Archives 2016

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, вносить ясність у питання про поширення на установи і організації, що фінансуються з бюджету, генеральної, галузевих і регіональних угод, а також про чинність умов колективних договорів про оплату праці в установах. Справа в тому, що ст. 8 Закону \”Про оплату праці\” відносить встановлення умов і розмірів оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, до компетенції держави, а частина друга цієї ж статті відносить до компетенції Кабінету Міністрів встановлення \”умов розміру оплати праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету\” (крім питань мінімальної заробітної плати). Внаслідок цього виникають певні сумніви в тому, чи поширюються ст. 14 – 20 Закону \”Про оплату праці\”, які встановлюють сферу договірного регулювання оплати праці, на установи і організації, що фінансуються з бюджетів. Ст. 98 КЗпП такі сумніви усуває: хоча умови і розміри оплати праці працівників бюджетних установ і визначаються державою, у встановлених у такий спосіб рамках і межах бюджетних асигнувань і позабюджетних доходів, оплата праці таких працівників може регулюватися генеральною, галузевими і регіональними угодами, а також колективними договорами. Генеральною угодою на 2004 – 2005 роки (п. 2.3) передбачено, що в організаціях, установах і закладах, що фінансуються з бюджету, перелік і розміри доплат, надбавок і компенсацій встановлюються Кабінетом Міністрів України.

2. Ст. 98 КЗпП визначає також співвідношення правового регулювання оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, та впливу на відносини між власником та працівниками таких установ та організацій щодо оплати праці показників, що встановлюють розміри бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів. Зазначення на оплату праці в межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів не слід розуміти так, що акти, які визначають розміри бюджетних асигнувань, мають перевагу при правозастосуванні навіть перед законами, хоч би ці акти затверджувались, наприклад, районною чи сільською радою. Якщо правило про оплату праці в межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів розуміти як норму, що безпосередньо регулює трудові відносини, можна зробити парадоксальний висновок про те, що за браком коштів установи та організації, що фінансуються з бюджетів, не зобов\’язані додержувати не тільки норм ст. 12 Закону \”Про оплату праці\”, що передбачають гарантії в оплаті праці, а й встановлених законодавчими актами відповідно до частини першої ст. 8 цього Закону тарифних ставок та посадових окладів. Такий висновок був би неправильним. Правило про оплату праці у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів не регулює трудові відносини. Воно стосується розробки кошторисів бюджетних установ та організацій. З його урахуванням п. 20 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ приписує головним розпорядникам бюджетних коштів під час визначення обсягів видатків розпорядників нижчого рівня враховувати об\’єктивну потребу в коштах кожної установи, а також в першу чергу забезпечувати бюджетними коштами видатки на оплату праці.

Що стосується права працівників установ та організацій на оплату праці відповідно до трудового законодавства, то воно не залежить від розмірів бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

3. У ст. 16 Закону \”Про оплату праці\” сформульовані особливості організації оплати праці на підприємствах і в організаціях, яким з бюджету виділяються дотації. На такі підприємства поширюються правила ст. 15 Закону \”Про оплату праці\”, які передбачають широкі можливості для договірного регулювання оплати праці та чинні щодо всіх підприємств. Водночас організація оплати праці на підприємствах і в організаціях, які знаходяться на госпрозрахунку і отримують дотації з бюджету, здійснюється в межах встановлених для них сум дотацій і власних доходів (ст. 16 Закону \”Про оплату праці\”). Варто звернути увагу на ту обставину, що в цій статті мова йде не про \”оплату праці\”, а про \”організацію оплати праці…\”. Це означає, що на стадії організації оплати праці, тобто при встановленні в колективному договорі (або при встановленні власником за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації) умов оплати праці, при затвердженні штатного розпису, при встановленні власником (у межах його повноважень) доплат, надбавок, розмірів заохочувальних і компенсаційних виплат, відповідні суб\’єкти повинні забезпечити, щоб витрати на оплату праці не виходили за межі сум дотацій і власних коштів підприємств.

Водночас обмеження, що встановлені ст. 16 Закону \”Про оплату праці\”, не поширюються на відносини щодо оплати праці. У правовідносинах щодо оплати праці, які існують між працівником і власником, суб\’єктивне право працівника на певну суму заробітної плати, яке випливає з актів законодавства, угод, колективного і трудового договору, не може бути обмежене через вихід підприємства за межі бюджетних дотацій і власних доходів, оскільки правило названої статті регулює лише відносини щодо організації оплати праці.

4. Певні особливості має оплата праці державних службовців. Відповідно до ст. 31 Закону \”Про державну службу\” заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплат за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок. При цьому умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.