Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м\’яким, а також пом\’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом\’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

1. Інститут звільнення від покарання та його відбування є одним з проявів принципу гуманізму у кримінальному праві. Його застосування спрямоване на звуження меж кримінально-правової репресії для стимулювання виправлення засудженого, адаптації його До норм соціальної поведінки та вимог дотримання правопорядку.

Суть цього інституту полягає у тому, що за підстав, передбачених КК: 1) засуджений може (або повинен) бути звільнений судом від: а) реального відбування покарання, призначеного вироком суду; б) подальшого відбування покарання, частину якого він вже відбув; 2) засудженому може бути: а) замінено покарання більш м\’яким; б) пом\’якшено призначене покарання.

Звільнення від покарання та його відбування, заміна покарання більш м\’яким, а також пом\’якшення призначеного покарання становлять виключну прерогативу суду, крім звільнення від покарання або пом\’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування.

Матеріальною підставою звільнення від покарання та його відбування є недоцільність або ж неможливість призначення чи виконання покарання в силу втрати чи значного зменшення суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин, погіршення стану й здоров\’я або ж в силу зміни закону. Ці загальні підстави конкретизуються стосовно окремих видів звільнення від покарання та його відбування.

КК передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:

1) звільнення від покарання: а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74); б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74); в) у зв\’язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74); г) за хворобою (ст. 84); д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

2) звільнення від відбування покарання: а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78); б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79); в) у зв\’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80); г) умовно-дострокове (ст. 81); д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83); на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

3) заміна більш м\’яким покаранням: а) невідбутої частини покарання (ст. 82); б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85);

4) пом\’якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74).

Крім того, спеціальні види звільнення від покарання та його відбування встановлено КК щодо неповнолітніх (див. ст. ст. 104-107 та коментар до них).

2. Ч. 2 ст. 74 передбачає негайне звільнення особи від призначеного судом покарання у випадку, якщо новий закон усуває караність (декриміналізує) діяння, за вчинення якого її було засуджено, а ч. 3 ст. 74 – пом\’якшення (зниження) призначеного засудженому покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Детальніше про зворотну дію у часі закону про кримінальну відповідальність див. у коментарі до ст. ст. 4 і 5. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

П. 5 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК вимагає знизити відповідно до ч. З ст. 74 міри покарання, призначені за КК 1960 р,, якщо вони перевищують санкції відповідних статей КК 2001 р., до максимальних меж покарання, встановлених КК 2001 р. Подібні положення містяться і в ч. 2 п. 10 цього ж розділу.

3. Звільнення від покарання внаслідок втрати суспільної небезпечності особи, яка вчинила злочин (ч. 4 ст. 74), допускається тільки за сукупності таких умов: 1) вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості; 2) її бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці, які дають суду підстави вважати, що особа не вчинить нового злочину і, відповідно, її суспільну небезпечність можна вважати втраченою.

Поведінка особи є бездоганною, якщо особа не лише утримується від вчинення злочинів та інших правопорушень, а й цілком дотримується загальноприйнятих норм поведінки та моралі, іншими словами, поводить себе ідеально. Про поняття сумлінного ставлення до праці див. коментар до ст. 91.

4. Звільнення особи від покарання у зв\’язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74) може бути застосоване лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від відповідальності у зв\’язку із закінченням строків давності (ст. 49). Так, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання.

Read More