Науково-практичний коментар до ст. 207 Сімейного кодексу України
Стаття 207. Поняття усиновлення
1. Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою
сім\’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на під-
ставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею
282 цього Кодексу.
2. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих ін-
тересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов
її життя.
1. Відповідно до статті 20 Конвенції про права дитини, та
дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного
ото-
чення або яка в її власних найкращих інтересах не може
за-
лишатися в такому оточенні, має право на особливий захист
і
допомогу, що надається державою.
Одним із проявів державного піклування про таку дитину є
можливість її усиновлення.
Усиновлення – акт великої соціальної ваги, прояв гума-
нізму та жертовності, а також реалізація природної
потреби
материнства і батьківства та водночас захист від
самотності.
2. Стаття 101 КпШС містила таку норму: \”Усиновлення до-
пускається лише щодо неповнолітніх дітей і в їх
інтересах\”.
У зв\’язку із змінами, внесеними до глави 14 КпШС, у стат-
ті 101 було записано інакше: \”Усиновлення допускається
щодо дітей та виключно в їх інтересах\”.
Відповідно до статті 21 Конвенції про права дитини, при
усиновленні мають враховуватися найкращі інтереси дитини.
У статті 208 СК додається означення \”найвищий інтерес\”.
Була спроба використати термін \”найвищі інтереси дити-
ни\” у всіх відповідних статтях Сімейного кодексу, але
вона не
увінчалася успіхом. Однак та обставина, що термін \”най-
вищий інтерес дитини\” в українську правничу лексику все-
таки включений, дає підставу для впевненості у
поступовому
розширенні сфери його застосування.
В усиновленні такий найвищий інтерес дитини полягає в
тому, аби жити у сім\’ї, в якій панує атмосфера щастя,
любові
і розуміння.
3. Стаття 101 КпШС хибно трактувала соціальну цінність
усиновлення: воно не може вважатися актом, який задоволь-
няє \”виключно\” інтереси дитини.
Воно відповідає інтересам й усиновлювачів. Більше того,
усиновлення покликане служити інтересам і майбутніх поко-
лінь, забезпечуючи їм можливість бути, як усі: мати не
лише
маму і тата, але і бабусю та дідуся, мати родину.
Подружжя Д. усиновили дівчинку, яка була залишена ма-
тір\’ю в пологовому будинку в м. Києві. З того часу минуло понад 25
ро-
ків. Росте уже внучка.
Завдяки усиновленню вони обидві одержали те, чого мог-
ли б не мати – рідний дім, родинне середовище і водночас
потужний психологічний і правовий захист.
4. За статтею 102 КпШС (у першій редакції) усиновлення
проводилося рішенням виконавчого комітету районної чи
міської Ради народних депутатів. Згодом воно проводилося
за
рішенням районних, міських державних адміністрацій. У
1996 р. адміністративна процедура була замінена судовою.
Віднесення розгляду заяви про усиновлення до компетен-
ції суду і визнання рішення суду юридичною підставою для
виникнення відповідних правових наслідків започаткувало
нову сторінку діяльності судової влади. У сфері приватних
відносин суд не лише вирішує спір про права дитини в
конф-
ліктній ситуації, а й надає право започатковувати бажані
для
суспільства відносини. Як і в інших, у цій ситуації суд
також
досліджує питання про наявність у особи відповідного
права,
що повністю узгоджується із функціями суду як органу пра-
восуддя.
Процедура розгляду судом заяви про усиновлення визначе-
на Цивільним процесуальним кодексом України.