Науково-практичний коментар до ст. 172 Сімейного кодексу України
Стаття 172. Обов\’язок дитини, повнолітніх
дочки та сина
піклуватися про батьків
1. Дитина, повнолітні дочка, син
зобов\’язані піклувати-
ся про батьків, проявляти про них турботу
та надавати їм
допомогу.
2. Повнолітні дочка, син мають право
звернутися за за-
хистом прав та інтересів непрацездатних,
немічних бать-
ків як їх законні представники, без
спеціальних на те пов-
новажень.
3. Якщо повнолітні дочка, син не піклуються
про своїх
непрацездатних, немічних батьків, з них
можуть бути за
рішенням суду стягнуті кошти на покриття
витрат, пов\’я-
заних із наданням такого піклування.
1. Конституція Української РСР у статті 64
зобов\’язувала
дітей піклуватися про батьків і надавати їм
допомогу. Цей
конституційний обов\’язок не пов\’язувався з
повноліттям.
За статтею 51 Конституції України
піклуватися про своїх
непрацездатних батьків зобов\’язані лише
повнолітні діти. Є
серйозні підстави для критики такого
конституційного ви-
рішення проблеми.
\”Шануй батька і матір свою\” – цей
християнський канон
має бути визначальним при формуванні
правового забезпечен-
ня особистої сфери відносин між дитиною та
її батьками. Від-
повідно до цього у частині першій статті
172 СК розширено не
лише зміст конституційного обов\’язку, а й
коло його носіїв.
Піклування про батьків – обов\’язок кожної
дитини. Він
формується у дитини з віком як природна
потреба не лише
брати, а й віддавати тепло.
Порада батькам: якщо маленька дитина дає
Вам цукерку
чи шматочок апельсина, не відмовляйтеся, а
обов\’язково
візьміть, подякуйте. Дитина привчається
ділитися, піклува-
тися про старших, насамперед батьків. І
радіє цьому.
Якщо Ви будете відмовлятися від турботи
маленької ди-
тини, то, звикнувши до егоїзму, їй важко
буде змінитися зго-
дом.
\”Моя дочка ніколи мені нічого не
подарувала, навіть що-
найменшої дрібнички\”, – таке сумне зізнання
однієї пані є,
можливо, результатом неправильного
виховання.
Якщо в сім\’ї є мати та батько, кожен з них
має стимулюва-
ти дитину до піклування про рідних.
Виконання обов\’язку надавати допомогу
батькам не зав-
жди пов\’язане із грошовими затратами.
Допомога може бути
надана матері, батькові у виконанні певної
хатньої роботи,
роботи на городі, прибудинковій території.
Батькам-інва-
лідам може бути потрібна інша допомога,
викликана каліцт-
вом, тяжкою хворобою.
Допомога має надаватися як моральний
імператив, а не як
важка повинність, тоді вона легко
приймається матір\’ю, бать-
ком і вага обов\’язку для дочки та сина стає
набагато легшою.
2. За частиною другою статті 172 СК
повнолітні дочка, син
наділені повноваженнями процесуального
представництва що-
до непрацездатних та немічних батьків.
Непрацездатні не
завжди є немічними. А немічними можуть
вважатися й ті, що
ще не досягли пенсійного віку, не визнані
ще інвалідами, але
через каліцтво або хворобу не мають достатніх
фізичних сил
для самостійного звернення за захистом.
Повноваження про-
цесуального представника надає право дочці
чи синові звер-
нутися за власною ініціативою за захистом
прав та інтересів
матері, батька до суду або інших органів.
3. Піклування потребує кожен батько і кожна
матір. Пра-
вило частини другої статті 172 СК
стосується особливих ситу-
ацій, коли відсутність піклування є
загрозою для життя. Бать-
ко, прикутий паралічем до ліжка, не може
обійтися без пік-
лування, так само як і мати, яка через
хворобу ніг не може
вийти з помешкання.
Якщо ці обставини існували на момент
розгляду справи
про стягнення аліментів, вони мають бути
враховані при ви-
значенні розміру аліментів. Якщо ж вони
виникли після при-
судження аліментів і є триваючими, може
бути пред\’явлено
позов про збільшення розміру аліментів.
Якщо необхідність піклування зумовлена
тимчасовою, а не
постійною обставиною, заінтересована особа
має право вима-
гати покриття витрат, пов\’язаних із його
наданням.
За наявності кількох дочок, синів кожен з
них зобов\’яза-
ний піклуватися про батьків, а у разі
невиконання ними цьо-
го обов\’язку величина витрат, пов\’язаних із
наданням піклу-
вання іншими особами, має бути розподілена
між ними відпо-
відно до їхнього матеріального та сімейного
стану.
4. У частині третій статті 172 СК
законодавче закріплене
правило, яке було вироблене судовою
практикою і відобража-
ло теоретичну догму: обов\’язок особистого
немайнового харак-
теру, насамперед обов\’язок щодо піклування,
виховання, не
може забезпечуватися можливістю його
примусового вико-
нання. У зв\’язку з цим єдине, на що могла
розраховувати ста-
ренька мати, яку роками не навідують діти,
так це на прису-
дження, крім аліментів, додаткової грошової
суми для оплати
послуг того, хто піклуватиметься про неї.
Кайдани цієї теоретичної настанови не дали
на етапі опра-
цювання проекту Сімейного кодексу України
закріпити у
ньому норму, яка відповідала би новій
правничій ідеології.
Ф. звернулася з позовом до сина про
спонукання його до ре-
ального виконання конституційного обов\’язку
піклуватися
про своїх непрацездатних батьків (частина
друга статті 51
Конституції України).
Позивачка вимагала, щоби суд зобов\’язав
сина двічі на
тиждень відвідувати її.
Ситуація, на перший погляд, є незвичною, а
тому викли-
кає два запитання:
1) чи має Ф. право звернутися до суду з
вимогою про при-
мусову реалізацію свого конституційного
права, права особис-
того, немайнового характеру?
Ствердна відповідь на нього не викликає
сумнівів;
2) чи підлягає такий позов задоволенню?
Ф. не вимагає від сина любові, бо примушувати до любові
неможливо. Ф. вимагає реальної дії:
відвідувати матір. Чи
має вона право на те, щоби хоч іноді
побачитися з сином?
Безперечно, тому обгрунтованість такої
позовної вимоги, якщо
мислити сьогоднішніми категоріями,
заперечень не викликає.
Зобов\’язувати сина відвідувати матір раз чи
двічі на тиж-
день, телефонувати їй щодня чи раз на
тиждень – це вже
конкретика, яка залежатиме від різних
обставин.
Задоволення таких позовів – це не лише
вирішення сто-
сунків між двома особами, це й великий
виховний вплив,
який стимулюватиме дітей піклуватися про
своїх батьків.