Archives Травень 2014

Господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\”.

 

Коментар:

1. Частиною 1 коментованої статті встановлене загальне правило, згідно з яким господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження. Позовне провадження є основним видом як господарського, так і цивільного судочинства, правова природа якого визначається особливостями відповідних матеріальних правовідносин, що характеризуються рівністю суб\’єктів. Будь-який учасник цих правовідносин, який вважає поведінку іншого суб\’єкта неправомірною, може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів або для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Засобом порушення господарської справи є позов. Позовна форма захисту права характеризується рівністю сторін спору, а також дією принципів змагальності та диспозитивності.

2. Крім позовного провадження, ч. 2 коментованої статті закріплене положення, відповідно до якого господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\”.

Президія Вищого господарського суду України у своїх рекомендаціях від 4 червня 2004 р. № 04-5/1193 \”Про деякі питання практики застосування Закону України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\” зазначила таке.

Введення передбаченого Законом особливого порядку, спрямованого на відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, та застосування ліквідаційної процедури має на меті задоволення вимог кредиторів (повне або часткове). При цьому наслідки порушення провадження у справі про банкрутство впливають на права та обов\’язки усіх кредиторів боржника.

Підставою для введення такого порядку є стан неплатоспроможності боржника, який встановлюється судом за наявності передбачених Законом ознак.

Господарські суди мають враховувати, що встановлення в Законі особливого порядку задоволення майнових вимог кредиторів не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку (оскільки ст. 12 Закону передбачено введення мораторію на задоволення вимог кредиторів водночас з порушенням провадження у справі), а спрямоване на забезпечення визначеності обсягу майна боржника протягом усієї процедури банкрутства, створення необхідних умов як для подолання неплатоспроможності боржника, так і для більш повного задоволення вимог кредиторів, що проявляється у забезпеченні усіх кредиторів рівними правовими можливостями при задоволенні їх вимог, реалізації їх прав і законних інтересів, забезпеченні конституційного принципу рівності усіх перед законом, у тому числі й в умовах, коли майна боржника недостатньо для повного задоволення усіх вимог кредиторів.

За таких умов у справі про банкрутство вирішується завдання справедливого і пропорційного розподілу серед кредиторів майнової (конкурсної) маси боржника. Отже, господарські суди не повинні допускати під час провадження у справі про банкрутство індивідуального задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника, яке входить до конкурсної маси, як такого, що порушує права і законні інтереси інших кредиторів та учасників провадження у справі про банкрутство і суперечить встановленому законом спеціальному регулюванню.

Винятки з цього правила можуть бути встановлені лише самим Законом, зокрема у разі задоволення вимог поточних кредиторів, вимог щодо оплати (стягнення) заробітної плати та інших вимог, на які не розповсюджується дія мораторію.

Провадження у справах про банкрутство складається зі стаді встановлення факту неплатоспроможності боржника та безспірності вимог кредитора, що ініціює провадження (коли справа порушується за заявою кредитора), виявлення кредиторів та інвесторів, проведення санації (коли вона можлива) чи визнання боржника банкрутом та його ліквідації або укладення мирової угоди.

Усі зазначені процедури складають цілісний і відокремлений від позовного провадження процес, метою якого є задоволення вимог кредиторів у випадку неможливості відновлення платоспроможності боржника.

При розгляді справ про банкрутство господарським судам також слід враховувати, що спеціальні норми, які регулюють питання задоволення вимог кредиторів під час провадження у справах про банкрутство, можуть міститися й в інших законодавчих актах.

Так, Законом України від 29 листопада 2001 р. \”Про введення мораторію на примусову реалізацію майна\” встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, норми якого є спеціальними щодо норм Закону.

Відповідно до зазначеного Закону мораторій застосовується щодо продажу у процесі провадження справи про банкрутство майна, визначеного статтями 22—26, 30, ч. 11 ст. 42, абзацом 2 ч. 6 ст. 43 Закону України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\”, щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

Отже, під час дії Закону України \”Про введення мораторію на примусову реалізацію майна\” господарські суди не повинні виносити постанови про визнання банкрутами державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, про відкриття ліквідаційної процедури і дозволяти продаж об\’єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передан1 до статутних фондів цих підприємств.