Archives Лютий 2024

Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.

Коментар:

1. Хоча ст. 142 КЗпП не передбачає затвердження Типових правил внутрішнього трудового розпорядку, немає підстав для твердження про те, що в Україні не діють Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій. Ці Типові правила (п. 3) передбачають затвердження галузевих правил внутрішнього трудового розпорядку щодо особливостей відповідних галузей. Відповідно до цього Міністерство освіти затвердило Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників державних навчально-виховних закладів України. Інші міністерства та центральні органи виконавчої влади не стали затверджувати галузеві правила внутрішнього трудового розпорядку з огляду на зміну їх функцій в умовах ринкової економіки.

2. Місцеві правила внутрішнього трудового розпорядку розробляються власником і виборним органом первинної профспілкової організації на основі Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників та службовців підприємств, установ, організацій, які передають їх на затвердження трудовому колективу. Повноваження затверджувати правила внутрішнього трудового розпорядку належить трудовим колективам підприємств, установ і організацій. Це закріплено не лише в статті, що коментується, але й у ст. 9 Закону СРСР “Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями”, який зберіг в Україні чинність у частині, що не суперечить законам України. Навіть у органах державної влади право затверджувати правила внутрішнього трудового розпорядку належить трудовому колективу. Лише правила внутрішнього трудового розпорядку секретаріату Центральної виборчої комісії затверджуються цією комісією (частина друга ст. 27 Закону “Про Центральну виборчу комісію”).

3. Статути і положення про дисципліну приймаються лише в окремих галузях народного господарства, діють тільки щодо окремих категорій працівників. Тому прийняття місцевих правил внутрішнього трудового розпорядку обов\’язкове і на тих підприємствах, на яких поширюється дія статутів і положень про дисципліну.

4. Основою для розробки місцевих правил внутрішнього трудового розпорядку є Типові правила внутрішнього трудового розпорядку для працівників і службовців підприємств, установ, організацій. Типові правила є нормативно-правовим актом. Їх норми підлягають безпосередньому застосуванню. Відступ від норм Типових правил є недопустимим, за винятком тих випадків, коли норми самих Типових правил як нормативного акта Союзу РСР прийшли в суперечність із законодавством України і втратили чинність з цієї причини. До місцевих правил можуть бути включені положення, що доповнюють Типові правила, конкретизують їх зміст. Сторони Генеральної угоди на 1999 – 2000 роки взяли на себе зобов\’язання підготувати за участю профспілок і затвердити примірні правила внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи, організації. Назва “примірні” означає, що положення цих правил будуть діяти тільки тоді, коли інше не передбачено місцевими правилами внутрішнього трудового розпорядку. Але це зобов’язання залишилось невиконаним.

5. Закон не конкретизує ті галузі народного господарства, у яких можуть діяти статути і положення про дисципліну, і не визначає кола працівників, на яких статути та положення поширюють свою дію. Отже, легітимність статутів і положень про дисципліну визначаються тільки наявністю у відповідних органів повноважень затверджувати такі акти, а також окремими законами, що прямо передбачають затвердження статутів та положень про дисципліну.

За роки незалежності України прийняті такі статути і положення про дисципліну:

1) Дисциплінарний статут прокуратури України. Чинність Дисциплінарного статуту прокуратури поширюється на прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини (ст. 3 Дисциплінарного статуту прокуратури);

2) Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту. Дія цього Положення поширюється на всіх працівників підприємств, об’єднань, установ і організацій залізничного транспорту, що перебувають у державній власності, за винятком працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування, будівельних організацій, служб постачання, дорожніх ресторанів, навчальних закладів, науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, бібліотек, методичних кабінетів, будинків культури, клубів, спортивних, дитячих і медичних закладів, пансіонатів та будинків відпочинку галузі. Суворе додержання частини другої ст. 142 КЗпП вимагає визначення саме окремих категорій працівників, на яких поширюється дія положень про дисципліну. Положення про дисципліну працівників залізничного транспорту трохи ширше визначає коло працівників, на яких воно поширюється. Але це не повинно визнаватися підставою для того, щоб ставити під сумнів чинність цього Положення;

3) Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств;

4) Статут про дисципліну працівників спеціальних (воєнізованих) аварійно-рятувальних служб.

6. Особливості дисциплінарної відповідальності суддів і порядку притягнення їх до дисциплінарної відповідальності визначені ст. 31 – 38 Закону “Про статус суддів” і Законом “Про судоустрій України” .

7. Державні службовці на додаток до норм КЗпП несуть обов’язки, дисциплінарну відповідальність і заохочуються відповідно до правил Закону “Про державну службу”.

8. В Україні зберігають чинність деякі статути про дисципліну, затверджені у свій час Радою Міністрів СРСР.

9. В Україні не діє Статут про дисципліну працівників системи Держгіртехнагляду СРСР, оскільки відповідні посадові особи несуть обов\’язки і дисциплінарну відповідальність відповідно до Закону “Про державну службу”.