Науково-практичний коментар до ст. 7 Сімейного кодексу України

Стаття 7

Стаття 7. Загальні засади регулювання
сімейних відносин

1. Сімейні відносини регулюються цим
Кодексом та ін-

шими нормативно-правовими актами.

2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані
за домов-

леністю (договором) між їх учасниками.

3. Сімейні відносини регулюються лише у тій
частині, у

якій це є допустимим і можливим з точки
зору інтересів їх

учасників та інтересів суспільства.

4. Регулювання сімейних відносин
здійснюється з ура-

хуванням права на таємницю особистого життя
їх учасни-

ків, їхнього права на особисту свободу та
недопустимості

свавільного втручання у сімейне життя.

5. Учасник сімейних відносин не може мати
привілеїв

чи обмежень за ознаками раси, кольору
шкіри, статі, по-

літичних, релігійних та інших переконань,
етнічного та со-

ціального походження, матеріального стану,
місця прожи-

вання, за мовними та іншими ознаками.

6. Жінка та чоловік мають рівні права і
обов\’язки у

сімейних відносинах, шлюбі та сім\’ї.

7. Дитина має бути забезпечена можливістю
здійснення

її прав, які встановлені Конституцією
України, Конвен-

цією про права дитини, іншими міжнародними
правовими

актами, визнаними в Україні.

8. Регулювання сімейних відносин має
здійснюватися з

максимально можливим урахуванням інтересів
дитини,

непрацездатних членів сім\’ї.

9. Сімейні відносини регулюються на засадах
справед-

ливості, добросовісності та розумності,
відповідно до мо-

ральних засад суспільства.

10. Кожен учасник сімейних відносин має
право на су-

довий захист.

1. Сімейне право – це насамперед закон у
широкому ро-

зумінні цього слова, тобто право юридичне,
або право дер-

жавне, як його називав Олександр
Огоновський. До нього

відносяться Сімейний кодекс України, інші
закони України,

такий, наприклад, як Закон України \”Про
органи реєстрації

актів громадянського стану\” від 24 грудня
1993 р., постанови

Кабінету Міністрів України,
нормативно-правові акти Мініс-

терства юстиції України.

Сімейне право України – це і міжнародні
конвенції, дого-

вори, згода на обов\’язковість яких дана
Верховною Радою

України.

2. Як зазначав відомий український соціолог
Микита Ша-

повал, право – це не лише закон: Кожна
людина у взаєми-

нах із людьми щохвилини творить право.
Навіть діти, граю-

чись, творять своє дитяче право.

У зв\’язку з цим сімейне право – це не лише
закон. До

сімейного права належать й інші соціальні
регулятори сімей-

них відносин: звичай (звичаєве право),
договір (договірне пра-

во), мораль (моральне право), канонічне
право (зокрема, Ко-

декс канонів східних церков). Великий вплив
на сімейні від-

носини має Закон Божий, заповіді якого
трансформовані

певною мірою і до Сімейного кодексу
України.

Сімейний кодекс, на відміну від
Кримінального кодексу,

не є монополістом, а це означає, що сімейні
відносини можуть

регулюватися, окрім нього, також іншими
нормативно-право-

вими актами різної юридичної ваги.

Сімейний кодекс відкрито визнає договір
регулятором

сімейних відносин, завдавши цим остаточного
удару правни-

чій ідеології нашого недалекого минулого.
Законодавець тим

самим не вважає закон істиною в останній
інстанції, надаючи

сторонам право пристосовувати правила
поведінки, визначе-

не у кодексі, до конкретних умов свого
життя.

У Сімейному кодексі набагато більше
диспозитивних норм,

ніж їх було у Кодексі про шлюб та сім\’ю
України 1969 р., що

засвідчує реалізацію в ньому ідеології
ненасильства.

3. У частині третій статті 7 сформульована
межа правового

регулювання сімейних відносин. Сфера
сімейних відносин, а

особливо відносин між подружжям дуже тонка
і водночас ду-

же глибока, часто інтимна, тому не завжди
вимагає і допус-

кає законодавчу чи договірну регламентацію.

У Сімейному кодексі розширена сфера
законодавчого регу-

лювання сімейних відносин, правовим ломофором охоплена

ширша сфера особистих відносин подружжя,
інших членів

сім\’ї та родичів. Та все ж залишилася
велика сфера сімейних

відносин між подружжям, батьками та дітьми,
які не є і, від-

повідно до нашої правосвідомості та
законодавчої традиції, не

можуть бути об\’єктом законодавчого
регулювання. Йдеться

особливо про сферу інтимних, статевих
відносин між дружи-

ною та чоловіком, значення яких для
стабілізації шлюбу

ніхто, певно, не може заперечити.

4. Кожна людина, – записано у статті 29
Конституції

України, – має право на свободу.

Свобода людини у сфері сімейних відносин –
це право дія-

ти (або не діяти) в межах, визначених
насамперед законом.

Так, людина вільна у вирішенні питання
шлюбу, тому будь-

який примус до шлюбу може викликати
відповідну юридичну

протидію.

Людина вільна у вирішенні інших питань
сім\’ї. Однак сво-

бода однієї людини припиняється там, де
починається право

іншої. У взаємовідносинах між батьком та
дитиною батько не

вільний при вирішенні питання утримання
дитини: він зобо-

в\’язаний її утримувати. Змістом свободи
батька у цій сфері

може бути можливість вибору форм виконання
цього обов\’яз-

ку. Навіть у разі присудження аліментів за
рішенням суду

батькові не заборонено давати дитині
додаткові кошти.

Кожна людина має право на таємницю
особистого життя.

Особисте життя людини – це водночас і
відкрита, і закрита

сфера людських відносин. Якщо, наприклад, Надія за-

кохалася у Сергія, і певна кількість людей
знає про це, все ж

не слід поширювати відповідну інформацію.
Подаючи, напри-

клад, в пресі без згоди особи відомості про
те, що вона народи-

ла дитину чи одружилася, журналіст може
наразитися на не-

приємність, хоча народження дитини чи шлюб
мають відпо-

відне документальне підтвердження. Отже,
мати інформацію

про особисте життя людини і поширювати її –
це різні речі.

З урахуванням права на таємницю особистого
життя не ого-

лошується, зокрема, інформація про осіб,
батьківство яких

визнано судом, чи про осіб, шлюб між якими
розірвано. З по-

гляду сьогоднішнього дня, порушенням права
на таємницю

особистого життя могла би кваліфікуватися
обов\’язкова пуб-

лікація в пресі повідомлення про осіб,
справа про розірвання

шлюбу між якими подана до суду, яка була
передбачена Ука-

зом Президії Верховної Ради СРСР \”Про
збільшення дер-

жавної допомоги вагітним жінкам,
багатодітним та одиноким

матерям, посилення охорони материнства та
дитинства…\” від

8 липня 1944 р.

У Сімейному кодексі особливо виділена
таємниця усинов-

лення, оскільки її порушення, порівняно з
іншими спектрами

сімейного життя, може викликати найбільш
серйозні негатив-

ні наслідки.

Відповідно до статті 32 Конституції України
ніхто не може

зазнавати втручання в його особисте і
сімейне життя, крім ви-

падків, передбачених Конституцією України.
Термін втручан-

ня має у цій конституційній нормі
протиправний підтекст і

його слід розуміти як самочинне встрявання
у чиї-небудь сто-

сунки, вирішення питань життя іншої людини
без належних

повноважень.

Не вважається втручанням у особисте життя
людини з\’ясу-

вання, наприклад, деяких подробиць її
особистого життя у

зв\’язку з розглядом судом справи про
розірвання шлюбу чи

визнання батьківства. Не є втручанням і
контроль, який здій-

снює орган опіки та піклування щодо
виконання усиновлюва-

чами своїх батьківських обов\’язків.

Виконуючи обов\’язки по вихованню та
розвитку дитини,

батьки мають право мати відповідну
інформацію про її особис-

те життя. Не є втручанням в особисте життя
особи пред\’яв-

лення прокурором чи органом опіки та
піклування позовів

про позбавлення батьківських прав,
стягнення аліментів чи

відібрання дитини.

Сфера особистого життя і сімейного життя –
це сфера пра-

вомірної, не забороненої законом поведінки.
Не може вважа-

тися втручанням у сімейне життя повідомлення
сусідами, ро-

дичами про знущання над дітьми, похилого
віку батьками.

Нанесення побоїв, інших тілесних ушкоджень,
образи, пси-

хічне насильство, мордування голодом тощо –
все це прояви

протиправної поведінки щодо членів сім\’ї, а
тому вони не мо-

жуть становити таємницю особистого життя і
охоронятися за-

коном. Сімейне насильство має припинятися
різними метода-

ми, одним з яких є допомога правоохоронних
органів. Тому

на запитання, чи мають право сусіди,
родичі, учителі, лікарі

інформувати відповідні установи про факти
сімейного насильс-

тва, – слід відповісти ствердно. Чи
зобов\’язані вони це роби-

ти? Очевидно, що так. Адже там, де є
серйозний соціальний

контроль над поведінкою особи, випадки
сімейного насильст-

ва зведені до мінімуму.

5. Зміст частини п\’ятої статті 7 СК
відтворює конституцій-

ну норму щодо правової рівності кожної
людини як учасника

сімейних відносин незалежно від різних
ознак, які її характе-

ризують. Вона буде засадничою при
вирішенні, наприклад,

спору між батьками щодо місця проживання
дитини, за умо-

ви, що один із батьків є християнином, а
другий – сповідує

іслам, один є біднішим, а другий –
багатшим.

Іноземці в сімейних відносинах, відповідно
до статті 275

СК, мають в Україні такі ж права і обов\’язки,
як і громадяни

України, крім випадків, встановлених
законом.

6. Конституція Української РСР 1987 р. у
статті 33 вперше

у тексті закону вивела жінку на перше
місце: Жінка і чоло-

вік мають в Україні рівні права. І була
єдиним у цьому сенсі

законодавчим актом на тлі іншої правової
конструкції: чоло-

вік та жінка. Конституція України у статті
51 повторила це

нововведення: Шлюб грунтується на вільній
згоді жінки і

чоловіка.

Сімейний кодекс є першим законодавчим
актом, у якому в

усіх статтях жінка як дружина, мати,
бабуся, сестра постав-

лена на перше місце. У цій новелі –
насамперед данина вдяч-

ності тій, яка виконує дуже важливі
соціальні функції, пер-

шою серед яких є функція материнства.

Можна стверджувати, що цим підкреслена
матріархатність

української родини, оскільки в менталітеті
нашої нації жіно-

че начало переважає. Як зазначає письменник
Валерій Шев-

чук, національна душа не міняється, як Боже
дання, вона да-

на такою раз і назавжди. Письменник
справедливо нарікає на

Є. Маланюка, який вергає громи на свій
народ за його жіночу

душу.

7. За статтею 51 Конституції України кожен
із подружжя

має рівні права і обов\’язки у шлюбі та
сім\’ї. Частина шоста

статті 7 СК дослівно відтворює це
положення, переносячи до

цього Кодексу його певною мірою
недолугість. Сімейні відно-

сини у широкому розумінні цього слова
можуть вийти за ме-

жі шлюбу та сім\’ї (право на аліменти після
розірвання шлюбу

чи право на аліменти батька, який проживає
окремо) чи існу-

вати між особами, які не перебували у шлюбі
або ніколи не

були членами однієї сім\’ї (право внука на
аліменти від баби

чи діда). Тому слова у шлюбі та сім\’ї є
зайвими.

8. Життя кожного починається з дитинства.
Якість дитин-

ства визначає майбутнє людини, певною мірою
впливаючи на

якість суспільства взагалі. Тому
забезпечення реального здій-

снення прав кожної дитини є визначальним
при прийнятті

відповідного нормативно-правового акта чи
укладенні догово-

ру. Договір між матір\’ю та батьком щодо
влаштування життя

дитини може бути визнаний недійсним, якщо
він нехтує пра-

вами дитини.

9. Однією із ознак громадянського
суспільства є наявність

системи захисту слабших, насамперед дітей,
та непрацездат-

них осіб. Частина восьма статті 7 СК
скеровує усіх регулюва-

ти сімейні відносини з максимально можливим
урахуванням

інтересів дітей, непрацездатних батьків,
інших членів сім\’ї.

Йдеться про максимально можливе, а не
абсолютне їх (ін-

тересів) урахування. В окремих випадках
вони можуть бути і

знехтувані. Так, суд може скасувати
усиновлення, якщо ви-

явилося, що дитина страждає недоумством,
хоча важко одно-

значно сказати, чи передання її до
спеціального закладу від-

повідає її інтересам. Суд може винести
рішення про розірван-

ня шлюбу з непрацездатною дружиною,
віддавши перевагу

інтересам працездатного чоловіка.

10. Справедливість та розумність – це
основа, на яку має

опиратися при регулюванні сімейних відносин
не лише за-

кон, а й звичай та договір.

В Україні визнається і діє принцип
верховенства права, –

записано у статті 8 Конституції України.
Отже, несправедли-

ва, нерозумна норма закону чи договору не
може вважатися

чинною. На підставі цієї конституційної
норми несправедли-

вою мала б уже давно трактуватися норма
статті 53 КпШС

щодо підстав встановлення батьківства. З
точки зору верхо-

венства права суди мали б ще до введення в
дію Сімейного

кодексу України вважати справедливими вимоги
до одного

з батьків про надання утримання дочці чи
синові у зв\’язку

з продовженням навчання після досягнення
повноліття, і за-

довольняти їх.

Закон, договір, звичай мали би стимулювати
учасника сі-

мейних відносин до добросовісної поведінки.
У Кодексі про

шлюб та сім\’ю було чимало норм, які
покривали недобросо-

вісність особи, а тому не лише суперечили
нормам моралі, а й

одночасно завдавали серйозного удару по
принципу верховен-

ства права.

Так, чоловіки, знаючи достеменно зміст
статті 53 КпШС

щодо підстав для судового встановлення
батьківства, могли

не турбуватися про наслідки свого статевого
життя. Закон

охороняв інтереси того, хто, будучи батьком
дитини 

всіляко заперечував цю обставину, щоб не
стати батьком.

Не була справедливою і норма, за
якою мати дитини-

інваліда мала право на аліменти лише до
досягнення ним

шестирічного віку.

У Сімейному кодексі усунуті всі виявлені
випадки неспра-

ведливого, нерозумного правового
регулювання.