Archives Липень 2014

 

1. Майно єдиного цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства або його окремих підрозділів, що є єдиними (цілісними) майновими комплексами і виділяються в самостійні підприємства, а також об\’єкти незавершеного будівництва та акції (частини, паї), що належать державі у майні інших суб\’єктів господарювання, можуть бути відчужені на користь громадян чи недержавних юридичних осіб і приватизовані цими особами відповідно до закону.

2. Приватизація державних (комунальних) підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, і в порядку, встановленому законом.

3. Приватизація державних (комунальних) підприємств чи їх майна здійснюється шляхом:

купівлі-продажу об\’єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом, іншими способами, що передбачають конкуренцію покупців;

викупу цілісного майнового комплексу державного (комунального) підприємства, зданого в оренду, у випадках та порядку, передбачених законом;

викупу майна державного (комунального) підприємства в інших випадках, передбачених законом.

4. Кожний громадянин України має право на придбання державного майна в процесі приватизації в порядку, встановленому законом.

5. Загальні умови та порядок здійснення приватизації державних (комунальних) підприємств або їх майна визначаються законом.

6. В окремих галузях народного господарства законом можуть бути визначені особливості приватизації майна державних підприємств.

7. У процесі приватизації державного (комунального) підприємства права працівників підприємства, що приватизується, гарантуються законом.

Коментар:

Законодавче визначення приватизації міститься в Законі України \”Про приватизацію державного майна\” від 04.03.92 р. Згідно з цим Законом під приватизацією розуміється відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1 Закону).

Державна програма приватизації визначає цілі, пріоритети та умови приватизації, розробляється Фондом державного майна України і затверджується Верховною Радою України законом України один раз на три роки не пізніш як за місяць до затвердження Державного бюджету України на відповідний рік, але до початку наступного бюджетного року та діє до затвердження чергової Державної програми приватизації. Нині є чинною Державна програма приватизації, затверджена Законом України \”Про державну програму приватизації на 2000 – 2002 рр.\” від 18.05.2000 р.

Основними пріоритетами приватизації є підвищення ефективності виробництва та мотивації до праці, прискорення структурної перебудови і розвитку економіки України.

Рішення про доцільність, форми та строки приватизації майна комунальної власності, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об\’єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, приймаються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (п. 30 ст. 26 Закону України \”Про місцеве самоврядування в Україні\”).

Приватизація комунального майна здійснюється на основі програм приватизації, самостійно розроблених виконавчими органами місцевого самоврядування і затверджених представницькими органами територіальних громад. Слід зауважити, що зазначені програми приватизації комунального майна не включаються до складу програм приватизації об\’єктів державної власності. Крім того, органам державної влади забороняється встановлювати обов\’язкові завдання щодо приватизації об\’єктів права комунальної власності. Органи місцевого самоврядування самостійно створюють органи приватизації об\’єктів права комунальної власності і керують ними.

Майно комунальної власності не може бути приватизоване або іншим способом відчужене, якщо наслідком цього стане скорочення обсягу та погіршення якості послуг, що надаються населенню цими об\’єктами (п. 7 ст. 60 Закону України \”Про місцеве самоврядування в Україні\”).

Відповідно до п. 6 ст. 60 цього Закону кошти від приватизації об\’єктів права комунальної власності зараховуються виключно до місцевих бюджетів розвитку і спрямовуються на інвестиції та післяприватизаційну підтримку підприємств. Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають, зокрема, кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення (п. 1 ст. 71 Бюджетного кодексу України).

Згідно із ч. 4 ст. 3 Закону України \”Про приватизацію державного майна\” відчуження майна, що є комунальною власністю, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Продаж такого майна здійснюють органи, створені відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними (п. 7 ст. 7).

Не важко помітити, що наведені статті автоматично включають комунальну власність до складу державної. Адже, виходячи з самої назви Закону, ним мають бути врегульовані питання приватизації лише об\’єктів державного майна. Свого часу окреслена проблема стала підставою для звернення тодішнього Президента України з конституційним поданням щодо відповідності згаданих положень цього Закону Конституції України (Рішення Конституційного Суду України N 9-рп N 1-8/98 від 01.07.98 р. (справа щодо приватизації державного майна).

Відповідно до Конституції України правовий режим власності має встановлюватися виключно законами України (ч. 1 ст. 92). Із прийняттям Основного Закону комунальна власність набула статусу самостійної форми права власності, на конституційному рівні її принципово відокремлено від державної власності, управління цією формою власності здійснюється безпосередньо територіальними громадами або створеними ними органами.

Дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 4 ст. 3 та ч. 7 ст. 7 Закону України \”Про приватизацію державного майна\” є такими, що відповідають Конституції України, оскільки у зазначених нормах міститься посилання на відповідну компетенцію органів місцевого самоврядування з питань відчуження комунальної власності. За умови відсутності окремого законодавчого акта про приватизацію об\’єктів комунальної власності включення цих питань до закону, що регулює приватизацію державного майна, не є підставою визнання його відповідних положень неконституційними, оскільки право суб\’єктів комунальної власності не порушене.

Аналізоване рішення було прийняте ще 01.07.98 р., однак жодних законодавчих змін у цій сфері здійснено не було. На жаль, рішення Конституційного Суду України є остаточним і не може бути оскарженим. Утім, на нашу думку, підстави звернення тодішнього Президента України були достатньою мірою обґрунтовані та заслуговували на позитивне вирішення справи.

Коло суб\’єктів приватизаційних відносин визначається ст. 6 Закону України \”Про приватизацію державного майна\” у формі вичерпного переліку, до якого входять органи приватизації, покупці (їх представники) та посередники. Продавцями державного і комунального майна виступають державні органи приватизації, Фонди комунального майна та їх відділення відповідно. Щодо покупців, то згаданим Законом у ст. 8 визначене загальне коло осіб, які можуть виступати покупцями у приватизаційних відносинах, це – громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства; юридичні особи, зареєстровані на території України; юридичні особи інших держав. Крім того, дається перелік осіб, які покупцями бути не можуть. Стосовно фізичних осіб йдеться про працівників державних органів приватизації (крім випадків використання ними приватизаційних паперів). Абзац 4 ч. 2 ст. 5 Закону України \”Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)\” з числа осіб, що можуть бути покупцями, виключено тих, яким законодавством заборонено займатися підприємницькою діяльністю (ч. 4 ст. 43 ГК України). Згадана ст. 5 не передбачає також участі посередників у малій приватизації. Щодо юридичних осіб також діють певні обмеження. Не можуть бути покупцями юридичні особи, у майні яких частка державної власності перевищує 25 %; юридичні особи, майно яких перебуває у комунальній власності; органи державної влади; органи місцевого самоврядування.

До об\’єктів державної власності, що підлягають приватизації, належать:

– підприємства (цехи, виробництва, дільниці, інші підрозділи, якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, із структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені ЦК України;

– об\’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об\’єкти;

– акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств та інших об\’єднань;

– земельні ділянки, на яких розташовані об\’єкти, які підлягають приватизації. Приватизації не підлягають об\’єкти, що мають загальнодержавне значення, а також казенні підприємства.

До об\’єктів, що мають загальнодержавне значення, відносяться майнові комплекси підприємств, їх структурних підрозділів, основним видом діяльності яких є виробництво товарів (робіт, послуг), що мають загальнодержавне значення. Загальнодержавне значення мають:

а) об\’єкти, які забезпечують виконання державою своїх функцій, забезпечують обороноздатність держави, її економічну незалежність, та об\’єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема:

– майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, майно Збройних Сил України (крім майна, щодо якого цим Законом встановлено особливості приватизації), Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, правоохоронних і митних органів;

– надра, корисні копалини загальнодержавного значення, водні ресурси та інші природні ресурси, які є об\’єктами права власності Українського народу;

– майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісорозведення та охорони лісу, лісництва, їх підрозділи;

– сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з експертизи сортів рослин;

– золотий і валютний фонди та запаси, державні матеріальні резерви;

– емісійна система, майнові комплекси підприємств і установ, що забезпечують випуск та зберігання грошових знаків і цінних паперів;

– радіотелевізійні передавальні центри, а також об\’єкти, що забезпечують зв\’язком органи законодавчої та виконавчої влади;

– державні радіоканали та телевізійні канали;

– засоби урядового, фельд\’єгерського та спеціального зв\’язку;

– інші об\’єкти права державної власності, які забезпечують виконання державою своїх функцій;

б) об\’єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема:

– об\’єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України;

– архіви;

– майнові комплекси установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень;

– об\’єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення;

– об\’єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету;

в) об\’єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема:

– майнові комплекси підприємств по виготовленню та ремонту всіх видів зброї, яка є на озброєнні Збройних Сил України, Служби безпеки України;

– майнові комплекси підприємств по випуску наркотичних, бактеріологічних, біологічних, психотропних, сильнодіючих хімічних та отруйних засобів (крім аптек);

– майнові комплекси підприємств, що забезпечують діяльність у сфері обігу зброї та радіоактивних речовин;

– захисні споруди цивільної оборони;

– полігони, будови, споруди та устаткування для захоронення твердих промислових та побутових відходів, скотомогильники;

г) об\’єкти, які забезпечують життєдіяльність держави в цілому, зокрема:

– структурні підрозділи майнових комплексів, що забезпечують постійне розміщення і зберігання державних резервів і мобілізаційних запасів;

– пенітенціарні заклади;

– майнові комплекси підприємств геологічної, картографічної, гідрометеорологічної служб, служби контролю за станом навколишнього природного середовища;

– об\’єкти державних систем стандартизації, метрології та сертифікації продукції;

– майнові комплекси підприємств авіаційної промисловості;

– автомобільні дороги, крім тих, що належать підприємствам до першого розгалуження їх за межами території цих підприємств;

– майнові комплекси підприємств, які здійснюють виробництво основної залізничної техніки (електровози, тепловози, дизель-поїзди, вагони);

– майнові комплекси підприємств залізничного транспорту з їх інфраструктурою;

– метрополітен, міський електротранспорт;

– майно, що забезпечує цілісність об\’єднаної енергетичної системи України та диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, магістральні та міждержавні електричні мережі;

– атомні електростанції, гідроелектростанції з греблями, що забезпечують водопостачання споживачам та проведення гідромеліоративних робіт, теплоелектроцентралі;

– магістральні нафто- і газопроводи та магістральний трубопровідний транспорт, що обслуговують потреби держави в цілому, підземні нафто- та газосховища;

– транспортні засоби спеціального призначення, що забезпечують виконання робіт, пов\’язаних з ліквідацією пожеж, наслідків стихійних лих;

– об\’єкти інженерної інфраструктури та благоустрою міст, включаючи мережі, споруди, устаткування, які пов\’язані з постачанням споживачам води, газу, тепла, а також відведенням і очищенням стічних вод;

– майнові комплекси структурних підрозділів хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що забезпечують розміщення і зберігання мобілізаційних запасів, та майно хлібоприймальних і хлібозаготівельних підприємств, що входить до статутного капіталу Державної акціонерної компанії \”Хліб України\”;

– майнові комплекси підприємств соляної промисловості;

– акваторії портів, причали всіх категорій і призначень, причальні у портах і гідрографічні споруди, набережні причалів, захисні споруди та системи сигналізації, портові системи інженерної інфраструктури та споруди зв\’язку, енерговодопостачання та водовідведення, автомобільні дороги та залізничні колії (до першого розгалуження за межами території порту), навчальний та гідрографічний флот, майнові комплекси судноплавних інспекцій;

– водосховища і водогосподарські канали комплексного призначення, міжгосподарські меліоративні системи, гідротехнічні захисні споруди;

– майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина і лікеро-горілчані вироби;

– крематорії, кладовища.

Вичерпний перелік способів приватизації майна визначений ст. 15 Закону України \”Про приватизацію державного майна\”, ст. 3 Закону України \”Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)\”, відповідними статтями Закону України \”Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі\” та Державною програмою приватизації на 2000 – 2002 рр. Здійснення приватизації способом, не передбаченим чинним законодавством для даного об\’єкта, є підставою для визнання угоди приватизації недійсною. Наприклад, якщо приватизація об\’єкта оренди здійснюється не шляхом викупу орендного майна, то цей об\’єкт повинен бути виставлений на аукціон або конкурс. Інші, неконкурентні способи продажу майна можуть застосовуватися лише до об\’єктів, продаж яких не відбувся зазначеним конкурентними способами.

Стаття 3 Закону України \”Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)\” передбачає три способи малої приватизації – викуп, продаж на аукціоні, за конкурсом. Норми, які регламентують ці відносини, містяться в нормативно-правових актах з питань приватизації – законах, указах Президента України, наказах Фонду державного майна, місцевих органів приватизації тощо. Аналіз цих актів свідчить про наявність конкурентних і неконкурентних способів приватизації, а також особливого режиму приватизації, що здійснюється членами трудового колективу підприємства – об\’єкта приватизації.

З положень ч. 5 ст. 7 цього Закону випливає, що орган приватизації зобов\’язаний розглянути заяву покупця та не пізніше як через місяць повідомити його про результати розгляду. Відмова у приватизації можлива лише за наявності підстав, вичерпний перелік яких передбачений у цій статті Закону. Якщо підстав для відмови немає, орган приватизації включає конкретні підприємства до переліку об\’єктів приватизації і направляє цей перелік до органу, який його затверджує. Доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається цим органом самостійно, окрім випадків, визначених законами. Зокрема, викуп застосовується у випадках, передбачених ст. 11 Закону та іншими законами, і є в такому разі обов\’язковим для органів приватизації та органів, які затверджують перелік об\’єктів малої приватизації. Саме тому положення ч. 5 ст. 7 Закону слід розуміти таким чином, що орган приватизації, який отримав заяву від покупця, зобов\’язаний розглянути її та в разі відсутності підстав для відмови включити конкретне підприємство до переліку об\’єктів, що підлягають приватизації у встановлений спосіб, або відмовити у приватизації.

При цьому недодержання органом приватизації строків розгляду заяви покупця, а також включення підприємства до іншого, ніж запропоновано покупцем, переліку об\’єктів приватизації не можуть розглядатися як відмова у приватизації.

Так, положення ст. 7 Закону зобов\’язують органи приватизації та органи, що за їх поданням затверджують перелік об\’єктів малої приватизації, розглянути заяву покупця, проте не зобов\’язують задовольнити її щодо конкретного способу приватизації об\’єкта, якщо інше не передбачено законом (Рішення Конституційного Суду України N 14-рп/2000 від 13.12.2000 р. (справа про визначення способу малої приватизації).

Створення колективних підприємств, господарських товариств, крім відкритих акціонерних товариств, у процесі приватизації майна державних підприємств (за винятком об\’єктів малої приватизації) не допускається. Приватизація законсервованих об\’єктів та об\’єктів незавершеного будівництва, підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу.

Приватизація зазначених об\’єктів здійснюється у порядку, передбаченому Законом України \”Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)\” та Державною програмою приватизації.

За рішенням органів приватизації законсервовані об\’єкти та об\’єкти незавершеного будівництва можуть передаватися на умовах відповідного договору особам, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, для завершення будівництва або вноситися до статутного капіталу господарського товариства як державна частка з наступною її приватизацією в порядку, встановленому законодавством України. Приватизація майна невеликих державних підприємств (об\’єктів малої приватизації) здійснюється відповідно до Закону України \”Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)\”.

Відповідно до Закону України \”Про приватизацію державних підприємств\”, приватизація зданих в оренду єдиних майнових комплексів державних підприємств, організацій та їх структурних підрозділів, крім невеликих державних підприємств, здійснюється шляхом продажу належних державі акцій відкритих акціонерних товариств (далі – товариства), заснованих державними органами приватизації та орендарями. Після затвердження плану приватизації засновники у десятиденний термін приймають рішення про створення товариства, затверджують його статут і в установленому порядку подають документи до місцевого органу виконавчої влади для державної реєстрації товариства. Плата за реєстрацію товариства не справляється.

При перетворенні орендних підприємств у відкриті акціонерні товариства його засновниками виступають з боку держави відповідний державний орган приватизації, а з боку орендаря – господарське товариство, створене орендарями.

До завершення продажу акцій, передбаченого планом розміщення акцій (планом приватизації), і до перших загальних зборів акціонерів приватизованого підприємства керівництво підприємством покладається на адміністрацію орендного підприємства, що приватизується. З моменту реєстрації товариства договір оренди вважається розірваним, діяльність підприємства, створеного на базі орендованого майна, або будь-якого суб\’єкта підприємницької діяльності, який орендує майно, припиняється, товариство стає правонаступником прав і обов\’язків орендаря. До статутного капіталу товариства вноситься державне майно, здане в оренду (за винятком майна, що не підлягає приватизації або щодо якого встановлено особливий порядок приватизації), та майно, що є власністю орендаря. На вартість свого внеску орендар отримує акції створеного товариства.

Продаж акцій, що належать державі, здійснюється державними органами приватизації згідно з законодавством про приватизацію. Члени організації орендарів, члени трудового колективу підприємства, створеного орендарем, а також колишні працівники об\’єкта приватизації, які вийшли на пенсію, звільнені на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України і не працюють з моменту звільнення на інших підприємствах, особи, які мають право відповідно до законодавства повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, та інваліди, звільнені у зв\’язку з каліцтвом або професійним захворюванням, мають право на придбання акцій за кошти відповідно до ст. 25 цього Закону.

Якщо вартість майна, що вноситься орендарем (організацією орендарів або господарським товариством, створеним членами трудового колективу підприємства, що приватизується) до статутного капіталу товариства, становить менше 25 відсотків його статутного капіталу і з урахуванням вартості акцій, придбаних ними, не перевищує цього розміру, члени організації орендарів (члени трудового колективу підприємства – засновники господарського товариства, яке є орендарем) мають право на додаткове придбання за кошти акцій, що є у державній власності, за їх номінальною вартістю у межах 25 відсотків статутного капіталу товариства, але не більше 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на кожного члена організації орендарів (члена трудового колективу підприємства – засновника господарського товариства, яке є орендарем).

У разі відмови орендаря виступити засновником акціонерного товариства приватизація майна, зданого в оренду, здійснюється без його згоди в порядку, визначеному ст. 18 цього Закону.

Договір оренди зберігає чинність для нового власника приватизованого майна. Орендар має право на викуп об\’єкта оренди, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України \”Про оренду державного майна\”.

Орендар здійснює викуп об\’єкта оренди відповідно до законодавства та договору оренди. Умови викупу (ціна, порядок, строки, засоби платежу) визначаються в договорі оренди. Ціна об\’єкта оренди визначається відповідно до ст. 20 цього Закону.

Орендар має право відмовитися від здійснення передбаченого у договорі права на викуп.

Що стосується продажу акцій та часток (паїв), що належать державі в майні господарських товариств, то Закон визначає такі особливості:

1) При перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство в процесі приватизації його засновником виступає державний орган приватизації, який діє в межах повноважень, передбачених законодавством.

До засновників такого акціонерного товариства не застосовуються обмеження, передбачені ч. 1 ст. 30 Закону України \”Про господарські товариства\”.

2) Засновник акціонерного товариства встановлює відповідно до плану приватизації (плану розміщення акцій) способи, обсяг і строки продажу акцій. При перетворенні державних підприємств в акціонерні товариства відповідно до цього Закону можуть випускатися тільки прості іменні акції.

3) Працівники підприємства, майно якого приватизується, мають право об\’єднатися відповідно до ст. 8 цього Закону для викупу контрольного пакета акцій.

4) Продаж акцій засновником акціонерного товариства провадиться на конкурсних засадах, крім випадків, передбачених законодавством.

5) Створене відповідно до цієї статті акціонерне товариство є правонаступником підприємства, що приватизується.

6) Продаж акцій (часток, паїв), що належать державі у майні підприємств із змішаною формою власності, провадиться з урахуванням законодавства та установчих документів цих підприємств.

Якщо продаж здійснюється не на конкурентних засадах, то вартість цих акцій (часток, паїв) визначається шляхом проведення незалежної оцінки.

7) За рішенням державного органу приватизації до початку продажу акцій відкритого акціонерного товариства, створеного у процесі приватизації та корпоратизації, а в інших випадках – за рішенням вищого органу відкритого акціонерного товариства до статутного капіталу цього товариства може додатково вноситися майно, набуте підприємством у період між датою оцінки розміру статутного капіталу та датою державної реєстрації відкритого акціонерного товариства, безпідставно виключене майно та майно, щодо якого знято заборону на приватизацію.

Порядок оцінки вартості майна, що додатково вноситься до статутного капіталу товариства, визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Додаткова емісія акцій на вартість майна, додатково внесеного до статутного капіталу товариства, здійснюється відкритими акціонерними товариствами, створеними у процесі приватизації та корпоратизації, у порядку, визначеному Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Продаж акцій додаткової емісії здійснюється державними органами приватизації конкурентними способами.

В окремих галузях народного господарства законом можуть бути визначені особливості приватизації майна державних підприємств. З метою технічного переозброєння та відновлення виробництва, поліпшення фінансово-економічного стану підприємств Збройних Сил України майно таких підприємств, яке є єдиним майновим комплексом, може корпоратизуватись. Приватизація таких підприємств здійснюється із збереженням у державній власності 51 відсотка акцій. Окремими законами України визначається порядок корпоратизації та приватизації зазначених підприємств. Об\’єкти паливно-енергетичного комплексу, за винятком тих, які не підлягають приватизації відповідно до цього Закону, приватизуються в порядку, встановленому окремим законом про особливості приватизації майна підприємств паливно-енергетичного комплексу.

За погодженням з Кабінетом Міністрів України приватизуються майнові комплекси:

– підприємств-монополістів на ринку відповідних товарів України, визнаних такими в установленому порядку;

– підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії згідно з відповідною програмою;

– підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

– інших об\’єктів, віднесених Державною програмою приватизації до групи Г.

Перелік об\’єктів, які віднесені Державною програмою приватизації до групи Г і приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Перелік об\’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затверджується Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України. Будівлі (споруди, приміщення) за бажанням покупця приватизуються разом з об\’єктами приватизації, що в них розташовані, якщо на це немає прямої заборони відповідно Фонду державного майна України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим. За наявності такої заборони зазначені будівлі (споруди, приміщення) передаються власникам приватизованих об\’єктів за їх бажанням в оренду на строк не менш як 10 років.

Якщо в нежилих приміщеннях будинку, що є державною власністю, розміщується два чи більше державних або заснованих на оренді державного майна підприємств, то в разі прийняття рішення про приватизацію одного чи кількох із них займані ними приміщення, за відсутності заборони на приватизацію цього будинку, приватизуються разом з іншим майном підприємства після закріплення за названими співкористувачами займаних ними приміщень на праві повного господарського відання, оперативного управління або на договірних засадах. У процесі приватизації державного та комунального підприємства права працівників підприємства, що приватизується, гарантуються законом.