Archives Липень 2014

У відповідності з законодавством обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники – за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, а також керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники – у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, якщо шкоду підприємству, установі, організації заподіяно зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних, грошових чи культурних цінностей, невжиттям необхідних заходів до запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних, грошових чи культурних цінностей.

3) виключено

Коментар:

1. Стаття 133 КЗпП у первісному своєму тексті встановлювала більш високі розміри матеріальної відповідальності, ніж ст. 132 КЗпП. Однак поступово межа матеріальної відповідальності, встановленої ст. 132 КЗпП, піднімалася і досягла рівня, який раніше був установлений для деяких керівників за певні порушення п. 2 ст. 133 КЗпП (в межах середнього місячного заробітку). Коли межа відповідальності, що встановлена ст. 132 КЗпП і п. 1 ст. 133 КЗпП, досягла середнього місячного заробітку, вся стаття 133 КЗпП втратила реальне регулятивне значення, стала являти собою лише приклади застосування загальної межі відповідальності, передбаченої ст. 132 КЗпП.

2. І все-таки не можна ігнорувати практичне значення ст. 133 КЗпП: це приклади, але приклади, які наводить сам законодавець. Вони дають можливість краще зрозуміти зміст загального правила, сформульованого ст. 132 КЗпП. Що стосується правозастосування, то в правозастосовчому акті було б недопустимим посилатися на ст. 132 КЗпП, якщо працівник підлягає притягненню до матеріальної відповідальності на підставі ст. 133 КЗпП.

3. Для розуміння п. 1 ст. 133 КЗпП важливо враховувати схожість цього пункту з п. 5 ст. 134 КЗпП, а також різницю між цими пунктами. Ці пункти передбачають матеріальну відповідальність за заподіяння прямої дійсної шкоди об\’єктивно одного і того ж характеру – за зіпсуття і знищення матеріальних цінностей. Обидва названих пункти передбачають матеріальну відповідальність за незбереження тих самих видів майна – матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі під час їх виготовлення, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування.

Різниця між названими пунктами міститься лише у формі вини: п. 1 ст. 133 КЗпП передбачає матеріальну відповідальність у разі заподіяння прямої дійсної шкоди по необережності (через недбалість), а п. 5 ст. 134 КЗпП – у разі умисного знищення або умисного зіпсуття. Крім того, п. 5 ст. 134 КЗпП застосовується у випадках недостачі зазначених вище цінностей.

4. Визначення згаданих у п. 1 ст. 133 КЗпП інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих у користування працівникові, не викликає складнощів. Такі цінності можуть бути видані будь-якому працівникові. Видача повинна бути оформлена документально і засвідчуватися підписом працівника. Це зовсім не означає, що працівник набув статусу матеріально відповідальної особи і з ним слід укладати договір про повну матеріальну відповідальність.

Поняття матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) значно менш визначені. Ці поняття, на наш погляд, слід визначати за допомогою нормативних актів, які регулюють порядок ведення бухгалтерського обліку виробничо-господарської діяльності. Водночас норми про бухгалтерський облік не повинні застосовуватися безпосередньо, а повинні застосовуватися лише для визначення цього поняття. Поки матеріали, придбані для забезпечення господарської діяльності, зберігаються на складі, за їх збереження відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП матеріальну відповідальність несе комірник, завідувач складу, інша матеріально відповідальна особа або бригада матеріально відповідальних осіб. Застосовувати в цьому випадку п. 1 ст. 133 КЗпП було б неправильним. Це ж стосується і покупних напівфабрикатів.

З передачею матеріалів або напівфабрикатів із складу в цех, їх збереження на випадок зіпсуття чи знищення забезпечується за допомогою п. 1 ст. 133 КЗпП. П. 1 ст. 133 КЗпП буде забезпечувати збереження матеріалів, напівфабрикатів на випадок їх зіпсуття чи знищення аж до того моменту, коли вони отримають статус виробів (продукції). Тому природно, що стаття, що коментується, передбачає відповідальність за збереження виробів (продукції), у тому числі при їх виготовленні. Зіпсуття або знищення виробів (продукції) при їх виготовленні – це, зокрема, пряма дійсна шкода, заподіяна випуском браку.

Вироби (продукція) на виробництві (у цеху) на випадок зіпсуття або знищення знаходяться під охороною п. 1 ст. 133 КЗпП короткий час, тому що далі вони (вона) повинні передаватися на склад готової продукції, де їх збереження буде забезпечуватися відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП.

5. Однак п. 1 ст. 133 КЗпП захищає матеріали, напівфабрикати і вироби (продукцію) лише на випадок їх зіпсуття або знищення через недбалість. У разі недостачі матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції) на виробництві (у цеху) притягнення до матеріальної відповідальності відповідно до ст. 1 ст. 133 КЗпП неможливе. У таких випадках винні особи несуть відповідальність на підставі п. 5 ст. 134 КЗпП.

Аналогічні правила встановлені щодо інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівникові в користування: у випадках їх зіпсуття або знищення через недбалість працівника застосовується п. 1 ст. 133 КЗпП; у випадках їх недостачі застосовується п. 5 ст. 134 КЗпП.

6. Укладення договору про повну матеріальну відповідальність, наприклад, на роботах по обробці і застосуванню в процесі виробництва дорогоцінних металів, коштовного каміння, синтетичного корунду та виробів з них (абзац сьомий розділу II Переліку посад і робіт, які заміщуються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи застосування у процесі виробництва) або на роботах, пов\’язаних з переробкою сировини, виготовленням чи комплектуванням готових виробів (п. 13 Переліку робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність) не означає, що в разі зіпсуття або знищення майна, зазначеного в п. 1 ст. 133 КЗпП, винні працівники повинні нести матеріальну відповідальність на підставі такого договору. Сфера дії такого договору не поширюється на відносини, урегульовані п. 1 ст. 133 КЗпП. Такий висновок випливає з п. 1 ст. 134 КЗпП, який передбачає повну матеріальну відповідальність на підставі письмового договору лише за \”незабезпечення цілості майна…\”.

7. П. 2 ст. 133 КЗпП встановлює повну матеріальну відповідальність окремого кола працівників: керівників підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (не тільки відокремлених) та їх заступників. Підставою для притягнення до матеріальної відповідальності на підставі цього пункту, є широкий спектр порушень трудових обов\’язків, що потягли пряму дійсну шкоду. Після зазначення на неправильну постановку обліку і зберігання матеріальних цінностей як на підставу матеріальної відповідальності відповідно до п. 2 ст. 133 КЗпП ця підстава конкретизується: передбачається матеріальна відповідальність за невжиття необхідних заходів до запобігання розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних цінностей. Неправильна постановка обліку і зберігання матеріальних цінностей ще не є підставою для притягнення до матеріальної відповідальності, тому що воно можливе тільки за наявності прямої дійсної шкоди. Невжиття заходів до запобігання випускові недоброякісної продукції є лише одним з випадків невжиття заходів до запобігання зіпсуттю матеріальних цінностей. Однак було б неправильним робити висновок про те, що названі в п. 2 ст. 133 КЗпП працівники несуть матеріальну відповідальність на підставі цього пункту за будь-яке незбереження майна. По-перше, у випадках недостачі матеріальних цінностей ці працівники можуть нести відповідальність тільки в тому випадку, якщо буде доведено, що недостача знаходиться в причинному зв\’язку з неправильною постановкою зберігання матеріальних цінностей, і лише остільки, оскільки правильна постановка зберігання входить до кола трудових обов\’язків працівника. По-друге, навіть у тих випадках, коли працівник, що належить до кола осіб, які несуть матеріальну відповідальність на підставі п. 2 ст. 133 КЗпП, вчинив порушення, коли настала пряма дійсна шкода, цей працівник не повинен нести матеріальну відповідальність при наявності того суб\’єкта, який безпосередньо вчинив дії, направлені на незбереження матеріальних цінностей. Так, якщо шкоду заподіяно шляхом розкрадання матеріальних цінностей, керівники, зазначені в п. 2 ст. 133 КЗпП, можуть відповідати лише у випадках, коли правопорушник (розкрадач) не встановлений. Якщо пряма дійсна шкода заподіяна випуском недоброякісної продукції, знищенням або зіпсуттям матеріальних цінностей, керівник може притягатися до матеріальної відповідальності тільки в тому випадку, якщо безпосередньо винні особи не встановлені або якщо вони відповідно до законодавства не несуть повної матеріальної відповідальності.

Невжиття заходів до запобігання простоям як підстава матеріальної відповідальності повинне кваліфікуватися як різновид зайвих грошових виплат, оскільки покладення на працівників повної матеріальної відповідальності за неодержаний внаслідок простою прибуток неможливе, а простій призводить до зайвих грошових виплат у вигляді збереження за працівником частини заробітної плати за період простою, а також (можливо) у вигляді виплат неустойки та збитків за договорами, якщо простої призвели до неналежного виконання договірних зобов\’язань.