Archives Липень 2014

 

1. Майновий стан суб\’єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов\’язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону.

2. Зміна правового режиму майна суб\’єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

3. Правовий режим майна суб\’єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону.

4. Правовий режим майна суб\’єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

5. Законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб\’єкта господарювання.

6. Суб\’єкти господарювання зобов\’язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів.

Коментар:

Майнові зобов\’язання поруч із організаційно-господарськими зобов\’язаннями є основними видами господарських зобов\’язань (див. також коментар до ст. 173, 175 цього Кодексу). Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов\’язання, які виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності і в силу яких зобов\’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь іншої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов\’язаної сторони виконання її обов\’язку.

Майнові зобов\’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Книгою 5 ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Майновий стан суб\’єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов\’язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Бухгалтерський облік – процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень (ст. 1 Закону України \”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні\” від 16.07.99 р.). Метою ведення бухгалтерського обліку і складення фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов\’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Зміна правового режиму майна суб\’єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. Так, у законодавстві міститься перелік об\’єктів, які мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації (ч. 2 ст. 5 Закону України \”Про приватизацію державного майна\”). Також у Декреті КМУ \”Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається\” передбачено перелік об\’єктів, що не можуть бути передані в оренду та ін.

Правовий режим майна суб\’єкта господарювання, заснованого на державній чи комунальній власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного або комунального підприємства відповідно до закону (див. коментар до ст. 146 цього Кодексу).

Правовий режим майна суб\’єкта господарювання, заснованого на державній чи комунальній власності, може бути змінений шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду. Згідно із Законом України \”Про оренду державного та комунального майна\” від 10.04.92 р., орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва – щодо державного майна; органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, – щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим; органи місцевого самоврядування – щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Об\’єктами оренди за цим Законом є:

– цілісні майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць). Цілісним майновим комплексом є господарський об\’єкт з завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг) з наданою йому земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання. У разі виділення цілісного майнового комплексу структурного підрозділу підприємства складається розподільчий баланс.

Грошові кошти та цінні папери з урахуванням дебіторської та кредиторської заборгованості орендодавець надає орендареві на умовах кредиту за ставкою рефінансування Національного банку України, а інші оборотні матеріальні засоби викуповуються орендарем. Порядок викупу оборотних матеріальних засобів та використання грошових коштів, одержаних від їх викупу, а також грошових коштів, наданих орендареві на умовах кредиту відповідно до цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України;

– нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;

– майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації).

Не можуть бути об\’єктами оренди:

– цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену ч. 1 ст. 4 Закону України \”Про підприємництво\”;

– цілісні майнові комплекси казенних підприємств;

– цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену ч. 1 ст. 4 Закону України \”Про підприємництво\”;

– об\’єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України \”Про приватизацію державного майна\”, а також об\’єкти, включені до переліку об\’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України \”Про перелік об\’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації\”, які випускають підакцизну продукцію, крім цілісних майнових комплексів, які випускають підакцизну продукцію, передані в оренду до набрання чинності Законом України \”Про внесення змін до Закону України \”Про оренду державного та комунального майна\” від 29.06.2004 р.

Законодавчими актами України може бути доповнено перелік підприємств, майнові комплекси яких не можуть бути об\’єктами оренди.

Орендодавцями є:

– Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва – щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук;

– органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, – щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

– підприємства – щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, – також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Орендарями згідно з цим Законом можуть бути господарські товариства, створені членами трудового колективу підприємства, його структурного підрозділу, інші юридичні особи та громадяни України, фізичні та юридичні особи іноземних держав, міжнародні організації та особи без громадянства.

Фізична особа, яка бажає укласти договір оренди державного майна з метою використання його для підприємницької діяльності, до укладення договору зобов\’язана зареєструватись як суб\’єкт підприємницької діяльності.

Особливості оренди майна для здійснення підприємницької та іншої діяльності громадянами та юридичними особами іноземних держав та особами без громадянства визначаються законодавством України.

Законом можуть бути визначені також інші підстави зміни правового режиму майна суб\’єкта господарювання. Правовий режим майна суб\’єкта господарювання змінюється у разі внесення учасником об\’єднання підприємств на умовах і в порядку, передбачених його (об\’єднання) установчими документами, майнових внесків (вступних, членських, цільових), як це передбачено у ч. 1 ст. 123 цього Кодексу.

У коментованій статті законодавець передбачає, що суб\’єкти господарювання зобов\’язані на основі даних бухгалтерського обліку складати фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надавати фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установчих документів. Відповідно до Закону України \”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні\”, фінансова звітність – це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах:

– обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов\’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства; – повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

– автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв\’язку з чим особисте майно та зобов\’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

– послідовність – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

– безперервність – оцінка активів та зобов\’язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

– нарахування та відповідність доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

– превалювання сутності над формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми; – історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання; – єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

– періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складення фінансової звітності.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб\’єктів господарської діяльності та суб\’єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

Для суб\’єктів малого підприємництва і представництв іноземних суб\’єктів господарської діяльності національними положеннями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати. Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України. Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Державного казначейства України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов\’язані проводити інвентаризацію активів і зобов\’язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка. Об\’єкти і періодичність проведення інвентаризації визначаються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов\’язковим згідно з законодавством.