Archives Листопад 2024

 

1. Сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.

2. Представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.

3. Представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону.

4. Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом.

5. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники – батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

6. Суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та які беруть участь у справі, може залучити до участі у справі їхніх законних представників.

7. Законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

8. Як законні представники діють також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

9. У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження в справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.

Коментар:

Предмет регулювання та цілі статті

1. Стаття визначає право сторони чи третьої особи діяти в адміністративному процесі разом із представником або через нього з метою кращого представлення своїх інтересів, а також встановлює вимоги до осіб, які можуть бути представниками, та підстави для їх залучення.

Завдання участі у справі представника

2. Представник в адміністративному процесі діє від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Представник може діяти самостійно, повністю замінюючи таку особу, або поряд із нею. Тобто участь у справі представника не позбавляє особу, яку він представляє, права особисто брати участь у процесі (частина перша коментованої статті) за умови, що вона має адміністративну процесуальну дієздатність відповідно до статті 48 КАСУ.

3. Як представник в адміністративній справі насамперед може брати участь адвокат чи інший фахівець у галузі права, які відповідно до закону надають правову допомогу (див. статтю 16 КАСУ і коментар до неї). Тобто правова допомога в адміністративному процесі може надаватися у формі представництва. Але це не означає, що представництво – це завжди правова допомога. Наприклад, не є правовою допомогою законне представництво, чи представництво підприємства його штатним юрисконсультом, або представництво особою, яка не уповноважена згідно із законом надавати правову допомогу.

Особи, які можуть мати представника

4. Представника в адміністративному процесі можуть мати (частина перша коментованої статті):

1) сторона – позивач, відповідач;

2) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору або не заявляє таких.

5. Формулювання частини першої коментованої статті не повинно тлумачитися у такий спосіб, що перешкоджає стороні чи третій особі мати більше одного представника. Однак направлення для участі у справі багатьох представників може бути розцінено як намагання затягнути провадження у справі, тобто як порушення принципу добросовісності, що закріплений у частині другій статті 49 КАСУ, а тому суд може обмежити кількість представників або надавати можливість виступати в суді одному з них або у визначеній послідовності.

Загальні вимоги до особи, яка може бути представником

6. Відповідно до частини другої коментованої статті представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 48 КАСУ має адміністративну процесуальну дієздатність. Тобто це особа, яка досягла повноліття (18 років) і не визнана судом недієздатною, або до досягнення цього віку – якщо спір виник у правовідносинах, у яких відповідно до законодавства вона може самостійно брати участь (наприклад, частина друга статті 156 СКУ встановила, що неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право захищати права та інтереси своєї дитини в суді самостійно). Обмеження щодо можливості особи бути представником встановлені статтею 57 КАСУ.

Види представників в адміністративному процесі

7. Частина третя коментованої статті розрізняє два види представників:

1) представники, які беруть участь в адміністративному процесі на основі закону (законні представники);

2) представники, які беруть участь в адміністративному процесі на основі договору (договірні представники).

Перша категорія представників уповноважена на представництво законом, а тому довіреності для них не потрібно, достатньо підтвердити той факт, з яким закон пов\’язує існування представницьких повноважень.

Участь другої категорії представників в адміністративному процесі залежить від взаємного волевиявлення самого представника, а також сторони, третьої особи чи навіть іншого їхнього представника, який наділений правом передоручати ведення справи. Таке взаємне волевиявлення втілюється в усному чи письмовому договорі. Зазвичай підтвердженням повноважень договірного представника є довіреність (детальніше про це див. статтю 58 КАСУ).

Завдання законного представника

8. Законний представник реалізує адміністративну процесуальну правоздатність сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності або й має її, але в силу певних обставин не може її належним чином здійснювати. Іншими словами, законний представник самостійно здійснює процесуальні права й обов\’язки такої сторони чи третьої особи від її імені та в її інтересах.

9. Положення КАСУ щодо законних представників вироблені на основі норм матеріального права, зокрема ЦКУ і СКУ, оскільки інститут законного представника існує у матеріальних правовідносинах, а в процесуальних правовідносинах він є похідним.

Особи, які є законними представниками

10. Законним представником малолітньої особи (віком до чотирнадцяти років) є батько, мати, усиновлювач, опікун (частина четверта коментованої статті, частина друга статті 154, частина четверта статті 232 СКУ, частина четверта статті 67 ЦКУ).

11. Законним представником неповнолітньої особи (віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) є батько, мати, усиновлювач, піклувальник (частина четверта коментованої статті, частина друга статті 154, частина четверта статті 232 СКУ, частина третя статті 69 ЦКУ).

Для захисту прав, свобод та інтересів неповнолітньої особи КАСУ встановлює альтернативу:

– або ця особа робить це сама, якщо спір виник у правовідносинах, у яких відповідно до законодавства вона може самостійно брати участь;

– або її представляє законний представник (частина п\’ята коментованої статті).

У разі необхідності з метою кращого захисту інтересів неповнолітньої особи суд має право залучити до участі у справі законного представника – в першому випадку, неповнолітню особу – в другому випадку (частини п\’ята і шоста коментованої статті).

12. Згідно із СКУ, законним представником малолітньої чи неповнолітньої особи також можуть бути:

1) патронатний вихователь (пункт 3 частини першої статті 255);

2) прийомні батьки (частина четверта статті 2562);

3) батьки-вихователі дитячого будинку сімейного типу (частина четверта статті 2566);

4) баба і дід (частина друга статті 258);

5) сестра, брат, мачуха, вітчим (частина друга статті 262).

13. Законним представником недієздатної фізичної особи є її опікун (частина четверта коментованої статті, частина четверта статті 67 ЦКУ).

Відповідно до статті 39 ЦКУ, недієздатною є визнана такою в судовому порядку фізична особа, яка внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлено главою 2 розділу IV ЦПКУ. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

14. Законним представником особи, цивільна дієздатність якої обмежена, є піклувальник (частина четверта коментованої статті, частина третя статті 69 ЦКУ). Відповідно до статті 36 ЦКУ, особою, цивільна дієздатність якої обмежена, є фізична особа, стосовно якої є рішення суду про обмеження її цивільної дієздатності у разі, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім\’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов\’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи встановлено главою 2 розділу IV ЦПКУ. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, КАСУ встановлює альтернативу:

– або ця особа робить це самостійно;

– або її представляє законний представник (частина п\’ята коментованої статті).

У першому випадку з метою кращого захисту інтересів такої особи суд має право залучити до участі у справі її законного представника (частина шоста). А в другому випадку – суд має право залучити особу, цивільна дієздатність якої обмежена, зокрема, з метою з\’ясування її позиції щодо справи чи у разі виникнення сумніву у тому, що дії законного представника відповідають інтересам цієї особи (частина п\’ята коментованої статті).

15. Законним представником органу, а також підприємства, установи, організації (юридичної особи) є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом діяти від його (її) імені (частина сьома коментованої статті). Повноваження особи діяти від імені юридичної особи можуть бути підтверджені й іншими установчими документами, якщо в юридичної особи відсутній статут чи положення (наприклад, відповідно до статті 82 ГКУ установчим документом повного товариства і командитного товариства є засновницький договір).

16. Окрему групу законних представників в адміністративному процесі становлять також органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб (частина восьма коментованої статті). Вони також здійснюють представницьку функцію на підставі закону і не потребують додаткового уповноваження. Детальніше про таких законних представників див. статті 61 – 62 КАСУ. Однак органи та юридичні особи, які є законними представниками іншої особи, реалізують представницьку функцію через фізичних осіб, які уповноважені діяти від імені цих органів та юридичних осіб.

17. Стаття 178 КАСУ для справ, пов\’язаних із виборчим процесом чи процесом референдуму, передбачає ще такі категорії законних представників:

1) особа, яка відповідно до закону про вибори зареєстрована як уповноважений представник або довірена особа кандидата;

2) особа, яка відповідно до закону про вибори чи референдум зареєстрована як уповноважена особа (представник) партії (блоку), місцевої організації партій (блоку місцевих організацій партій), ініціативної групи референдуму.

Звичайно, набуттю такого статусу може передувати й укладення договору, але для суду цей договір не має значення, оскільки важливим є факт реєстрації фізичної особи уповноваженим представником (особою) чи довіреною особою, підтвердженням чого слугує відповідне посвідчення.

Завдання договірного представника

18. Договірний представник реалізує адміністративну процесуальну правоздатність сторони чи третьої особи, яка зазвичай має адміністративну процесуальну дієздатність. Договірний представник здійснює процесуальні права й обов\’язки такої сторони чи третьої особи за її уповноваженням, від її імені та в її інтересах.

Особи, які можуть бути договірними представниками

19. Відповідно до частини другої коментованої статті, щоб бути представником у суді, фізична особа повинна мати адміністративну процесуальну дієздатність.

20. Якщо представником є адвокат чи інший фахівець у галузі права, який за законом має право надавати правову допомогу (див. статтю 16 КАСУ), і при цьому він надає правову допомогу, то витрати, пов\’язані із залученням такого представника, належать до судових витрат і можуть бути компенсовані в порядку, визначеному статтями 90, 91, 94 – 96 КАСУ. Інші представники можуть розраховувати лише на компенсацію витрат, пов\’язаних з переїздом до іншого населеного пункту, найманням житла, добових, а також компенсацію за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять у порядку, визначеному статтями 91, 94 – 96 КАСУ.

21. Для участі у справі представника потрібно, щоб його повноваження на здійснення представництва в суді були належним чином підтверджені, тобто відповідно до статті 58 КАСУ. Представник на основі договору може бути уповноважений стороною, третьою особою, законним представником і навіть іншим договірним представником, якщо йому надане право передоручати ведення справи.

Призначення чи заміна законного представника

22. Якщо при розгляді справи з\’ясується, що у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, відсутній законний представник, суд ухвалою повинен зупинити провадження в справі та ініціювати перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення законного представника (частина дев\’ята коментованої статті, пункт 2 частини першої статті 156 КАСУ).

Якщо законний представник сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом (наприклад, частиною першою статті 57 КАСУ), суд повинен вчинити такі ж дії, але з ініціюванням заміни законного представника.

Органи опіки і піклування чи інші органи можуть самостійно виконувати функції законного представника, але найчастіше ці органи призначають опікуна чи піклувальника, який і виступає законним представником особи.

Відмінність від цивільного судочинства

23. У ЦПКУ не проведено чіткої різниці між законними представниками і договірними. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, правилами цивільного судочинства не віднесені до законних представників, а є самостійною категорією осіб, які беруть участь у справі. Такі відмінності не обумовлені якимись особливими потребами цивільного чи адміністративного судочинства, їх можна пояснити теоретичними розбіжностями у конструюванні інституту представництва між розробниками проектів цих двох Кодексів.

Стаття 43 ЦПКУ (зі змінами, внесеними Законом України N 3551-IV від 16 березня 2006 року) передбачає можливість призначення опікуна чи піклувальника судом за поданням органу опіки і піклування.