Archives Травень 2014

 

1. Загальними принципами господарювання в Україні є:

забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб\’єктів господарювання;

свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

обмеження державного регулювання економічних процесів у зв\’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

захист національного товаровиробника;

заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Коментар:

Принцип – основне, вихідне положення. Правові принципи складають самостійний вид правових норм – норми-принципи. Загальні принципи господарювання в Україні є основними засадами правового регулювання та здійснення господарської діяльності, які відображають сутність і характер правових відносин у господарській сфері.

Правова норма, що містить конкретне правило поведінки, хоча і не має посилання на вихідні положення, повинна завжди відповідати загальним принципам правового регулювання у відповідній сфері.

Першим, а значить і головним, стратегічним, є принцип забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб\’єктів господарювання. Економічна багатоманітність, як мета держави у правовому регулюванні сфери господарювання, створює певний баланс, загальноекономічну рівновагу, можливість маневру в різних секторах економіки та у сфері виконання соціальних завдань. Закон не надає прямого визначення економічної багатоманітності. Це можна пояснити необхідністю підтримки гнучкості економічної і бюджетної (як джерела фінансування) політики, які залежать від світових, циклічних та інших економічних факторів, що не можуть бути жорстко закріплені правовими засобами.

Рівність захисту державою усіх суб\’єктів господарювання обумовлена насамперед наслідками господарської діяльності, які можуть впливати на стан господарської системи в цілому чи в певних сегментах, та соціальними факторами. Захист розуміється не як можливість звернення до суду чи інших компетентних органів, а як результат задоволення законних прав і інтересів суб\’єктів господарювання, у тому числі без участі таких суб\’єктів. Наприклад, це стосується забезпечення економічної конкуренції, користування природними ресурсами, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству та ін.

Особливістю сфери господарювання є й те, що держава виступає як регулятором господарських відносин, так і безпосереднім їх учасником через органи влади і суб\’єкти державного сектору економіки. Діяльність держави у сфері економіки також підлягає правовому регулюванню.

Необхідно звернути увагу й на питання рівності сторін у господарських відносинах. На наш погляд, економічно нерівні учасники господарських відносин, а головною рисою господарських відносин є їх економічний зміст, не можуть бути юридично рівними. Унаслідок цього з метою рівного захисту та підтримання економічної рівноваги держава імперативно перерозподіляє певні права і обов\’язки між учасниками господарських відносин на користь більш слабкого, щоб забезпечити функціонування системи в цілому.

Прямим підтвердженням цього є норми конкурентного законодавства, законодавства щодо державного регулювання ринку цінних паперів та фінансових послуг, сфери банківських послуг, особливостей регулювання інших сфер господарювання, коли правові приписи виводять учасників за межі рівності з метою захисту слабкішої сторони.

Другий принцип господарювання – свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Здійснення підприємницької діяльності у межах, визначених законом, – як складова господарського правопорядку – вже коментувалося у попередній статті.

Як зазначалося, іноді свобода розуміється як можливість робити все, що не заборонено. Апріорі певні фахівці вважають, що це дозволено. Але не все дозволене є суб\’єктивним правом. М. М. Коркунов у зв\’язку з цим вказував: \”Звичайно, все, на що особа має право, дозволено; але не на все дозволене вона має право, а лише на те, можливість чого забезпечена встановленням відповідного обов\’язку. Тільки така можливість складає право, оскільки тільки вона є можливістю по відношенню до іншої особи…. Отже, необхідно розрізняти простий дозвіл чого-небудь, що позначає лише відсутність встановленого юридичною нормою обмеження фактичної можливості, і право, що передбачає розширення фактичної можливості встановленням відповідної правомочності.\” (Коркунов Н. М. Лекции по общей теории права. – СПб., 1907. – С. 149).

З цього приводу дія фундаментального принципу цивільного законодавства щодо свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом (принцип встановлено ст. 3 ЦК України), у сфері господарювання суттєво обмежена. Не випадково у ст. 6 ГК України як загальний принцип господарювання встановлено свободу підприємницької діяльності у межах, визначених законом.

Кожному з нас дозволено укладати договір купівлі-продажу, але у випадку систематичного укладення подібних договорів, що не заборонено, ми повинні бути зареєстровані як суб\’єкти підприємницької діяльності. Тобто змінюється статус учасників правочинів, вимоги законодавства до них та правила їх поведінки.

Особа як суб\’єкт підприємницької діяльності при укладенні тотожного договору купівлі-продажу відповідно до предмета її діяльності, на відміну від просто особи, яка вступає в цивільні відносини, зазнає впливу чинного законодавства щодо ліцензування, патентування, квотування, сертифікації та стандартизації, застосування нормативів та лімітів, регулювання цін і тарифів, конкуренції, захисту прав споживачів та ін.

Наприклад, будь-яка особа має право вільно продавати-купувати належні їй цінні папери із застосуванням приватно-правових норм. Але коли ця особа визначає купівлю-продаж цінних паперів як предмет господарської діяльності, вона повинна отримати ліцензію на здійснення операцій із цінними паперами, вона не має права займатися будь-якими іншими видами діяльності, крім торгівлі цінними паперами, та покладає на себе низку публічних зобов\’язань перед державою та іншими учасниками ринку цінних паперів.

Особливістю господарської діяльності є те, що дія такого фундаментального принципу цивільного законодавства, як свобода договору не тільки суттєво обмежена, але у певних випадках взагалі не діє.

Не будемо акцентувати увагу на майнових господарських відносинах, що виникають внаслідок державного замовлення. Існує низка інститутів, які традиційно вважаються цивільними (приватно-правовими), але в функціонування та регулювання діяльності яких втручається держава: страхування, будівництво, транспортне експедитування, енергопостачання та ін., де імперативно встановлюються обов\’язки суб\’єктів господарювання перед іншими особами.

Третім принципом господарювання є забезпечення вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України.

Цей принцип спирається на такі загальні ідеї. Перша – на внутрішньому ринку України не може мати місця дискримінація суб\’єктів господарювання за ознакою місця державної реєстрації і територіального знаходження. Будь-який суб\’єкт господарювання може відкривати територіальні підрозділи та здійснювати господарську діяльність на всій території України. Друга ідея визначає вільність доступу до будь-якого ринку товарів чи послуг, що забезпечується законодавством про захист економічної конкуренції та про підтримку і розвиток підприємництва.

Четвертий принцип – обмеження державного регулювання економічних процесів у зв\’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави.

Сучасна економіка побудована за ринковими принципами, які передбачають децентралізацію, відмову від прямого адміністративного управління економікою та застосування економічних законів ринку. Разом з тим ринкове саморегулювання економічних процесів не знімає з держави зобов\’язань та відповідальності за забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави.

П\’ятий принцип – захист національного товаровиробника. Він пов\’язаний із протекціоністською діяльністю держави щодо забезпечення конкурентоспроможності українських суб\’єктів господарювання у конкурентній боротьбі з іноземними фірмами. Він обумовлений різним рівнем економічного розвитку країн, можливістю субсідування експорту товару у певних державах, застосування певними державами економічних санкцій або інших важелів впливу на українських товаровиробників.

Шостий принцип – заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини. Цей принцип обумовлений як вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, так і відмовою України від централізованого адміністративного управління економікою, а також застосуванням ринкових економічних законів та підтримкою приватної підприємницької ініціативи.