Науково-практичний коментар до ст. 123 Сімейного кодексу України

Стаття 123. Визначення походження дитини від батька, ма-

тері при штучному заплідненні та імплантації

зародка

1. У разі штучного запліднення дружини, проведеного

за письмовою згодою її чоловіка, він записується батьком

дитини, яка народжена його дружиною.

2. У разі імплантації в організм іншої жінки зародка,

зачатого подружжям, батьками дитини є подружжя.

3. Якщо зародок, зачатий чоловіком, який перебуває у

шлюбі, та іншою жінкою, імплантовано в організм його

дружини, дитина вважається такою, що походить від по-

дружжя.

1. Нові репродуктивні технології в лікуванні безпліддя
по-

чали застосовуватися в Україні з 1987 р. відповідно до
наказу

Міністерства охорони здоров\’я СРСР \”Про розширення до-

свіду по застосуванню методу штучної інсемінації спермою

донора за медичними показаннями\” від 13 травня 1987 р.

№ 669. Подальше правове забезпечення такого вирішення

проблеми безпліддя було продовжене Указом Президії
Верхов-

ної Ради Української РСР \”Про внесення змін і доповнень
до

деяких законодавчих актів Української РСР з питань, що
сто-

суються жінок, сім\’ї та дитинства\” від 28 січня 1991 р.,
за

яким стаття 56 \”Оспорювання батьківства (материнства)\”

КпШС була доповнена такою нормою: \”Чоловік, який дав пи-

сьмову згоду на запліднення своєї дружини за допомогою
до-

нора, записується батьком народженої нею дитини і не має

права оспорювати проведений запис\”.

Відповідно до Закону України \”Про охорону здоров\’я\”

Міністерство охорони здоров\’я України 4 лютого 1997 р.

видало наказ за № 24 \”Про затвердження умов та порядку

штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів)
та

методів їх проведення\”.

Цим наказом затверджено умови та порядок застосування

штучного запліднення та імплантації ембріона (ембріонів),

метод інсемінації жінок спермою чоловіка (донора), метод

екстракорпорального запліднення і перенесення ембріона в

порожнину матки. Відповідно до цього нормативного акта,

вік жінки, якій здійснюється штучне запліднення, не пови-

нен перевищувати 40 років. Юридична обЄрунтованість тако-

го обмеження викликає сумнів. Це все одно, що заборонити

народжувати дітей сорокарічним жінкам, які можуть обійти-

ся без штучного запліднення.

Для штучної інсемінації використовується як сперма чоло-

віка, так і донора. Донорами сперми можуть бути здорові
чо-

ловіки у віці 20-40 років. Активним донором (тобто тим,
хто

здає сперму щомісячно) можна бути не більше трьох років.

Донор і його сперма проходять дуже детальне обстеження.

Кріоконсервована сперма зберігається 10 років.

Сперма для інсемінації добирається з урахуванням поба-

жань подружжя щодо національності, головних рис зовніш-

ності, а також враховується сумісність донора з
реципієнткою

за групою крові та резус-фактором.

2. Положення частини першої статті 123 СК є більш вива-

женим, ніж те, що містилося у статті 56 КпШС. У разі
заплід-

нення дружини донорською спермою біологічне походження

дитини від того, хто записаний її батьком, відсутнє.
Отже,

знову перед нами юридична фікція як спосіб врегулювання

сімейних відносин.

Ім\’я донора у такій ситуації залишається невідомим, а йо-

му, в свою чергу, невідоме ім\’я жінки, біологічним
батьком

дитини якої він є. Такий донор, крім плати за послуги,
жод-

них прав не має, як, до речі, не має і жодних обов\’язків.

3. Частина друга цієї статті стосується ситуацій, коли
за-

чаття дитини не може відбутися в організмі матері або
коли

біологічна мати не може виносити своєї дитини.

4. Частиною третьою статті 123 СК урегульовуються ситуа-

ції, коли дружина не здатна до зачаття дитини, але її
орга-

нізм спроможний забезпечити розвиток зародка і народити

дитину, біологічною матір\’ю якої є інша жінка. В актовому

записі про народження дитини її батьками записується по-

дружжя.

Сімейний кодекс не торкається природи договорів, за яки-

ми такі послуги можуть надаватися, та грошових
розрахунків

за надані послуги.

Укладений договір повинен відповідати нормам Цивільно-

го кодексу України та моральним засадам суспільства. Так,

договір, за яким жінка дає свою яйцеклітину, а також
дого-

вір, за яким організм однієї жінки є специфічним
інкубато-

ром для виношування ембріона дитини іншої жінки, не супе-

речить ні вимогам закону, ні моральним засадам
суспільства.

Щодо ціни за надані послуги, то вона має визначатися за
по-

годженням сторін.

Питання про те, чи суперечать моралі допоміжні репродук-

тивні технології, є предметом наукової дискусії1.

5. Останніми роками почастішали повідомлення про народ-

ження жінками дітей на замовлення.

В. домовилася з подружжям Л., що завагітніє від чоловіка

Л., народить дитину і віддасть її їм. Умови договору В.
були

виконані, за що вона одержала значну грошову суму.

Конвенція про права дитини у статті 35 забороняє торгівлю

дітьми у будь-яких цілях і будь-якій формі. З
цивілістичної

точки зору, в даному випадку був укладений змішаний дого-

вір, основним елементом якого була купівля-продаж дитини.

Оскільки такий договір суперечить положенням Конвенції, а

також моральним принципам, його належить вважати абсо-

лютно недійсним (нікчемним).

Якби В. звернулася до суду, її материнські права підляга-

ли би захисту, але одержану плату за таку послугу
довелось

би повернути.