Науково-практичний коментар до ст. 186 Кримінального кодексу України
Стаття 186. Грабіж
1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) – карається штрафом від п\’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.
2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров\’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб,-
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.
3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому,-
карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.
4. Грабіж, вчинений у великих розмірах,-
карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.
5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах, –
карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.
1. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.
2. З об\’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.
Відкритим. визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв\’язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будьякої протидії вчинюваному ним діянню).
З об\’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:
1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);
2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).
При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий \”ривок\”, коди грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).
При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще і вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.
У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окремий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди.
Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обставин обов\’язковим додатковим об\’єктом злочину виступає особа потерпілого, до якої було застосовано насильство (її психічна і фізична недоторканість).
Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним.
3. Суб\’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
4. Суб\’єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.
5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч. 2 ст. 186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров\’я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.
Під насильством, що не є небезпечним дляжиття чи здоров\’я потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не призвело до короткочасного розладу здоров\’я або короткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне позбавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров\’я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені в процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додаткової кваліфікацїі за іншими статтями КК не потребують.
Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чи під охороною якої воно перебуває, інших осіб) без її згоди наркотичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіння чужим майном належить розглядати як насильство, і якщо воно не було не безпечним для й життя або здоров\’я, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186.
Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров\’я потерпілого, є психічним насильством, яке полягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до нього такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник може конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робити цього. Оскільки характер погрози має суттєве значення для кваліфікації дій винного, з\’ясування його у таких випадках є обов\’язковим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупність об\’єктивних і суб\’єктивних обставин справи (час, місце, обстановку вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і потерпілих, предмет, яким погрожував винний, суб\’єктивне сприйняття погрози потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози встановлено не було і при цьому не доведено, що винний погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров\’я потерпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.
Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є: а) спосіб посягання (грабіж – це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно); б) характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров\’я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої – насильство, небезпечне для життя чи здоров\’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством); в) момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).
Іншими кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.
Про поняття таких кваліфікуючих грабіж ознак, як вчинення його повторно, у великих чи в особливо великих розмірах, завдання ніш значної шкоду потерпілому, а також поєднання його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, – див. примітку до ст. 185 та коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або організованою групою – коментар до ст. 28.