Науково-практичний коментар до ст. 5 Сімейного кодексу України

Стаття 5. Державна охорона сім\’ї

Глава 1

1. Держава охороняє сім\’ю, дитинство,
материнство, ба-

тьківство, створює умови для зміцнення
сім\’ї.

2. Держава створює людині умови для
материнства та

батьківства, забезпечує охорону прав матері
та батька, ма-

теріально і морально заохочує і підтримує
материнство та

батьківство.

3. Держава забезпечує пріоритет сімейного
виховання

дитини.

4. Держава бере під свою охорону кожну
дитину, яка по-

збавлена належного батьківського
піклування.

5. Ніхто не може зазнавати втручання в його
сімейне

життя, крім випадків, встановлених
Конституцією України.

1. Постановою Верховної Ради України від 5
березня

1999 р. схвалено Декларацію про загальні
засади державної

політики України стосовно сім\’ї та жінок.

Принципами державної політики стосовно
сім\’ї та жінок у

цій Декларації названо державний захист
прав сім\’ї, визнан-

ня пріоритетності інтересів матері та
дитини у суспільстві,

неухильне додержання норм міжнародного
права.

Постановою Верховної Ради України від 17
вересня 1999 р.

схвалена Концепція державної сімейної
політики. У цьому

документі підкреслено, що сім\’я є
інтегральним показником

суспільного розвитку, який відображає
моральний стан су-

спільства і є могутнім фактором формування
демографічного

потенціалу.

Серед основних напрямів Концепції
найважливішими є

формування у свідомості людей розуміння
важливості ролі

сім\’ї, створення традиційно міцної,
працьовитої, економічно

спроможної сім\’ї, пропагування авторитету
шлюбу.

Державна охорона сім\’ї означає насамперед
опрацювання

законодавства, яке утверджувало би сім\’ю як
особисту та су-

спільну цінність; забезпечення умов для
повної реалізації його

положень; посилення виховного впливу на
подружжя, батьків

та дітей; вироблення і утвердження сімейної ідеології; створення

соціально-економічних умов,
необхідних і достат-

ніх для виконання сім\’єю важливих
соціальних функцій.

Сімейний кодекс України може бути названий
таким за-

коном, який спрямований на утвердження
одвічних людсь-

ких цінностей – сім\’ї, шлюбу, материнства,
батьківства, ди-

тинства.

Закон України \”Про охорону дитинства\” від
26 квітня

2001 р.1 визначає дитинство як період
розвитку людини до

досягнення повноліття. Водночас дитинство –
це і особливий

біопсихосоціально-правовий стан людини. У
преамбулі Кон-

венції про права дитини зазначено, що
дитина потребує спе-

ціальної охорони і піклування, включаючи
належний право-

вий захист як до, так і після народження.
Отже, про дитину

як маленьку людину можна говорити і тоді,
коли вона ще жи-

ве у лоні матері.

У сучасних умовах діти – найбільш соціальне
травмована

категорія громадян України. Концентрація у
дитячому сере-

довищі усіх пороків суспільства,
безпритульність, відсутність

позитивної життєвої перспективи може мати
дуже серйозні

негативні наслідки вже у найближче
десятиріччя. Влада має

бути зацікавлена, щоби запобігти цьому. У
Сімейному кодек-

сі України є чимало статей, які спрямовані
на дієву охорону

дитинства, але цього замало.

Материнство можна розглядати як природне
покликання

жінки, як особливий обов\’язок перед
родиною, перед нацією,

перед людством. Найтяжчий злочин – вкрасти
у народу тобі

довірене життя, – писав Василь Симоненко.

Материнство можна розглядати також як
здатність наро-

дити дитину, як соціально-правовий стан
жінки, яка народи-

ла дитину. Діюча система охорони
материнства не може вва-

жатися ефективною. Відмова від материнства
великої кіль-

кості жінок – ознака серйозних негативних
процесів, які

відбуваються у нашому суспільстві.

Батьківство – це насамперед здатність до
зачаття дитини,

це також й соціально-правовий стан
чоловіка, дружина якого є

вагітною чи уже народила дитину. Правова
охорона батьківст-

ва як завдання держави вперше була
сформульована у Консти-

туції України (стаття 51). Потрібна
комплексна програма со-

ціального захисту чоловіків як частини
суспільства, найбільш

ураженої пияцтвом, палінням, наркотичними
засобами.

2. Материнство, батьківство, дитинство –
взаємопов\’яза-

ні, взаємозалежні соціально-правові явища.
Від того, якими є

мати чи батько сьогодні, значною мірою
визначиться те, яки-

ми матір\’ю чи батьком буде в майбутньому
їхнє сьогоднішнє

немовля.

Можна з сумом стверджувати, що в Україні не
вироблена

система дієвого матеріального заохочення
материнства.

Матеріальне ж заохочення батьківства не
здійснювалося

ніколи. Є підстави для сподівання, що це
завдання держава

почне виконувати відразу ж після набрання
чинності Сімей-

ним кодексом. Відсутнє на даний час в
Україні і моральне

заохочення материнства та батьківства.
Прикро, але та обста-

вина, що мати та батько народили і підняли
на ноги, наприк-

лад, восьмеро чи десятеро дітей, не
трактується як велика за-

слуга перед українським народом і не
вшановується відповід-

ним чином. А варто було б таким батькам або
хоча б матері

присвоїти звання Героя України.

Реальний стан речей у державі дає підставу
стверджувати,

що норми частин першої та другої статті 5
СК – це довготри-

вале завдання, яке поставлене перед
державою, здійсненню

якого маємо сприяти і ми усі.

3. Зараз уже ніхто не сперечається, яка
форма виховання

дитини – сімейна чи суспільна – має мати
першість. У пре-

амбулі Конвенції про права дитини
зазначено: держави-учас-

ниці визнають, що дитині для повного і нормального
розвит-

ку її особи необхідно зростати у сімейному
оточенні. Частина

третя статті 5 СК є підтвердженням визнання
в Україні цього

незаперечного факту.

Школа, громадські організації, газети,
радіо, телебачен-

ня, книги дуже серйозно впливають на формування
особи

дитини, однак першість має бути віддана
сім\’ї. Доводиться

лише жалкувати з приводу того, що роль
сім\’ї у формуванні

світогляду дитини, її особистості помітно
знизилася. Однією

з причин цього явища є те, що нерідко
батьки через еконо-

мічні причини залишають дітей без належного
нагляду. Еко-

номічна криза зумовлює духовну кризу,
остання поглиблює

економічну. Держава має розірвати це
порочне коло причин

та наслідків.

Пріоритет сімейного виховання утверджується
в Сімейно-

му кодексі нормами, які надають право
батькам зажадати по-

вернення дитини від кожного, хто незаконно
тримає її у себе,

нормами про усиновлення та патронат.

Позбавляючи матір чи батька батьківських
прав, суд від-

криває шлях до усиновлення дитини особами,
у сім\’ї яких во-

на могла би жити в атмосфері щастя, любові
та розуміння.

4. У частині четвертій статті 5 СК
відображена конститу-

ційна норма, однак зростання кількості
безпритульних дітей

засвідчує, що це конституційне завдання не
виконане. В Ук-

раїні функціонує система державних органів,
які покликані

опікуватися дітьми, позбавленими належного
батьківського

піклування. Це органи опіки та піклування,
комісії у справах

неповнолітніх, управління у справах сім\’ї
та молоді.

5. У частині п\’ятій статті 5 СК відтворено
положення стат-

ті 8 Конвенції про захист прав людини і
основних свобод:

захист людини не від будь-якого, а лише від
незаконного

втручання в її сімейне життя. Не вважається
незаконним

втручанням пред\’явлення прокурором позову
про позбавлен-

ня батьківських прав за жорстоке поводження
з дитиною чи

пред\’явлення позову органом опіки та
піклування про віді-

брання дитини від батьків у зв\’язку з
реальною загрозою для

її життя та здоров\’я.