Archives 2014

Працівники зобов\’язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Коментар:

1. Прагнення законодавця наблизити право до норм моралі характерне для цивілізованих держав. З цього погляду пряме покладення відповідно до ст. 139 КЗпП на працівників юридичних обов\’язків, що мають моральний зміст (працювати чесно і сумлінно), уявляється цілком виправданим.

Юридичні обов\’язки, які мають моральний зміст, включені також до Типових правил внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємств, установ, організацій (далі для стислості – Типові правила) – \”поводитися гідно, додержувати правил соціалістичного співжиття\”. Водночас слід враховувати, що послідовно триматись думки, яка визнає юридичне значення морального змісту юридичних обов\’язків працівників, не можна. Це означає, що заохочувати працівників за чесну і сумлінну працю, за те, що вони поводяться гідно, можна і потрібно. Але вживати заходів дисциплінарного стягнення за нечесну і несумлінну працю не можна, якщо тільки нечесність і несумлінність не виявилися в порушенні більш конкретних трудових обов\’язків. Водночас в окремих випадках обов\’язкам морального змісту працівників дається більш визначений юридичний зміст. Так, Присяга державного службовця включає обіцянку \”з честю нести високе звання державного службовця, сумлінно виконувати свої обов\’язки\” (ст. 17 Закону \”Про державну службу\”). А порушення Присяги є підставою для припинення державної служби (п. 6 частини першої ст. 30 Закону \”Про державну службу\”). Кваліфікація хоча б одного вчинку працівника, який виконує виховні функції, як аморального, є підставою для звільнення з роботи (п. 3 ст. 41 КЗпП), якщо цей вчинок несумісний з продовженням роботи.

Звільнення за скоєння аморального вчинку виведено за межі дисциплінарної відповідальності, на наш погляд, тільки тому, що законодавець визнав неможливим перебування на посаді, яка передбачає виконання виховних функцій, працівника, що скоїв аморальний вчинок як пов\’язаний, так і не пов\’язаний з виконанням трудових обов\’язків.

2. На розвиток ст. 5 Закону \”Про державну службу\”, озаглавлену \”Етика поведінки державного службовця\”, і відповідно до Указу Президента \”Про заходи щодо реалізації Стратегії реформування системи державної служби в Україні на 2000 – 2001 роки\” Головним управлінням державної служби затверджені Загальні правила поведінки державного службовця, які формулюють у вигляді правових норм численні обов\’язки державних службовців, у тому числі і такі, що мають морально-етичний зміст. Вони поширюються на всіх державних службовців. Передбачена можливість затвердження правил поведінки з урахуванням відповідних особливостей для державних службовців, які працюють в органах прокуратури, суду, дипломатичної, митної, податкової служб, Національного банку. Визнається (п. 26 Загальних правил поведінки державних службовців), що порушення норм Загальних правил є підставою для застосування дисциплінарних стягнень.

3. До працівників прокуратури пред\’являються вимоги мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов\’язків з громадянською мужністю, справедливістю і непідкупністю (ст. 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України). Якщо такий працівник вчинив проступок, що ганьбить його як працівника прокуратури, до нього можуть застосовуватися заходи дисциплінарного стягнення аж до звільнення (ст. 8 того ж Статуту).

4. Навряд чи можна заперечувати юридичне значення таких обов\’язків як обов\’язок підвищувати продуктивність праці, домагатися перевиконання норм праці, покращувати якість роботи та продукції, що виробляється на підприємстві (підпункти \”б\” і \”в\” п. 11 Типових правил), але нормами прямої дії, невиконання вимог яких тягне дисциплінарну відповідальність, вважати їх ніяк не можна.

5. У статті, що коментується, дається далеко не повний перелік трудових обов\’язків працівників. Але вказівка на обов\’язок додержання трудової дисципліни охоплює собою всі інші обов\’язки працівників, заповнює всі прогалини в переліку обов\’язків, що допущені в ст. 139 КЗпП і Типових правилах.

6. До трудових обов\’язків працівників, зокрема, належать обов\’язки:

1) виконувати роботу, обумовлену трудовим договором. Зміст цього обов\’язку включає в себе не лише виконання працівником трудової функції, але і додержання технологічної дисципліни, забезпечення відповідності якості праці та її результатів встановленим вимогам, виконання встановлених норм праці, виконання розпоряджень осіб, які здійснюють керівництво процесом праці;

2) додержувати встановленого режиму роботи, робочий час використовувати для продуктивної праці, вживати заходів до усунення причин, що перешкоджають нормальному виконанню роботи або утрудняють її хід;

3) додержувати правил охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці, працювати у виданому спецодягу, спецвзутті, користуватися необхідними засобами індивідуального захисту;

4) утримувати своє робоче місце, устаткування та пристосування в порядку, чистоті та справному стані, а також додержувати чистоти в цеху (відділі) та на території підприємства;

5) дбайливо ставитися до майна власника, використовувати відповідно до встановлених правил машини, устаткування, верстати, інструменти, вимірювальні прилади та інші предмети, видані працівникові в користування; ощадливо і раціонально використовувати сировину, матеріали, енергію, паливо та інші матеріальні ресурси, додержувати встановленого порядку зберігання матеріальних цінностей та документів;

6) утримуватися від дій, які заважають іншим працівникам виконувати їх трудові обов\’язки.

7. Є підстави стверджувати, що обов\’язок працівника додержувати трудової дисципліни в місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку може бути розширено за рахунок обов\’язків, які виходять за межі робочого часу. Такими є обов\’язки не розголошувати комерційну таємницю і додержувати встановлених трудовим або колективним договорами заборон або обмежень на роботу за сумісництвом. Відсутність зазначення у місцевих правилах внутрішнього трудового розпорядку на ці обов\’язки працівників ускладнює чи практично позбавляє власника можливості застосовувати заходи дисциплінарної відповідальності до працівників, які розголошують комерційну таємницю або порушують зазначені обмеження.