Науково-практичний коментар до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України
Стаття 11.
Диспозитивність цивільного судочинства
1. Суд розглядає цивільні
справи не інакше як за зверненням фізичних
чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі
доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
2. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми
правами щодо предмета спору на
власний розсуд. Таке право мають також особи
(за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності),
в інтересах яких заявлено вимоги.
3. Суд залучає відповідний орган чи особу, яким
законом надано право захищати права,
свободи та інтереси інших осіб, якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє.
1. Коментована стаття закріплює головні ознаки
основного принципу цивільного
судочинства – принципу диспозитивності, який визначає механізм виникнення,
розвитку і закінчення цивільної справи.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право судового захисту його прав,
свобод і інтересів. Можливість
здійснення кожною особою права на судовий захист залежить, перш за все, від
самої заінтересованої особи (ст. З ЦПК). Можливість вільно розпоряджатися
своїми матеріальними і процесуальними
правами фактично і є принципом диспозитивності, оскільки частина 2
коментованої статті зазначає, що особа, яка бере участь у справі,
розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Однак справа інколи може бути порушена не тільки заінтересованою особою, але і
певними органами та особами, яким надано право захищати права, свободи та
інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси ( ст. З цього Кодексу). Це не слід вважати обмеженням
диспозитивності, оскільки ЦПК передбачає для заінтересованої особи
можливість впливати на рух справи.
2. Згідно
принципу диспозитивності сторони та інші особи, які беруть участь у справі (наприклад, треті особи,
які заявляють самостійні вимоги на
предмет спору), у будь-якому виді провадження і на будь-якій стадії проваджень
мають можливість розпоряджатися своїми
процесуальними правами, серед яких особливо важливими є такі їх права, що
впливають на рух та закінчення справи (відмова позивача від позову, визнання відповідачем позову, закінчення справи
мировою угодою).
3. Принцип
диспозитивності визначає також виникнення, розвиток і припинення апеляційного, касаційного та інших видів провадження
у цивільному судочинстві. Як і при розгляді справи у суді першої інстанції, сторони можуть розпоряджатися своїми правами по впливу на рух справи в апеляційному
(ст.ст. 300, 306 ЦПК, та ін.), касаційному (ст. 330, 334 ЦПК) та
виконавчому (ст. 372 ЦПК) провадженнях.