

ків, переважне право перед іншими особами
на передання

їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та
дід дитини, пов-

нолітні брати та сестри, інші родичі.

 

5. Якщо дитина не може бути передана бабі,
дідові або

іншим родичам, мачусі, вітчиму, вона
передається на

опікування органові опіки та піклування.

 

6. Дитина, яка була передана родичам,
мачусі, вітчиму,

органові опіки та піклування, зберігає
право на проживан-

ня у житловому приміщенні, в якому вона
проживала, і мо-

же у будь-який час повернутися до нього.

 

7. Порядок відібрання і передання дитини
встановлю-

ється законом.

 

1. Метою позбавлення батьківських прав є,
головним чи-

ном, порятунок дитини від згубного впливу
матері чи батька,

створення можливості для подальшого
влаштування дитини,

зокрема на підставі усиновлення.

 

Найчастіше дитина, щодо якої мати, батько
позбавлені бать-

ківських прав, покидає житло, у якому вона
проживала, і пе-

редається родичам чи органові опіки та
піклування. Тому для

більшості з тих, хто був позбавлений
батьківських прав,

рішення суду було не покаранням, а благом.

 

Отже, мають бути змінені акценти: не дитину
ізольовувати

від батьків, а батьків – від дитини, хоча
реально здійснити

це не просто і не завжди можливо.

 

2. Стаття 167 СК передбачає своєрідну
черговість тих, кому

може бути передана дитина, відібрана від
матері чи батька.

 

Право забрати дитину до себе має насамперед
другий з ба-

тьків, оскільки, відповідно до статті 163
СК, він має переваж-

не право перед іншими особами на проживання
з дитиною.

Якщо він відмовиться забрати дитину або, на
думку суду, не

може забезпечити їй належних умов для
виховання та розвит-

ку (відбуває покарання, страждає на психічний
розлад здоро-

в\’я, не має житла тощо), дитина може бути
передана дідові,

бабі, іншим родичам, а також вітчиму чи
мачусі.

 

У разі конкуренції між ними суд віддає
перевагу тому, хто

може найкраще влаштувати життя дитини, з
урахуванням

думки самої дитини.

 

Якщо з числа названих осіб немає жодної,
яка бажала би

забрати дитину, або жодної, яка могла би
забезпечити її належ-

ним сімейним вихованням, суд передає дитину
органові опіки

та піклування, який і визначить її подальшу
долю.

 

3. Частина шоста статті 167 СК гарантує
недоторканність

права дитини на житло, у якому вона
проживала.

 

Відповідно до пункту 3 частини третьої
статті 71 Житлово-

го кодексу УРСР житлове приміщення
зберігалося за дити-

ною, яка поміщена до державного дитячого
закладу, до роди-

чів, опікуна чи піклувальника, за умови, що
у ньому залиши-

лися проживати інші члени сім\’ї.

 

Якщо інших членів сім\’ї не було, дитина
втрачала право на

житло, а житлове приміщення могло бути
надане іншій особі.

Дитина ж після закінчення строку перебування
у дитячому

закладі або повернення її від родичів,
опікуна чи піклувальни-

ка одержувала право на позачергове надання
іншого житла.

 

Ця норма суперечила статті ЗО Конституції
України, яка

гарантує кожному недоторканність житла, і
лише Законом

України \”Про внесення змін до статті 71
Житлового кодексу

Української РСР\” від 2 березня 2000 р. вона була змінена.

 

4. Особа, яка позбавлена батьківських прав,
може чинити

опір відібранню дитини.

 

Передбачаючи це, суд має право застосувати
заходи для за-

безпечення позову. Таким заходом могло би
бути передання

дитини на тимчасове опікування бабусі,
дідусеві, іншим ро-

дичам, закладу охорони здоров\’я.

 

5. Процедура відібрання дитини повинна
відбуватися від-

повідно до Закону України \”Про виконавче
провадження\” у

спосіб, який застеріг би дитину від
душевних травм.

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

AlphaOmega Captcha Classica  –  Enter Security Code