Archives Травень 2014

 

1. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб\’єктами господарювання.

2. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб\’єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

3. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Коментар:

1. Положення статті спрямовані на реалізацію основних принципів державотворення, закріплених в Конституції України. Відповідно до них держава є політико-територіальною організацією суспільства. Єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади виконують свої повноваження в установлених Конституцією межах і відповідно до законів України.

Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент – Верховна Рада України. Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Органом законодавчої влади Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Урядом Автономної Республіки Крим є Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради. Питання організації управління районами в містах належать до компетенції міських рад. Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти, за ініціативою жителів, створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення.

Визнаючи те, що держава, органи державної влади й органи місцевого самоврядування можуть брати участь у господарській діяльності, статтею заперечується можливість набувати ними статусу суб\’єкта господарювання.

Отже, участь держави і місцевого самоврядування у сфері господарювання характеризується наступним:

– органи державної влади та місцевого самоврядування можуть мати господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов\’язків);

– органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, визнаються учасниками відносин у сфері господарювання відповідно до ст. 2 цього Кодексу;

– органи державної влади та місцевого самоврядування виконують владно-політичні функції, тому їх участь у господарсько-правових відносинах носить неосновний характер;

– органи державної влади та місцевого самоврядування не здійснюють безпосередньо господарську діяльність, тому не є суб\’єктами господарювання.

2. Виконуючи владно-політичні функції, органи державної влади та місцевого самоврядування відповідно до законодавства приймають різного роду рішення: організаційно-правові, адміністративні, фінансові тощо. Прийняття таких рішень, зокрема, передбачено ст. 91, 92, 96, 117, 143, 144 Конституції України.

Вказуючи на можливість прийняття органами державної влади та місцевого самоврядування рішень з фінансових питань, законодавець врегульовує відповідною нормою права одну з форм державного керівництва економіки – управління.

У частині 2 коментованої статті йдеться про умови, за яких повинні прийматися рішення органів державної влади та місцевого самоврядування з фінансових питань, а саме:

а) правосуб\’єктність – задля прийняття рішення орган державної влади чи місцевого самоврядування повинен бути наділений відповідним правом;

б) предмет рішення – зміст рішення має спрямовуватися на фінансові питання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, на адміністративні та інші відносини управління, крім організаційно-господарських;

в) спосіб прийняття рішення – рішення приймається від імені органу державної влади чи місцевого самоврядування і обов\’язково в межах його владних повноважень.

3. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування – це сукупність господарських прав та обов\’язків органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що визначають їх статус саме як учасників відносин у сфері господарювання відповідно до ст. 2 Кодексу. Цю ознаку в юридичній літературі називають ще господарською правосуб\’єктністю, тобто визначають як сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських відносинах прав і обов\’язків.

Господарську компетенцію органи державної влади та місцевого самоврядування реалізують у зв\’язку із здійсненням державного керівництва економікою.

У коментованій статті мова йде про два можливі способи реалізації господарської компетенції органами державної влади та місцевого самоврядування: безпосередня та опосередкована участь держави у господарському обороті.

Безпосередня участь держави в господарському обороті передбачає представництво її інтересів відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування

Так, зокрема, аналіз положень Конституції України дає підстави визначити, що від імені держави в господарському обороті можуть виступати: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, міністерства, відомства тощо, а від імені територіальної громади – відповідні органи місцевого самоврядування.

Безпосередня участь держави в господарському обороті, згідно з положеннями коментованої статті, може здійснюватися лише якщо така участь не суперечить визначеним Конституцією України та законами:

– підставам такої участі;

– повноваженням, що визначають характер участі;

– способам, за яких вона можлива.

Так, наприклад, управління об\’єктами державної власності згідно зі ст. 116 Конституції України віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України. Про інші органи, уповноважені на здійснення такого управління, про їх повноваження та спосіб управління йдеться в інших нормативно-правових актах (див. Закон України \”Про управління об\’єктами державної власності\”, Положення про Фонд державного майна України та ін.). До того ж законодавством не виключається визначення держави як власника/емітента цінних паперів, учасника відносин з державних закупівель (див. Закони України \”Про цінні папери та фондовий ринок\”, Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2008 р. N 921). У зв\’язку з цим слід зазначити, що статус багатьох органів державної влади на сьогодні зводиться до визначення їх юридичними особами (наприклад, Держкомпідприємництва, Мінпромполітики), тому мова має йти не лише про орган представника держави, а й водночас про юридичну особу, що має на це відповідну компетенцію.

Опосередкована участь держави у господарському обороті передбачає визначення кола суб\’єктів, що можуть виступати від імені держави в господарському обороті.

До таких, згідно з коментованою статтею, належать державні/комунальні установи – тобто спеціально створені задля цього суб\’єкти державної чи комунальної форми власності. Правовий статус таких суб\’єктів визначений у розд. II цього Кодексу (див. коментар до ст. 73, 74, 75, 76, 77, 78) та в інших нормативно-правових актах. Опосередкована участь держави в цьому випадку пояснюється тим, що створені суб\’єкти є самостійними суб\’єктами права.

Окрім того, в господарському обороті від імені держави можуть виступати й інші юридичні і навіть у певних випадках фізичні особи (наприклад, представництво інтересів держави-акціонера в національних акціонерних компаніях може здійснюватися уповноваженою на це згідно з договором фізичною особою).