Archives Березень 2016

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 75 цього Кодексу), зараховуються:

1) час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2) час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому надавалося матеріальне забезпечення за загальнообов\’язковим державним соціальним страхуванням, за винятком відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України \”Про відпустки\”, за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку; 

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

6) час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв\’язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників;

7) інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки (стаття 76 цього Кодексу), зараховуються:

1) час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2) час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Коментар:

1. Стаття, що коментується, і ст. 9 Закону \”Про відпустки\” детально регулюють порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку. Спеціально регулюється порядок обчислення стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки.

2. Щорічна основна відпустка надається за робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша ст. 6 Закону \”Про відпустки\”). Це, однак, лише загальне правило, практичне застосування якого дуже проблематичне, уже хоча б унаслідок складності визначення дня, з якого трудовий договір варто вважати укладеним. Тому при обчисленні стажу роботи, що дає право на основну щорічну відпустку, слід безпосередньо керуватися більш конкретними нормами коментованої статті і ст. 9 Закону \”Про відпустки\”.

3. До стажу роботи, що дає працівникові право на щорічну основну відпустку, зараховуються такі періоди:

1) час фактичної роботи на підставі трудового договору на даному підприємстві, установі, організації протягом робочого року, за який надається відпустка. Спеціально зазначається в законі на те, що до стажу зараховується і час роботи на умовах неповного робочого часу. До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується і час роботи на умовах неповного робочого часу жінок (інших осіб, зазначених у частині сьомій ст. 179 КЗпП і в ст. 1861 КЗпП) у період відпустки для догляду за дитиною до досягнення трирічного (у випадках, передбачених частиною шостою ст. 179 КЗпП, – шестирічного) віку. Не зараховується лише час педагогічної роботи на умовах погодинної оплати праці, оскільки в ставках погодинної оплати врахована компенсація за невикористану відпустку. Підкреслимо, що під фактичною роботою в п. 1 частини першої ст. 82 КЗпП і частини першої ст. 9 Закону \”Про відпустки\” мається на увазі саме реальне виконання працівником своїх трудових обов\’язків. Час, коли працівник перебував у трудових правовідносинах, однак фактично не працював, не підпадає під дію цієї норми. Включення такого часу до стажу роботи, що дає право на відпустку, допускається лише тоді, коли це передбачено спеціальними правилами;

2) час, коли працівник не працював, але за ним, відповідно до законодавства, зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково, в тому числі час вимушеного прогулу у зв\’язку з незаконним звільненням чи незаконним переведенням. Це – час виконання державних і громадських обов\’язків (час перебування військовозобов\’язаних на військових зборах; час роботи в комісіях з питань приписки допризовників до призовних дільниць, у призовних і лікарських комісіях при військкоматах членів цих комісій, лікарів і середнього медичного персоналу; час виконання зазначеними особами державних обов\’язків на призовних дільницях і збірних пунктах під час призову громадян на військову службу; час роботи в примирних комісіях і трудових арбітражах), час відсторонення від роботи із збереженням заробітної плати повністю чи частково; час щорічних основної і додаткової відпусток; час навчальної відпустки з повною або частковою оплатою тощо). У той же час необхідно враховувати, що поширюється така законодавча практика, коли за час виконання державних чи громадських обов\’язків за працівниками зберігається місце роботи, але виплата в розмірі середньої заробітної плати за основним місцем роботи провадиться за місцем виконання державних чи громадських обов\’язків. Такі правила передбачені ст. 32 Закону \”Про статус депутатів місцевих рад\”, Законами \”Про всеукраїнський та місцеві референдуми\”, \”Про вибори Президента України\”, \”Про вибори народних депутатів України\”, \”Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів\” (щодо кандидатів на відповідні посади, їх довірених осіб, членів виборчих комісій і комісій по проведенню референдумів), частиною четвертою ст. 252 КЗпП (щодо членів виборних органів профспілок на час участі у роботі з\’їздів і конференцій профспілок) тощо. У цих випадках немає підстав для включення періодів виконання державних чи громадських обов\’язків до стажу роботи, що дає право на щорічну оплачувану відпустку, оскільки відповідно до п. 4 частини першої ст. 82 КЗпП і п. 4 частини першої ст. 9 Закону \”Про відпустки\” до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується лише час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалося заробітна плата у порядку, визначеному ст. 25 і 26 Закону \”Про відпустки\”. Звільнення працівників від виконання трудових обов\’язків на період виконання ними державних або громадських обов\’язків без збереження заробітної плати, але з виплатою середнього заробітку за місцем виконання державних або громадських обов\’язків не підпадає під дію ст. 25 і 26 Закону \”Про відпустки\”. Інші підстави для зарахування зазначених періодів у трудовий стаж, що дає право на щорічну основну відпустку, також не встановлені;

3) час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, крім частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Час цієї останньої відпустки до стажу роботи, що дає право на відпустку, не включається;

4) час, коли працівник фактично не працював, йому не виплачувалася заробітна плата, однак за ним зберігалося місце роботи (посада). Тут мається на увазі надання працівникам відпусток без збереження заробітної плати, у порядку, передбаченому ст. 25 і ст. 26 Закону \”Про відпустки\”. Однак час перебування жінки у відпустці без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, що потребує відповідно до медичного висновку домашнього догляду, до досягнення дитиною шестирічного віку, до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки не зараховується. Не включається до цього стажу і час участі в страйку, хоча б він і не був визнаний незаконним. Зазначення в частині третій ст. 28 Закону \”Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)\” на невключення до загального та безперервного стажу лише часу участі у визнаному судом незаконним страйку, не слід розуміти як можливість включення до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, часу участі працівника в страйку, не визнаному судом незаконним. Спеціальні правила частини першої ст. 82 КЗпП і частини першої ст. 9 Закону \”Про відпустки\” передбачають включення до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку періодів, зазначених у цих нормах, а також передбачених законодавством. Правило про невключення до стажу роботи, що дає право на відпустку, часу участі в страйку, визнаному судом незаконним, не можна тлумачити таким чином, що тим самим передбачене включення до такого стажу часу участі в інших страйках. Дні, коли працівник фактично не працював, хоча б працівник і довів наявність поважних причин, не можуть включатися до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, якщо тільки це не передбачено спеціальними положеннями законодавства. Відпустка без збереження заробітної плати, надана працівникові відповідно до частини другої ст. 126 КЗпП, не може включатися до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку за основним місцем роботи, оскільки за цей період працівник одержує право на відпустку (грошову компенсацію замість невикористаних днів відпустки) за місцем впровадження відповідного об\’єкта інтелектуальної власності;

5) час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на очних відділеннях професійно-технічних закладів освіти (п. 5 частини першої ст. 82 КЗпП; п. 5 частини першої ст. 9 Закону \”Про відпустки\”). Тут йдеться не тільки про випадки направлення на навчання працівників підприємства, установи, організації за згодою сторін і повернення працівника на попереднє місце роботи, але і про всі інші випадки навчання, що безпосередньо передує вступу на роботу на підприємство. Аналогічне правило міститься в частині третій ст. 38 Закону \”Про професійно-технічну освіту\”. Час професійної підготовки безпосередньо на виробництві законодавство про працю непрямо кваліфікує як час роботи (ст. 201, 204 КЗпП; п. 1, 2 Положення про оплату праці за час виробничого навчання, перекваліфікації або навчання іншим професіям). Природно, що він також включається до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку;

6) час навчання нових професій (спеціальностей) осіб, звільнених у зв\’язку із змінами в організації виробництва, у тому числі у зв\’язку з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників. За буквою закону (п. 6 частини першої ст. 82 КЗпП; п. 6 частини першої ст. 9 Закону \”Про відпустки\” мова йде тільки про \”звільнених\”. Отже, цей пункт не стосується осіб, які не звільнялися, а були направлені на навчання нових професій (спеціальностей) з метою продовження роботи на тому ж підприємстві. Якщо ж направлення на навчання нової професії (спеціальності) особи, яка підлягає звільненню, провадиться підприємством, з якого працівник підлягає звільненню, то в цьому випадку трудові відносини зберігаються. І час навчання слід зараховувати до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, застосовуючи при цьому за аналогією п. 6 ст. 9 Закону \”Про відпустки\” і п. 1 ст. 26 Закону \”Про зайнятість населення\”. У подібних випадках можливе також використання правила п. 5 ст. 9 Закону \”Про відпустки\”;

7) до стажу роботи, що дає право на відпустку, включаються й інші періоди, передбачені законодавством.

4. Виявляючи послідовний лібералізм при визначенні порядку обчислення стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, законодавець зайняв тверду позицію при встановленні правил обчислення стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки. До стажу роботи, що дає право на одержання щорічних додаткових відпусток зараховуються лише такі періоди:

1) час фактичної роботи із шкідливими або важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у таких умовах не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників даного виробництва, цеху або посади. Це правило частини другої ст. 82 КЗпП і п. 1 частини другої ст. 9 Закону \”Про відпустки\” дещо розширило можливості працівників одержати право на додаткові відпустки. Справа в тому, що п. 11 раніше чинної Інструкції про порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких надає право на додаткову відпустку і скорочений робочий день, передбачав у разі зазначення у Списку \”постійно зайнятий\” та \”який постійно працює\” зарахування до стажу роботи, що дає право на додаткову відпустку лише тих днів, коли працівник був зайнятий у відповідних умовах повний робочий день. Це правило нормативного акта Союзу РСР втратило силу як таке, що суперечить Закону \”Про відпустки\”. Міністерство праці та соціальної політики України наказом затвердило Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах у яких надає право на щорічну додаткову відпустку і Порядок застосування Списку виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов\’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних, географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров\’я, що дають право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці. Ці нормативні акти передбачають, що у разі зазначення у відповідних списках \”постійно зайнятий\”, \”який постійно працює\” як час, відпрацьований в таких умовах, зараховуються лише ті дні, коли працівник у таких умовах праці був зайнятий повний робочий день. На нашу думку, це правило не цілком відповідає п. 1 частини другої ст. 82 КЗпП і п. 1 частини другої ст. 9 Закону \”Про відпустки\”. Підприємства, які не одержують дотації з бюджетів, безумовно, мають право надавати додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах із шкідливими та важкими умовами праці або з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого часу, встановленого для працівників даного виробництва, цеху або посади. Відповідні витрати цілком допустимо віднести на валові витрати;

2) час щорічних основної та додаткової відпусток за роботу із шкідливими або важкими умовами і за особливий характер праці. Якщо працівник переведений на роботу, що дає право на додаткову відпустку, а потім йому надається щорічна основна відпустка, то до стажу роботи, що дає йому право на додаткову відпустку, буде включена лише та частина основної відпустки, яка була надана за період роботи, що дає право на додаткову відпустку;

3) час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій на них не впливають несприятливі виробничі фактори та на яких не передбачено надання щорічної додаткової відпустки.

Інші періоди до стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки, включатися не можуть.