Науково-практичний коментар до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України
Стаття 2. Законодавство про цивільне судочинство
1. Цивільне судочинство здійснюється відповідно до
Конституції України, цього Кодексу та Закону України \”Про міжнародне
приватне право\”.
2. Якщо міжнародним договором, згода на
обов\’язковість якого надана
Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені ним
Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
3. Провадження в цивільних справах здійснюється
відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду
і вирішення справи.
4. Закон, який встановлює нові обов\’язки, скасовує чи
звужує права, належні учасникам
цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в
часі.
(Із змінами, внесеними згідно із Законом України від
23.06.2005р. N2709-1V)
1. Коментована
стаття у частині 1 зазначає, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу
та Закону України «Про міжнародне приватне право», тобто здійснюється у цивільній процесуальній формі, визначеній ЦПК України (у тексті коментаря вживаються
загальноприйняті скорочені позначення основних нормативних актів – ЦПК,
ЦК, КК, ГПК та ін.). Разом з цим дана стаття
застосовує і терміни «закон»,
«закони» стосовно регулювання процесуальних дій, тобто не виключається
регулювання судочинства і іншими законами. Так, істотну роль у
регулюванні судочинства відіграють ЦКУкраїни, СК України, нормативні акти
трудового, господарського права та ін.
Але, безумовно, найважливіше значення має Конституція України, яка визначає
основи цивільного судочинства і право на судовий захист.
2. В останні
роки в науці цивільного процесуального права і правозастосовній практиці стали більш поширеними погляди про більшу юридичну чинність ЦПК у порівнянні з іншими
законами, що містять процесуальні
норми. При цьому вказують на дуже спірний, як видається, поділ законів на
загальні і спеціальні, відповідно до
якого ЦПК є спеціальним, а тому інші закони не застосовують до судочинства,
якщо ЦПК не містить подібних правил.
Основний недолік цих поглядів, на нашу думку,
полягає в тому, що вони культивують
правовий нігілізм. Є правильне класичне твердження про те, що закон є закон, і є поділ норм права на загальні та спеціальні. Норма права, в якому би
законодавчому акті вона не
знаходилася, обов\’язкова для застосування у відносинах, які вона регулює. Саме останнє визначає її приналежність
до галузі права. Тому норма права є
процесуальною і тоді, коли вона знаходиться в ЦК, СК, Законі України «Про прокуратуру» та ін. Та й
коментована стаття не протиставляє
ЦПК іншим законам України.
3. Коментована стаття передбачає
пріоритет міжнародних договорів, згода на обов\’язковість яких надана Верховною Радою України, над нормами ЦПК, якщо в них передбачені інші правила щодо
цивільного судочинства.
4. Провадження
в цивільних справах у суді (судочинство) називають цивільним процесом. Воно
складається з процесуальних дій судді (суду) та інших учасників судочинства. За
найближчою процесуальною метою ці
дії поєднуються в стадії (наприклад, стадія відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду, судового розгляду), а за кінцевою метою
– у провадження (позовне, наказне,
окреме, апеляційне, касаційне і ін.). Кожне провадження, як правило,
складається з трьох зазначених вище стадій.
5. Ця стаття визначає
дію цивільного процесуального закону в часі.
Судочинство в Україні ведеться відповідно до цивільних процесуальних законів України. Чинність
процесуального закону в часі полягає
в тому, що суди України повинні керуватися законом, що діє під час розгляду
справи, вчинення окремих процесуальних дій чи виконання рішення суду. Закон, який встановлює нові обов\’язки, скасовує чи звужує права учасників справи, не має
зворотної дії в часі. За колом осіб дія процесуальних норм поширюється на суддю
(суд), що розглядає справу, і на всіх учасників процесуальної діяльності в цій справі: на громадян України,
іноземців і осіб без громадянства,
юридичних осіб. У деяких випадках чинність процесуального закону поширюється
на осіб, органи і організації, що не беруть участі в справі. Так, судові
рішення є обов\’язковими до виконання
на всій території України (ст.129 Конституції України), підприємства, установи,
організації, кооперативні і громадські організації повинні надавати необхідні
суду докази або повідомляти суд про неможливість їх надання (ст. 137
ЦПК).