Науково-практичний коментар до ст. 146 Сімейного кодексу України

Стаття 146. Визначення імені дитини

1. Ім\’я дитини визначається за згодою батьків.

Ім\’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у

шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання
батьківс-

тва визначається матір\’ю дитини.

2. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо ін-

ше не випливає із звичаю національної меншини, до якої

належать мати і (або) батько.

3. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішу-

ватися органом опіки та піклування або судом.

1. Як вважають спеціалісти, особисте ім\’я дитини визначає

її долю. Якщо навіть не вірити цьому, незаперечним є те,
що

до вибору імені дитини слід ставитися серйозно.

При виборі імені дитини спрацьовують різноманітні чин-

ники: родинні традиції, особисті уподобання, асоціація з
іме-

нем видатної особи. Мають силу і релігійні традиції. Так,
як-

що хлопчик народився 12 липня, то він, як правило, буде
на-

званий Павлом чи Петром, якщо 14 січня – то Василем,

якщо 1 грудня – то Романом. Дівчинка, народжена 22 груд-

ня, має вагомі шанси бути названою Анною, а 8 вересня –

Наталією.

Мода на так звані \”революційні\” та пишномовні іноземні

імена пройшла, ми повертаємося знову до своїх, воістину

українських імен: Святослав, Борислав, Ярослав, Мирослав,

Зореслав, Любомир, Богдан з відповідними жіночими анало-

гами, до Ярополка і Аскольда, Віри, Надії та Любові, Орисі,

Ярини.

2. Ім\’я дитини визначається за порозумінням між матір\’ю

та батьком. Оскільки за реєстрацією народження дитини мо-

же звернутися до органу РАЦСу один із батьків,
припускаєть-

ся, що власне ім\’я дитини вибране за їхньою згодою.

Якщо дитина була названа матір\’ю, яка не перебувала в

шлюбі з її батьком, то у разі визнання його батьківства
ім\’я

дитини може бути змінено відповідно до досягнутої ними
до-

мовленості. Як показує життя, у разі визнання батьківства

зміна імені дитини її батьком не ініціюється.

3. Традиція присвоєння дитині двох власних імен існує
від-

давна. Вона була породжена, головним чином, необхідністю

дотримання канонічної вимоги: дитина, народжена у день

відповідного Святого, мала одержати його ім\’я. Оскільки
це

ім\’я було не завжди до вподоби батькам, вони до
обов\’язково-

го імені долучали те, яким мали намір щоденно називати
ди-

тину. В результаті дитина, народжена 19 грудня,
називалася,

приміром, Миколою-Ярославом, а 7 липня – Іваном-Олек-

сандром.

У частині другій статті 146 СК право на присвоєння дитині

кількох імен на законодавчому рівні надане вперше.

У статті 63 КпШС не було заборони присвоювати дитині

два імені, але й не було і прямого дозволу на це, тому
зреа-

лізувати своє бажання надати дитині подвійне ім\’я батькам

не завжди вдавалося.

Якщо дитина названа, наприклад, Ірина-Богдана, то це од-

не, але подвійне ім\’я чи два самостійні імені? Більшість
аргу-

ментів схиляє нас до того, що це два самостійні імені.
Хоча

риска між ними мала би свідчити про складне, але єдине
ім\’я.

4. Право присвоїти дитині три чи більше імен надано лише

тим представникам національних меншин, звичаєве право

яких це дозволяє.

5. Незгоди, які іноді є між батьками щодо імені дитини,
як

правило, залагоджуються спільним порозумінням, тому до

спорів, які передавалися б на розгляд органу опіки та
піклу-

вання чи суду справа, зазвичай, не доходить.