Archives Січень 2014

Науково-практичний коментар до ст. 21 Сімейного кодексу України

Стаття 21. Поняття шлюбу

 

1. Шлюбом є сімейний союз жінки та
чоловіка, зареєст-

рований у державному органі реєстрації
актів цивільного

стану.

 

2. Проживання однією сім\’єю жінки та
чоловіка без

шлюбу не є підставою для виникнення у них
прав та обо-

в\’язків подружжя.

 

3. Релігійний обряд шлюбу не є підставою
для виник-

нення у жінки та чоловіка прав та
обов\’язків подружжя,

крім випадків, коли релігійний обряд шлюбу
відбувся до

створення або відновлення державних органів
реєстрації

актів цивільного стану.

 

1. У літературі радянського періоду шлюб
визначався як

добровільний, рівноправний, в принципі
пожиттєвий союз

чоловіка та жінки, спрямований на створення
сім\’ї, зареєст-

рований у встановленому порядку з
дотриманням вимог зако-

ну і такий, що породжує у них особисті та
майнові права та

обов\’язки подружжя (В. І. Бошко, Г. К.
Матвєєв). На думку

М. Т. Оридороги, шлюб не можна вважати
союзом, оскільки

це наближало б його до договору, тому шлюб
– це спільність

жінки та чоловіка.

 

2. Законодавче поняття шлюбу дається
вперше. У ньому

лаконічно сформульовані основні ознаки
шлюбу.

 

Шлюб – це сімейний союз. Слово сімейний засвідчує,

що шлюб створює сім\’ю, а не спрямований на
її створення.

Слово союз підкреслює законодавче
визнання теорії дого-

вірної природи шлюбу, яка зумовлює його
добровільний ха-

рактер.

 

3. У шлюбі можуть бути лише жінка та
чоловік, тобто осо-

би різної статі. Цим відкидаються спроби
окремих представ-

ників сексуальних меншин добитися
узаконення шлюбу

між особами однієї статі. У деяких державах
(Бельгія, Гол-

ландія) сексуальні меншини добилися
внесення змін до зако-

нодавства, внаслідок чого шлюб може бути
зареєстрований

між особами однієї статі. Обгрунтування
потреби такого ново-

введення необхідністю дотримання прав
людини засвідчує, що

ідею прав людини можна іноді возвеличити до
абсурду.

 

Можливість шлюбу між особами однієї статі
суперечить

християнській моралі, канонам інших релігійних
вірувань, не

узгоджується вона й з моральними засадами
нашого суспільст-

ва, а тому приклад цих держав в Україні не
був і, є підстави

стверджувати, не буде запозичений.
Одностатеві шлюби – дани-

на сьогоднішній моді, яка, як і кожна
мода, короткочасна.

 

4. Необхідною або, як ще її називають,
конститутивною

ознакою шлюбу є його реєстрація державним
органом реєст-

рації актів цивільного стану. Без такої
реєстрації шлюбу як

правової категорії немає. Так званий цивільний шлюб – це

побутова категорія, яка віддзеркалює
наявність лише однієї

ознаки шлюбу – сімейного союзу жінки та
чоловіка. Відсут-

ність державної реєстрації не робить цей
союз актом цивіль-

ного стану, тобто шлюбом у правовому
розумінні цього слова.

Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус
сім\’ї, але не ма-

ють статусу подружжя.

 

Розвиток нашого законодавства має йти не
шляхом надання

жінці та чоловікові, які спільно проживають
без шлюбу, прав

та обов\’язків подружжя, а наданням їм прав
та обов\’язків як

особам, які проживають однією сім\’єю. Ці
права можуть бути

тотожними за змістом (право на аліменти,
права на відшкоду-

вання шкоди у зв\’язку з втратою
годувальника і навіть право

на спадкування), але підстави їх виникнення
є різними. Тому

немає підстави для висновку про
суперечність між частиною

Другою статті 21 та статтею 74 СК.

 

5. Оскільки шлюбу без державної реєстрації
немає, додат-

кові означення до нього, як законний, зареєстрований,

не потрібні.

 

6. Збереження на майбутнє державної реєстрації
як обо-

в\’язкового елементу шлюбу не означає
продовження фетиши-

зації шлюбу порівняно з іншою формою
організації сімейного

життя жінки та чоловіка.

 

Припинення майнової дискримінації осіб у цивільному

шлюбі – це значний крок до демократизації
нашого сімей-

ного законодавства. Не маючи правового
статусу подружжя,

особи можуть мати реальний статус дружини
та чоловіка,

який, наповнений любов\’ю і взаємним
(домашнім та публіч-

ним) визнанням одне одного дружиною та
чоловіком, здатний

зробити їх щасливими.

 

Шлюб, з лише йому притаманними ознаками,
неодмінно

залишиться основною правовою формою
організації сімейно-

го життя жінки і чоловіка й надалі
виконуватиме важливі со-

ціальні функції.

 

Позбавлений майнових переваг він, з
перевагами духовно-

го характеру, буде і надалі успішно
конкурувати з ци-

вільним шлюбом і утверджувати свою
соціальну значимість

без допомоги законодавчого пряника.
Історичний досвід не

дає підстав для побоювань щодо можливого у
майбутньому

зникнення інституту шлюбу. Адже не секрет,
що майже ко-

жен, хто живе в такому цивільному шлюбі,
сподівається на

запрошення до реєстрації.

 

Є певні усталені, перевірені часом норми
поведінки людей

в суспільстві, тому наслідування їх – явище
природне.

 

7. Релігійний обряд шлюбу відбувається зараз
в Україні

повсюдно. Духовна велич храму чи навіть
найменшої церков-

ки з церковним співом, коронами на головах
наречених, доб-

рими напутніми словами священика – все це
робить він-

чання незабутньою подією в житті. Однак
релігійний обряд

шлюбу не має правового значення. Пропозиція
про надання

правового значення вінчанню, тобто
канонічній формі шлю-

бу, не була підтримана при опрацюванні
проекту Сімейного

кодексу України. Це означає, що релігійний
обряд шлюбу, як

і раніше, не створюватиме прав та обов\’язків
подружжя, за-

лишаючись особистою справою жінки та
чоловіка.

Особи, які після вінчання спільно
проживають без реєстра-

ції шлюбу, мають статус сім\’ї, але не мають
правового статусу

подружжя.

 

У радянський період нашої історії і в даний
час релігійний

обряд шлюбу (вінчання) має правове
значення, якщо він від-

бувся до створення або відновлення
державних органів реєст-

рації актів цивільного стану. У західних
областях УРСР

церковні шлюби визнавалися, якщо вони були
здійснені до

5 травня 1940 р., в Закарпатській області
– до 25 січня

1946 р., в окремих районах Чернівецької
області, Акерман-

ському та Ізмаїльському районах Одеської
області – до 2 серп-

ня 1940 р.

Read More