Мені – машину, тобі – дитину…
“Урядовий кур’єр”
п’ятниця, 25 січня 2013 року № 16(4902)
Тетяна БОДНЯ
для “Урядового кур’єра”
Коли йдеться про цивільні шлюби, зазвичай уявляються молоді люди, які не хочуть реєструвати свої стосунки офіційно, тому що не сподіваються підтримувати їх тривалий час. Але після публікації «Я краще з’їм перед РАЦСом свій паспорт» до нашої редакції звернувся пенсіонер, який розповів, що прожив у такому шлюбі 32 роки, а тепер намагається через суд відстояти право на спільне майно.
Забракований наречений
З Олексієм Петровичем (імена героїв цієї історії змінені з етичних причин) ми зустрілися біля прокуратури Подільського району міста Києва. Саме сюди літній чоловік звернувся за допомогою, коли його виселили з квартири, де мешкав разом зі своєю цивільною дружиною.
«Я в 1969 році закінчив Львівську середню спеціальну школу міліції, потім багато років працював в органах внутрішніх справ. Я не якийсь там шахрай, що претендує на чуже майно, — мій візаві дуже хвилювався, розповідаючи, в яку історію потрапив. — Ось подивіться мій паспорт».
Гортаючи документ, відкриваю сторінку, на якій зазвичай ставиться штамп про шлюб. На ній — чисто. А ось на іншій, де має бути реєстрація місця проживання, знаходжу адресу будинку в одному зі столичних районів. «Я справді зареєстрований у квартирі сестри в Голосіївському районі міста, але там жити неможливо, — випереджаючи моє запитання, говорить пенсіонер. — Кімнатка 19,8 квадратного метра, у якій мешкають сестра, внучка з чоловіком та маленька дитина. Я — п’ятий. Свого часу ми зробили сімейний обмін, та зараз я про це шкодую».
Олексій Петрович із сумом пригадує квартиру, яку ще до війни на Печерську отримав його батько, що працював викладачем у музичній школі, де готували музикантів для військових оркестрів. Саме там він колись і мешкав із сестрою та братом. «Сестра вийшла заміж і переїхала до чоловіка в однокімнатну квартиру на Голосієво, згодом від нас виїхав і брат, — згадує мій співрозмовник. – Але з часом сестра вмовила батьків віддати їй нашу двокімнатну квартиру й переїхати до неї в однокімнатну».
Коли слухаєш пана Олексія, розумієш, що «квартирне питання» його точно не зіпсувало. Він не захотів воювати з сестрою, яка після смерті батька фактично забрала обидві квартири, не намагався претендувати і на майно цивільної дружини, з якою прожив понад 30 років. Аж поки життя не змусило його звернутися до суду.
Він досі пам’ятає момент їхньої зустрічі, а на моє прохання розповісти, якою була дружина, ніжно каже: «Красуня, їй треба було зніматися в кіно». І додає, що вони – перш ніж наважитися створити родину – зустрічалися аж десять років! І весь цей час він намагався з нею не сперечатися, поступаючись у всьому. Не став наполягати і тоді, коли вона відмовилася офіційно зареєструвати їхні стосунки. За його словами, так хотіли її сестри, які постійно наголошували, що про кохання тут не йдеться, він лише полює на квартиру Олени, що розташована на Подолі.
«Ми познайомилися, коли я прийшов на примірку у швейну майстерню Міністерства внутрішніх справ, — згадує чоловік. — Вона там працювала у відділі кадрів, зустрілися випадково. Потім я написав їй записку, що хотів би запросити її на побачення. Наша історія любові тривала 40 років. Але одружитися ми так і не змогли. На неї дуже тиснули сестри — старша й молодша, постійно наполягали, що я з нею лише з користі. Хоч у мене ніколи не було мети заволодіти квартирою. На той час, коли сестри померли, ми прожили багато років і про офіційний шлюб більше не говорили».
Родина чи ілюзія?
Про те, якими прикрими можуть бути наслідки з такого «життя на віру», чоловік навіть не здогадувався. Не знав він і того, що кохана жінка багато років страждала на серйозну хворобу, але завзято відмовлялася від будь-якого спілкування з медиками. Коли ж у неї діагностували ішемічну хворобу серця, допомагати виявилося запізно. Стан був критичним, останні дні вона доживала досить важко. «Тіло постійно набрякало, ноги й руки набрякли, вага збільшилася із 70 кілограмів до 120, ходити самостійно вона не могла – падала. Тому іноді доводилося кликати на допомогу сусідів, щоб її підняти», — продовжує мій співрозмовник.
Померла Олена три роки тому – у січні 2010-го. Саме з цього моменту почалася війна за «квадратні метри» з племінниками, які претендували на квартиру тітки. Пенсіонер намагався заявити свої права на спадщину, але нотаріус йому відмовила. Хоч працівники місцевої житлово-експлуатаційної контори склали акт про те, що він прожив із цією жінкою понад 15 років. Сусід-юрист засвідчив, що ці люди вели спільне господарство близько тридцяти років. Не зміг він відстояти свої права і в суді, коли племінники подали позов про його виселення. Лише після цього пенсіонер наважився звернутися за допомогою до прокуратури Подільського району міста Києва, тому що вже не сподівався добитися справедливого рішення в Апеляційному суді.
Виконавча служба на цей час зупинила провадження щодо його виселення, але племінники знайшли спосіб, як позбутися старого. «Вони кілька разів викликали міліцію, щоб мене викинули з квартири, а коли з цього нічого не вийшло, вдалися до хитрощів, — пояснює Олексій Петрович. — Поставили на вхідні двері ще один замок, а щоб мене виманити з помешкання, сказали, що підемо разом до прокуратури і там урешті-решт спробуємо розв’язати наш конфлікт. Вони зійшли зі мною до першого поверху, а там повідомили, що далі нікуди не підуть, а мене назад не пустять. Так я залишився посеред вулиці без речей, лише з документами».
Чоловік розповідає, що майже тиждень ночував на стільці в райвідділі міліції. Потім його звідти вигнали, тому шукав притулок на вокзалі, аж поки працівники соціальної служби не допомогли влаштуватися в лікарню, а через деякий час підшукали йому кімнату для винайму.
«На жаль, він до нас звернувся тоді, коли вже втратив право на спадщину, — розповідає заступник прокурора Подільського району столиці Андрій Оліферчук. — Тому що не зміг самостійно зібрати докази, щоб запевнити нотаріуса, а потім суд у тому, що багато років проживав разом з цією жінкою і що саме він є спадкоємцем. Тому право спадкування отримали її родичі, які фактично вже набули права власності на квартиру. Після того, як цей чоловік звернувся до прокуратури, надавши відповідні документи, ми опитали людей, які підтвердили, що він справді проживав тривалий час із цією особою, вони разом вели спільне господарство. Тому спочатку ми подали позов про визнання факту їх сумісного проживання. Іншого юридичного шляху не існує. Цей позов нам уже задовольнили. Надалі ініціюватимемо питання про виділення йому частини квартири, на яку він має право за законом».
А поки триватиме розгляд справи, єдине, що залишається пенсіонерові, — чекати. Тому що заселити його у квартиру примусово не може ніхто. «Ми зможемо повернути йому житло лише за рішенням суду, тому що право власності на це помешкання, як я вже казав, належить іншим особам. Але ми бачимо перспективу і надалі будемо захищати його права. Ця людина — інвалід 3-ї групи, ветеран праці і справді потребує допомоги», — додає прокурор.
Без штампа не простіше
Стосунки в незареєстрованому шлюбі будують тільки на почуттях і усних домовленостях. Проте, за словами адвоката Вадима Прокопенка, відсутність штампа в паспорті не рятує подружжя від обов’язку ділити майно або платити аліменти на дитину. Тому свобода, про яку говорять пари, що не хочуть засвідчувати свої стосунки офіційно, — це лише ілюзія.
Чоловік з дружиною, які прожили понад 5 років у цивільному шлюбі, мають рівні права на спільне майно. У разі коли один з них помирає, інший повинен довести факт існування шлюбних стосунків. А для цього слід звернутися з відповідною заявою до суду. Щойно суд прийме рішення, що підтвердить факт перебування в цивільному шлюбі, тоді вже можна ставити питання про розподіл майна.
Що стосується доказів, то ними можуть бути сімейні фотографії, свідчення родичів, сусідів, які бачили, як вони ведуть спільне господарство, ходять за покупками, їздять на відпочинок тощо. Ці самі аргументи знадобляться, якщо йтиметься про поділ майна під час розлучення.
«Я представляв інтереси дружини, яка прожила в цивільному шлюбі близько семи років, — розповідає адвокат Вадим Прокопенко. — У цієї пари народився син, якому на момент припинення стосунків було чотири роки. На шостому році шлюбу чоловік купує трикімнатну квартиру, в якій почала проживати сім’я. Ні дружина, ні їхній спільний син у квартирі зареєстровані не були. Після припинення стосунків чоловік фактично вигнав свою дружину з дитиною, тому вони переїхали в квартиру її батьків.
Для захисту прав дружини в цивільному шлюбі ми звернулися до суду з позовом про визнання її права власності на 1/2 частину квартири. Хоч чоловік і був вказаний у свідоцтві про народження дитини як батько, він наполягав на тому, що вони не проживали з матір’ю разом, нібито ці стосунки були швидкоплинними. Але суд, вивчивши всі обставини і вислухавши свідків, погодився з тим, що в чоловіка й жінки був спільний побут, що вони тривалий час проживали разом, і визнав, що це був цивільний шлюб. Хоч цей судовий процес тривав приблизно 1,5 року.
Тобто все оцінюється на розсуд судді. Але загальні правила, а саме тривале і відносно стабільне спільне мешкання, а також ведення спільного побуту, це ключові вимоги.
Адвокат також зазначив, що є досить серйозні нюанси, які можуть вплинути на поділ майна як у цивільному, так і в офіційному шлюбі. Наприклад, якщо майно було дароване одному з подружжя або чоловік чи дружина придбали його на особисті заощадження, воно не ділиться. Звісно, якщо є можливість надати відповідні докази. Наприклад, на банківський рахунок чоловіка/дружини надійшов гонорар, і це така сама сума, яку було витрачено на купівлю квартири чи автомобіля.
Ще один принциповий момент — це фактичний початок і закінчення шлюбних стосунків. «У мене у Васильківському райсуді була справа, коли дружина подала позов на розділ майна, набутого з 2000 по 2004 рік. Але фактично її стосунки з чоловіком припинилися в 2002 році. Чоловік зміг це довести. У результаті суд поділив між ними лише частину майна», — підсумовує юрист.
Тобто говорити про те, що цивільний шлюб полегшує життя, немає сенсу. Хоча б з юридичної точки зору. І якщо багато майнових питань в офіційному шлюбі можна вирішити за допомогою контракту, то такий варіант у цьому випадку неможливий. Можна прожити все життя з людиною, а потім, як герой нашої історії, залишитися безхатьком.