Науково-практичний коментар до ст. 202 Кодексу законів про працю України
Стаття 202. Створення необхідних умов для поєднання роботи з навчанням
Працівникам, які проходять виробниче навчання або навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, власник або уповноважений ним орган повинен створювати необхідні умови для поєднання роботи з навчанням.
Коментар:
1. Обов\’язок власника створювати працівникам, які проходять виробниче навчання без відриву від виробництва, необхідні умови для поєднання роботи з навчанням, також переважно не може розглядатися як норма прямої дії, яка формулює юридичний обов\’язок, якому у правовідносинах кореспондує суб\’єктивне право працівника або іншого конкретного суб\’єкта. Ця норма може служити базою для конкретних правил нормативного характеру і зобов\’язальних умов, які можуть включатися до колективного договору. Крім того, ст. 202 КЗпП виконує такі функції: а) є базою для правотворчості, особливо підзаконної; б) допомагає краще зрозуміти зміст конкретних обов\’язків підприємства щодо цього, які виникають на основі відповідних юридичних фактів, які породжують одночасно й зустрічне суб\’єктивне право.
2. Водночас можливі ситуації, коли на основі ст. 202 КЗпП працівником може бути пред\’явлена конкретна вимога до власника. Так, законодавство прямо не забороняє направляти у відрядження осіб, які поєднують роботу з навчанням. Направлення працівника у відрядження у дні, коли, наприклад, проводяться заняття у вечірньому навчальному закладі, в якому навчається працівник, саме і буде порушенням власником обов\’язку, передбаченого ст. 202 КЗпП. Посилаючись на цю статтю, працівник, який навчається в навчальному закладі (не відрахований із складу тих, хто навчається), хоч би він і не належав до категорії тих, хто успішно навчається, не повинен прямо відмовлятися від виконання розпорядження власника про відряджання, але вправі звернутися із заявою до органу по розгляду трудових спорів із проханням покласти на власника обов\’язок створити умови для поєднання роботи з навчанням, не направляти надалі працівника у відрядження, крім випадків крайньої необхідності. Слід, однак, враховувати, що відсутність в законодавстві про працю розгорнених положень про способи захисту прав приводить до того, що органи з розгляду трудових спорів виявляють нерозуміння такого роду вимог.
3. Працівник, який навчається в закладах освіти без відриву від виробництва, але не належить до категорії тих, хто успішно навчається, не має в деяких випадках права на оплачувану відпустку, оскільки такі відпустки надаються тільки тим, хто успішно навчається (ст. 213, 216 КЗпП). У подібних випадках працівник вправі на підставі ст. 202 КЗпП вимагати надання йому відпустки без збереження заробітної плати з метою участі в тих навчальних заходах, для яких тим, що успішно навчаються, надається додаткова оплачувана відпустка. Та обставина, що частина друга ст. 84 КЗпП і ст. 26 Закону \”Про відпустки\” обмежує тривалість відпустки без збереження заробітної плати, не зачіпає ст. 202 КЗпП, яка встановлює спеціальне правило, що підлягає застосуванню переважно перед іншими нормами законів.