Archives Травень 2014

Науково-практичний коментар до ст. 15 Господарського процесуального кодексу України

Стаття 15. Територіальна підсудність справ господарському суду
Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов\’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. 
Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
Справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.
Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої – третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією з сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд.
Справи про банкрутство розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
 
Коментар:
 
1. Відповідно до ч. 1 коментованої статті справи зі спорів, зокрема про визнання договорів недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов\’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, наприклад: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
У зв\’язку з цим виникає питання щодо визначення територіальної підсудності справ зі спорів про визнання договорів недійсними за позовами осіб, які не є сторонами у цих договорах (прокурорів, органів державної податкової служби тощо), коли відповідачами зазначено обидві сторони того чи іншого договору.
Відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 26 березня 2002 р. № 01-8/350 \”Про деякі питання практики визначення підсудності справ та передачі справ з одного господарського суду до іншого господарського суду\” у випадку, коли договором, який є предметом спору, передбачено відповідні обов\’язки обох сторін, то територіальна підсудність у таких випадках має визначатися згідно з ч. З ст. 15 цього Кодексу, і розгляд справи здійснюється тим господарським судом, до якого звернувся позивач.
Частиною 2 коментованої статті передбачено, що справи у спорах, які виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача. У цьому випадку йдеться про загальну територіальну підсудність, що формує основне правило розмежування компетенції однорівневих господарських судів. Відповідно до цього правила господарський позов подається до суду за місцем перебування (місцезнаходженням) відповідача. Загальна територіальна підсудність встановлена в інтересах відповідача, якому зручніше підготуватись до захисту за місцем свого перебування.
Частиною 3 коментованої статті визначено, що справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.
Крім того коментованою статтею встановлено, що справи у спорах за участю боржника і стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача.
Отже, встановлена альтернативна підсудність, або підсудність за вибором позивача. Вона означає, що позивачу надається можливість вибору господарського суду, до якого може бути подано позов.
4. Відповідно до чинного законодавства, зокрема законів України від 19 вересня 1991 р. \”Про господарські товариства\”, \”Про банки і банківську діяльність\”, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи, які не є юридичними особами.
Згідно зі ст. 28 цього Кодексу представниками сторін у судовому процесі можуть бути інші, крім їх керівників або заступників керівників, уповноважені особи.
Коло повноважень відособленого підрозділу юридичної особи щодо здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відособлений підрозділ, і стягнення здійснюється господарським судом з юридичної особи або на її користь.
Якщо відособлений підрозділ уповноважений звертатися до господарського суду з позовом від імені юридичної особи, то таке саме право має прокурор за місцезнаходженням цього підрозділу.
Згідно з роз\’ясненням президії Вищого арбітражного суду України від 28 липня 1994 р. № 02-5/492 \”Про участь у судовому процесі відособлених підрозділів юридичних осіб\” підсудність справи визначається відповідно до розділу III цього Кодексу за місцезнаходженням уповноваженого відособленого підрозділу, а не юридичної особи (ч. 4 коментованої статті).
У такому ж порядку визначається підсудність справи, якщо Національний банк України представлений його регіональним відділенням, яке має належним чином оформлені повноваження.
Якщо до позовної заяви відособленого підрозділу не доданий документ, що підтверджує відповідні його повноваження, господарський суд повертає позовну заяву на підставі п. 1 ст. 63 цього Кодексу.
Якщо позов поданий до юридичної особи у господарський суд за місцезнаходженням відособленого підрозділу, якому надане право здійснювати від імені юридичної особи повноваження сторони зі справи, господарський суд розглядає спір по суті. У разі відсутності таких повноважень, позовні матеріали або справа надсилаються за підсудністю у господарський суд за місцезнаходженням юридичної особи.
Якщо у справі від імені юридичної особи бере участь відособлений підрозділ, процесуальні документи має право підписувати керівник або заступник керівника цього підрозділу.
Відповідно до роз\’яснення президії Вищого арбітражного суду України \”Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам\” господарським судам слід враховувати, оскільки відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.
У разі відсутності у відособленого підрозділу відповідних повноважень та/або коли спір не пов\’язаний з діяльністю цього підрозділу, позовні матеріали або справа надсилається за підсудністю у господарський суд за місцем знаходження юридичної особи.
Місце розгляду справи з господарського спору, в якому однією зі сторін є апеляційний господарський суд, господарський суд Автономної Республіки Крим, господарський суд області, міст Києва та Севастополя, визначає Вищий господарський суд України.
Справи про банкрутство відповідно до ч. 6 коментованої статті, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника.
Згідно із Законом України \”Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом\” справи про банкрутство порушуються виключно щодо юридичних осіб, а не їх відособлених підрозділів (філій, представництв, відділень).
Згідно з ч. 6 коментованої статті справи про банкрутство розглядаються господарськими судами за місцезнаходженням боржника, тобто юридичної особи, а не її відособленого підрозділу (філії, представництва, відділення).
У разі непідвідомчості справи про банкрутство юридичної особи — суб\’єкта підприємницької діяльності цьому господарському суду він надсилає матеріали справи за встановленою підвідомчістю відповідно до вимог ст. 17 цього Кодексу.

Read More