Archives Липень 2014

Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли:

1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей;

2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами;

3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку;

4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані;

5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування;

6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов\’язків;

7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов\’язків;

8) службова особа винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу;

9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством.

Коментар:

1. Повна матеріальна відповідальність працівників – це покладення на працівника обов\’язку повністю відшкодувати заподіяну підприємству пряму дійсну шкоду без будь-яких обмежень. Матеріальна відповідальність в межах середнього місячного заробітку застосовується як загальне правило. Повна матеріальна відповідальність застосовується у випадках, передбачених законодавством. У коментованій статті, в принципі, дається вичерпний перелік випадків, коли працівники несуть повну матеріальну відповідальність. Однак, варто враховувати, що п. 6 цієї статті має відсильний характер: він передбачає можливість притягнення до повної матеріальної відповідальності у випадках, передбачених законодавством (підзаконними актами такі випадки також можуть бути встановлені).

2. Найважливіше практичне значення має повна матеріальна відповідальність працівника відповідно до письмового договору про повну (індивідуальну чи колективу) матеріальну відповідальність за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих працівникові на зберігання або для інших цілей. Слід звернути увагу на ту обставину, що на основі договору повна матеріальна відповідальність можлива тільки за збереження майна та інших цінностей, переданих працівникові. За інші види прямої дійсної шкоди працівник, який підписав договір про повну матеріальну відповідальність, може нести повну матеріальну відповідальність лише у випадках, передбачених законодавством.

Покажемо це на прикладі. Завідувач складу, з яким укладено договір про повну матеріальну відповідальність, припустився помилки при внутрітарному прийманні товарів від постачальника відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю. Допущена помилка не дозволила стягнути з постачальника вартість товарів, яких не вистачає. Допущене завідувачем складу порушення не може бути кваліфіковане як незабезпечення цілості майна, переданого для зберігання. За це порушення завідувач складу може нести тільки обмежену матеріальну відповідальність відповідно до ст. 132 КЗпП.

Інший приклад: у комерційному банку були укладені індивідуальні договори про повну матеріальну відповідальність з контролерами, які нараховували проценти за депозитними вкладами. Договори є незаконними, оскільки п. 1 ст. 134 КЗпП допускає укладення договору про повну матеріальну відповідальність тільки за схоронність цінностей, переданих працівникові. Контролерам у наведеному прикладі гроші для збереження або інших цілей не передавалися.

Третій приклад: із працівником, зайнятим роботою, пов\’язаною із застосуванням у процесі виробництва дорогоцінних металів, укладено договір про повну матеріальну відповідальність. У процесі роботи він допустив брак. Відповідальність за заподіяну цим дійсну шкоду працівник буде нести на підставі п. 1 ст. 133 КЗпП, а не на основі п. 1 ст. 134 КЗпП.

3. Особи, з якими укладений договір про повну матеріальну відповідальність, на практиці, а інколи і в законодавчих актах, називаються матеріально відповідальними.

4. Повна матеріальна відповідальність установлена п. 2 ст. 134 КЗпП за майно та інші цінності, отримані працівником під звіт відповідно до довіреності чи іншого разового документа. Питання видачі довіреностей на одержання матеріальних цінностей, відпуску їх за довіреностями регулюються ст. 244, 245, 246 Цивільного кодексу, а також Інструкцією про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей. Під іншими разовими документами мають на увазі накладні або інші документи, передбачені чинними правилами документального забезпечення первинного бухгалтерського обліку. Довіреності звичайно видаються для одержання матеріальних цінностей у сторонніх організацій. Накладними (або іншими документами) оформляється видача матеріальних цінностей із складів, торгових залів для відправлення їх в інші організації, для торгівлі з лотків, у кіосках тощо. Ці документи повинні бути оформлені відповідно до встановленого порядку, тобто підтверджені підписом працівника про одержання матеріальних цінностей.

Працівник, який одержав матеріальні цінності за довіреністю або іншим разовим документом, несе відповідальність як за їх недостачу, так і за пошкодження або зіпсуття цих цінностей. Предметом розгляду у суді була така справа. Інженер відділу матеріально-технічного постачання отримав за довіреністю на складі продавця скло віконне у стандартній дерев\’яній упаковці. Скло закріпили в кузові автомобіля дротом інженер разом з шофером. Але зробили вони це невдало. Більша частина стекла попадала і побилася. Інженер заперечував проти позову про стягнення з нього прямої дійсної шкоди на підставі п. 2 ст. 134 КЗпП. Він вважав, що притягнення його до повної матеріальної відповідальності можливе тільки при недостачі отриманих ним матеріальних цінностей. Але суд дійшов висновку про те, що доводи працівника не відповідають п. 2 ст. 134 КЗпП, оскільки особа, що одержала матеріальні цінності за разовою довіреністю або за іншими разовими документами, несе повну матеріальну відповідальність не тільки за недостачу, а й за пошкодження або знищення цих цінностей.

Для притягнення працівника до матеріальної відповідальності відповідно до п. 2 ст. 134 КЗпП не має значення, яку посаду він займає, за якою професією він працює. Однак у відповідних випадках працівник має право посилатися на те, що він не мав достатніх знань або навичок для належного визначення кількості одержаних матеріальних цінностей, їх якості, для належного закріплення матеріальних цінностей з метою їх транспортування, а також на інші обставини, які потягли незбереження цінностей та яким він не міг запобігти з урахуванням його знань, досвіду трудової діяльності та наявних можливостей.

5. Повна матеріальна відповідальність за шкоду, завдану діями, які мають ознаки правопорушень, що переслідуються у кримінальному порядку, встановлена п. 3 ст. 134 КЗпП. Не потребує коментарів твердження про те, що викрадене слід повернути власникові, якщо тільки факт розкрадання буде встановлено. Однак кримінальна відповідальність встановлена не лише за розкрадання. Переслідується в кримінальному порядку невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорону чужого майна, своїх обов\’язків, якщо це спричинило тяжкі наслідки для власника майна (ст. 197 Кримінального кодексу України). За цією статтею до кримінальної відповідальності можуть бути притягнені працівники охорони, сторожі. Ст. 196 КК встановлює кримінальну відповідальність за необережне знищення або пошкодження майна. За такий злочин до відповідальності можуть бути притягнені будь-які працівники підприємства, внаслідок дій яких матеріальні цінності знищені або пошкоджені. Необережні дії працівників можуть виявлятися в порушеннях правил пожежної безпеки, правил зберігання матеріальних цінностей. Такі порушення підпадають під дію відповідних статей Кримінального кодексу. Підставою для притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності може бути кваліфікація його дій як службової недбалості (ст. 367 КК). Із заподіянням підприємству прямої дійсної шкоди може бути пов\’язане вчинення низки злочинів у сфері господарської діяльності.

Працівник несе повну матеріальну відповідальність відповідно до п. 3 ст. 134 КЗпП не тільки у випадках, коли щодо нього винесений обвинувальний вирок, але і тоді, коли наявність складу злочину в його діях установлено слідчими органами (притягнення до кримінальної відповідальності з наступним припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, яка не виключає кримінальну відповідальність).

6. Повна матеріальна відповідальність за пряму дійсну шкоду, заподіяну у нетверезому стані, встановлена п. 4 ст. 134 КЗпП. Обмежуючи, за загальним правилом, матеріальну відповідальність за пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації їх працівниками, законодавець не визнав за можливе поширити цю пільгу на працівників, що завдали шкоди у нетверезому стані.

Нетверезий стан стосовно до п. 4 ст. 134 КЗпП допустимо, на нашу думку, тлумачити так, що він охоплює і стан токсичного та наркотичного сп\’яніння. Однак необхідно мати на увазі, що стан наркотичного сп\’яніння фіксується лише лікарем (докладніше див. п. 4 коментарю до ст. 46 КЗпП).

7. Повна матеріальна відповідальність за шкоду, завдану недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (у тому числі під час їх виготовлення), а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією в користування працівникові, застосовується відповідно до п. 5 ст. 134 КЗпП. Недостача (втрата) матеріальних цінностей, виданих працівникові як предмет праці або засіб праці, а також будь-яких інших предметів, виданих у користування працівникові, тягне повну матеріальну відповідальність. При визначенні кола предметів, що маються на увазі під формулюванням \”інші предмети\” слід враховувати наступне. В законодавстві часто використовується такий техніко-юридичний прийом, коли дається перелік визначених явищ, а в кінці зазначається і на інші явища. Під \”іншими\” в таких випадках треба розуміти не будь-які інші явища, а тільки ті, що можуть бути поставлені в один ряд з тими явищами, що названі конкретно. Тому в наведеному формулюванні п. 5 ст. 134 КЗпП під \”іншими предметами\” слід розуміти інші подібні предмети. До них в будь-якому разі не можна віднести предмети, що підпадають під категорію основних засобів. Таку ж відповідальність несуть працівники в разі умисного знищення або умисного зіпсуття названих матеріальних цінностей. При притягненні до відповідальності на цій підставі працівник вправі посилатися на те, що власник не створив належних умов для збереження виданих йому матеріальних цінностей.

8. Повна матеріальна відповідальність за шкоду, завдану працівником не при виконанні трудових обов\’язків, передбачена п. 7 ст. 134 КЗпП. Недостатня визначеність п. 7 ст. 134 КЗпП породжує питання не тільки на підприємствах, але й у судовій практиці.

Порівняння правил частини першої ст. 130 КЗпП і п. 7 ст. 134 КЗпП виявляє суперечність, яка може бути вирішена на основі правила правозастосування, відповідно до якого не можна застосовувати загальне правило за наявності спеціального. Частина перша ст. 130 КЗпП встановлює, що матеріальна відповідальність виникає лише при порушенні працівником трудових обов\’язків. Як виняток з цього загального правила, спеціальна норма п. 7 ст. 134 КЗпП передбачає можливість притягнення працівника до повної матеріальної відповідальності за нормами законодавства про працю і тоді, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов\’язків. Це слід розглядати як встановлену законодавством пільгу для працівників: за наявності трудових відносин особа несе матеріальну відповідальність перед підприємством, установою, організацією за нормами законодавства про працю, навіть якщо шкоди було завдано не під час виконання трудових обов\’язків. Пільгою ми називаємо це тому, що притягнення до відповідальності відповідно до норм цивільного права збільшувало б розмір відповідальності працівника, який зобов\’язаний був би відшкодовувати не тільки пряму дійсну шкоду, а й неодержаний прибуток. Це ставило б працівника в невигідне становище також у процесуальних відносинах: якщо в праві трудовому діє презумпція відсутності вини працівника, то в цивільному праві закріплена презумпція вини відповідача, боржника (ст. 614 ЦК). З урахуванням цього, законодавець вніс до ст. 134 КЗпП пункт, що розглядається, хоча предметом регулювання в цьому випадку є відносини, які виходять за межі трудових.

Проте Пленум Верховного Суду України роз\’яснив (п. 18 постанови \”Про судову практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками\”), що при заподіянні шкоди працівниками самовільним використанням в корисливих цілях технічних засобів підприємства, установи, організації (автомобілів, автокранів тощо) відповідальність повинна наставати за нормами не трудового, а цивільного права. Це роз\’яснення, на нашу думку, не цілком відповідає п. 7 ст. 134 КЗпП.

Водночас не можна йти і шляхом невиправдано широкого застосування п. 7 ст. 134 КЗпП. Формально під його дію можуть підпадати й інші випадки завдання шкоди не при виконанні трудових обов\’язків. Наведемо, однак, такий приклад, коли п. 7 ст. 134 КЗпП застосовуватися не повинен. У зв\’язку з порушенням правил приймання матеріальних цінностей і утратою можливості стягти з постачальника вартість недостачі поставлених товарів було вирішено притягти до матеріальної відповідальності голову комісії з приймання – товарознавця С. і членів комісії – комірника М. і представника громадськості – економіста З., відповідно до ст. 132 КЗпП у межах середнього місячного заробітку. Однак економіст З. заперечувала проти притягнення її до матеріальної відповідальності. Вона не заперечувала своєї вини в заподіянні підприємству прямої дійсної шкоди, але вважала, що не може нести матеріальну відповідальність, оскільки шкоди підприємству вона завдала не при виконанні трудових обов\’язків. У відповідь на це представник власника просив суд стягнути суми шкоди з економіста З. на підставі п. 7 ст. 134 КЗпП. Суд відмовив власникові у стягненні шкоди з економіста З. У рішенні було зазначено, що на час її участі в прийманні як представника громадськості економіст З. була звільнена від виконання трудових обов\’язків, тому вона не може нести матеріальну відповідальність на підставі ст. 132 КЗпП. Правило п. 7 ст. 134 КЗпП встановлено з метою обмеження відповідальності працівника перед підприємством, установою, організацією. За таких умов застосування п. 7 ст. 134 КЗпП до працівника, залученого власником до участі в прийманні товарів як представника громадськості, суперечило б змісту законодавства про працю.

9. П. 8 ст. 134 КЗпП встановлює повну матеріальну відповідальність службових осіб, винних у незаконному звільненні або переведенні працівників на іншу роботу. Матеріальна відповідальність у цьому випадку настає за пряму дійсну шкоду, заподіяну підприємству виплатою незаконно звільненому або переведеному працівникові, який виконав розпорядження про переведення, середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку (при незаконному переведенні на іншу роботу).

На думку Пленуму Верховного Суду України, повна матеріальна відповідальність настає і в тому випадку, коли пряма дійсна шкода підприємству заподіяна затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі (п. 33 постанови \”Про практику розгляду судами трудових спорів\”). Однак п. 8 ст. 134 КЗпП відповідно до його букви не повинен поширюватися на такі випадки. Що ж стосується ст. 237 КЗпП, на яку посилається Пленум Верховного Суду, то вона взагалі не визначає межі матеріальної відповідальності. Ця стаття регулює порядок притягнення до матеріальної відповідальності, межі якої уже встановлені іншими нормами. Зазначене роз\’яснення ґрунтується на змісті ст. 238 КЗпП до внесення до цього Кодексу змін Законом від 18 лютого 1992 р. До введення в дію цього Закону ст. 238 КЗпП дійсно передбачала повну матеріальну відповідальність за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі. Із змісту ст. 237 КЗпП випливає обов\’язок суду притягти до матеріальної відповідальності працівника, винного в незаконному звільненні, переведенні на іншу роботу, невиконанні або затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі, але межі матеріальної відповідальності ця стаття не встановлює.

Навряд чи можливе притягнення до повної матеріальної відповідальності на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП працівників відділів кадрів, юрисконсультів. Звичайно до повної матеріальної відповідальності притягуються керівник або заступник керівника підприємства, установи, організації, який підписав наказ про звільнення.

Форма вини працівника не має значення. Керівник може умисно протизаконно звільнити працівника. Він може звільнити працівника, помиляючись у застосуванні закону, тобто допускаючи лише необережне правопорушення. І в обох випадках він несе перед підприємством повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну виплатою працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, викликаного незаконним звільненням (або незаконним переведенням на іншу роботу).

10. П. 9 ст. 134 КЗпП встановлює повну матеріальну відповідальність керівників підприємств, установ, організацій за пряму дійсну шкоду, заподіяну виплатою на користь працівників компенсації за порушення строків виплати заробітної плати. Несвоєчасна виплата вважається умовою повної матеріальної відповідальності керівника, якщо затримка виплати тривала більше одного місяця. Необхідно, однак, враховувати, що Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв\’язку з порушенням строків їх виплати реально допускає виплату працівникам компенсації за умови, що прострочення виплати тривало більш, ніж два чи більше календарних місяця (це випливає з правила про те, що не враховується індекс інфляції місяця, за який виплата здійснюється, і місяця, в якому виплата здійснена). Умовою повної матеріальної відповідальності керівників за таких умов є відсутність заборгованості перед роботодавцем Державного бюджету, місцевих бюджетів і юридичних осіб державної форми власності.

11. Повна матеріальна відповідальність застосовується у випадках, коли вона покладена на працівника законодавством (п. 6 ст. 134 КЗпП). У силу наведеного формулювання повна матеріальна відповідальність може встановлюватися не тільки законами, але й підзаконними актами. Зрозуміло, відповідний державний орган повинен мати повноваження на встановлення повної матеріальної відповідальності.

12. В Україні зберігає чинність п. 14 постанови ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР \”Про підвищення ефективності використання автотранспортних засобів у народному господарстві, посилення боротьби з приписками при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та забезпечення цілості паливно-мастильних матеріалів\”. Ним передбачене притягнення до повної матеріальної відповідальності працівників автомобільного транспорту (очевидно, в першу чергу – водіїв автомобільних засобів), винних у перевитраті палива. Зазначимо, що встановлений цим пунктом порядок притягнення винних працівників до матеріальної відповідальності (\”перевитрата палива… відраховується\”) не цілком відповідає ст. 136 КЗпП, а тому у відповідній частині не повинен застосовуватися.

13. Відповідно до ст. 14 постанови ЦВК і РНК СРСР \”Про умови праці працівників дрібнороздрібної торговельної мережі\” від 18 листопада 1929 р. працівники дрібнороздрібної торговельної мережі несуть повну матеріальну відповідальність за недостачу або зіпсуття товарів, а також за втрату або пошкодження довіреного їм іншого майна. Уявляється, однак, що це положення не може застосовуватися як таке, що суперечить законодавству України. Законодавством України передбачається можливість укладення договорів про повну матеріальну відповідальність на роботах із продажу (відпуску) товарів (продукції), їх підготовки до продажу незалежно від форм торгівлі. За таких умов можна стверджувати, що питання матеріальної відповідальності працівників дрібнороздрібної торговельної мережі урегульовані законодавством України і названа Постанова ЦВК і РНК СРСР від 18 листопада 1929 року застосовуватися не повинна.

14. Аж до моменту розпаду Союзу РСР судова практика вважала за можливе застосування постанови Ради Міністрів СРСР \”Про матеріальну відповідальність осіб, винних у загибелі або розкраданні великої рогатої худоби, свиней, овець, кіз та коней, які належать колгоспам і радгоспам\”. На наш погляд, в Україні відсутні підстави для застосування цієї постанови. На роботах з вирощування, годівлі, утримання та розведення сільськогосподарських тварин передбачено укладення відповідно до п. 1 ст. 134 КЗпП договорів про повну індивідуальну відповідальність і колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. З урахуванням цього застосовувати до цих працівників повну матеріальну відповідальність відповідно до п. 6 ст. 134 КЗпП не можна.

16. Немає підстав для застосування в Україні постанови Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1949 року в редакції від 27 серпня 1953 року, якою встановлена повна матеріальна відповідальність позаштатних страхових агентів. По-перше, Закон України \”Про страхування\” страховими агентами називає осіб, які уклали із страховиком цивільно-правовий договір. По-друге, із страховим агентом-працівником страхової компанії у відповідних випадках може укладатися договір про повну матеріальну відповідальність (якщо він уповноважений приймати грошові кошти).

17. У силу п. 6 ст. 134 КЗпП повна матеріальна відповідальність може встановлюватися актами законодавства. Всупереч цьому частина третя ст. 17 Закону \”Про товарну біржу\” передбачає можливість встановлення відповідальності працівників біржі за невиконання або неналежне виконання правил біржової торгівлі. Встановлення повної матеріальної відповідальності Правилами біржової торгівлі не суперечить п. 22 ст. 92 Конституції, оскільки в ньому взагалі не визначається порядок встановлення матеріальної відповідальності (тут мова йде про інші види відповідальності). З цієї точки зору встановлення ст. 17 Закону \”Про товарну біржу\” спеціального правила про порядок встановлення матеріальної відповідальності працівників товарної біржі є допустимим. Перешкодою для застосування ст. 17 Закону \”Про товарну біржу\” може бути лише ст. 4 КЗпП, яка допускає регулювання трудових відносин іншими актами законодавства лише остільки, оскільки вони видані відповідно до цього Кодексу. Однак практика не пішла шляхом послідовного застосування ст. 4 КЗпП і допускає встановлення спеціальними нормами законів правил, що не відповідають більш загальним нормам Кодексу законів про працю. З урахуванням цього слід визнати, що правилами біржової торгівлі може встановлюватися матеріальна відповідальність працівників товарної біржі, в тому числі і повна.