Archives 2014

Звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) служби у справах дітей. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

Коментар:

1. Постановою Верховної Ради \”Про введення в дію Закону України \”Про внесення змін і доповнень до Кодексу України про адміністративні правопорушення\” визнані такими, що втратили силу, Указ Президії Верховної Ради Української РСР \”Про затвердження Положення про комісії в справах неповнолітніх Української РСР\” від 26 серпня 1967 р. і низка інших актів законодавства, які стосуються комісій в справах неповнолітніх. У зв\’язку з цим діяльність названих комісій в Україні була припинена. Зазначення в ст. 38 Закону \”Про місцеве самоврядування в Україні\” на створення виконавчими органами міських рад комісій в справах неповнолітніх аж ніяк не означає відтворення раніше діючих комісій. Очевидно, правова основа діяльності таких комісій буде створена. У випадках створення таких комісій, на них слід поширити дію ст. 198 КЗпП.

2. Відповідно до Закону \”Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні заклади для неповнолітніх\” створюються служби у справах неповнолітніх Уряду Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, а також районних державних адміністрацій. У містах (крім міст районного підпорядкування) в порядку здійснення делегованих виконавчим органам рад повноважень виконавчої влади створюються комісії в справах неповнолітніх (п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону \”Про місцеве самоврядування в Україні\”).

3. Постановою Кабінету Міністрів затверджені Типове положення про службу у справах дітей обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації і Типове положення про службу у справах дітей районної, районної у містах Києві і Севастополі державної адміністрації. Цими нормативно-правовими актами прямо не передбачено погодження звільнення дітей зі службами у справах дітей. Але Верховний Суд вважає обов\’язковим одержання згоди відповідної служби у справах дітей при звільненні з ініціативи власника працівників, що не досягли віку 18 років (Застосування судами цивільного і цивільно-процесуального законодавства. – К.: Ін Юре, 2002. – С. 144 – 145).

4. Відсутність згоди служби у справах дітей на звільнення повинне кваліфікуватися як звільнення працівника без законної підстави та тягне поновлення його на роботі. Водночас не буде суперечити закону одержання подальшої (після звільнення неповнолітнього) згоди служби у справах дітей на звільнення. Не позбавлений права запитати таку згоду й суд.

5. Звільнення неповнолітніх з підстав, передбачених пунктами 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП, допускається тільки у виключних випадках і не допускається без працевлаштування. Звільнення без працевлаштування повинне розглядатися як звільнення без законної підстави. Крім того, в разі спору про поновлення на роботі при звільненні з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6 ст. 40 КЗпП, на власника покладається обов\’язок доведення факту винятковості обставин, які стали підставою для звільнення. Оскільки неповнолітні влаштовуються на роботу, як правило, на заброньовані робочі місця за рахунок встановленої квоти, ліквідація робочих місць, які займають неповнолітні, провадиться лише за згодою державної служби зайнятості (п. 13 Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту).