Науково-практичний коментар до ст. 23 Сімейного кодексу України

Стаття 23. Право на шлюб

1. Право на шлюб мають особи, які досягли
шлюбного

віку.

2. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти
років, за

рішенням суду їй може бути надано право на
шлюб, якщо

буде встановлено, що це відповідає її
інтересам.

1. Загальна декларація прав людини у
частині першій

статті 16 проголосила право чоловіка і
жінки, які досягли по-

вноліття, одружуватися і засновувати сім\’ю.

Відповідно до статті 23 Міжнародного пакту
про громадян-

ські і політичні права, за чоловіками та
жінками, які досяг-

ли шлюбного віку, визнається право на
одруження і право за-

сновувати сім\’ю.

Право на шлюб чоловіка і жінки, які досягли
шлюбного

віку, закріплено у статті 12 Конвенції про
захист прав люди-

ни і основних свобод.

2. Досягнення шлюбного віку є юридичним
фактом, який

породжує у особи право на шлюб. Однак це
право може бути

реалізоване лише при волевиявленні двох
осіб – жінки та чо-

ловіка.

3. У частині другій статті 16 КпШС
передбачалася можли-

вість зниження шлюбного віку у разі
вагітності жінки або

народження дитини. Згодом, у зв\’язку з
внесеними змінами до

цієї статті, таке зниження могло
відбутися у виняткових

випадках, тобто не лише у разі вагітності
чи народження дити-

ни. Однак шлюбний вік – це стала, а не
змінна правова кате-

горія, яку можна було би пристосувати до
конкретної життєвої

ситуації. Тому зниження шлюбного віку є
неможливим.

У зв\’язку з цим запроваджена відносно нова
правова катего-

рія: надання права на шлюб особі, яка не
досягла шлюбного

віку.

Як уже зазначалося, у Законі УСРР від 27
червня 1927 р.

було вжито термін надання дозволу на
шлюб. Отже, новела

статті 23 СК є по суті відродженням
терміна, вже відомого

українському законодавству. На жаль, на цей
новий термін

Міністерство юстиції України не зважило: у
пункті 4.13

Правил реєстрації актів цивільного стану в
Україні (в редак-

ції наказу від 3 вересня 2002 р.)1 йдеться
про осіб, яким

знижено шлюбний вік.

4. У статті 23 СК змінено формулювання
підстави для на-

дання права на шлюб. Нею може бути не лише
виняткова об-

ставина, адже перше кохання у 16 років
назвати винятковою

обставиною важко. У всіх випадках, коли це
відповідатиме

(саме відповідатиме, а не не
суперечитиме) інтересам осо-

би, суд надасть їй право на шлюб.

5. Зниження шлюбного віку за статтею 16
КпШС проводи-

лося державною адміністрацією районів,
районів міст Києва,

Севастополя, виконавчим комітетом міської,
районної в місті

ради.

Надання права на шлюб віднесено до
компетенції суду. У

цій ситуації суд здійснюватиме контрольну
функцію: його

обов\’язком є з\’ясування наявності підстав
для задоволення

заяви. Цією нормою засвідчується новий
підхід до місії суду,

яка у сфері цивільного судочинства не
зводиться лише до ви-

рішення спору.

Суд – це орган правосуддя. А це означає, що
суд може

поставити своє рішення про наявність у
особи права не лише

тоді, коли це право оспорюється.

Місія суду у цій ситуації, як і у разі
розгляду заяви про

усиновлення полягає у перевірці того, чи
може особа мати

відповідне право (на шлюб, на усиновлення),
і у наданні їй

цього права.

У цій нормі – вираз поваги до суду.
Збільшуючи дещо на-

вантаження на суди, ця норма сприятиме
розширенню сфери

судового впливу на суспільні відносини,
підняттю ролі суду в

державі.

6. Заява про надання права на шлюб має
розглядатися су-

дом за правилами окремого провадження.

7. Про подання такої заяви суд має
повідомити батьків або

піклувальника, оскільки вони зобов\’язані
захищати дитину,

а отже, мають володіти інформацією про її
життєві наміри.

Але заперечення батьків чи опікуна не може
бути підставою

для відмови у задоволенні заяви.

8. Суд може викликати в судове засідання ту
особу, з якою

неповнолітній має намір зареєструвати шлюб.

У заяві про надання права на шлюб має бути
назване ім\’я

особи, з якою передбачається реєстрація
шлюбу. Ця особа мо-

же бути викликана у судове засідання як
заінтересована осо-

ба. Адже суду належить перевірити не лише
стан фізичного

та психічного здоров\’я заявника. Суд має
впевнитися у тому,

що шлюб заявника саме з цією конкретною
особою відповіда-

тиме її як дитини найвищим інтересам.

Тому на питання про те, чи слід рішення
суду про надання

заявникові права на шлюб прив\’язувати до
конкретної осо-

би, пропонується ствердна відповідь. Але це
означає, що,

одержавши право на шлюб з певною особою,
заявник не може

зареєструвати шлюбу з іншою.

Якщо той, кому надано було право на шлюб з
певною осо-

бою, забажає зареєструвати шлюб з іншою,
йому належить

буде знову звернутися з заявою до суду.
Таке розширене тлу-

мачення цієї норми повністю відповідає
принципу верховен-

ства права.

9. Якщо не досягли шлюбного віку і він, і
вона, кожному з

них належить подати до суду окремі заяви.
Ці дві справи суд

може об\’єднати в одне провадження.

10. Для того, щоби зробити висновок про те,
що ранній

шлюб відповідатиме інтересам дитини, суду
належить подати

відповідні докази.

Якщо така заява не пов\’язана з вагітністю
або народжен-

ням дитини, суд може зажадати висновок
закладу охорони

здоров\’я про стан здоров\’я заявника.

11. Особа, якій надано право на шлюб, може
відмовитися

від реєстрації шлюбу. Ця обставина, а також
сплив певного

часу не є підставою для припинення цього
права.

12. Право на шлюб – це особисте
нематеріальне право осо-

би. Права на шлюб не може бути позбавлена
особа, яка відбу-

ває покарання за вчинення злочину чи заарештована
у зв\’яз-

ку із звинуваченням у вчиненні злочину.

13. Кодекс канонів східних церков вважає
священичий чин

(канон 804) та публічний обіт чистоти
(канон 805) перешко-

дами до шлюбу.

Целібат є канонічною забороною шлюбу.
Відповідно до Сі-

мейного кодексу кожна особа, в тому числі й
та, якої стосу-

ється канонічна заборона шлюбу, має право
на шлюб.