Науково-практичний коментар до ст. 119 Сімейного кодексу України
Стаття 119. Встановлення режиму окремого
проживання
подружжя
1. За заявою подружжя або позовом одного з
них суд мо-
же постановити рішення про встановлення для
подружжя
режиму окремого проживання у разі
неможливості чи не-
бажання дружини і (або) чоловіка проживати
спільно.
2. Режим окремого проживання припиняється у
разі по-
новлення сімейних відносин або за рішенням
суду на під-
ставі заяви одного з подружжя.
1. Ця норма з\’явилася у тексті проекту
Сімейного кодексу,
підготовленому до другого читання.
Відсутність, навіть серед
широкого кола юристів, інформації про \”сепарацію\” створю-
вала побоювання щодо несприйняття у
сесійній залі Верхов-
ної Ради України не лише цієї новели, а й
Кодексу загалом.
Прийняття проекту Сімейного кодексу у
першому читанні від-
крило можливість для включення до нього і
цього нового для
багатьох, але широко відомого у світі
правового інституту.
2. У 1563 р. Тридентський собор Римської
католицької церк-
ви остаточно заборонив розлучення: \”Того,
що з\’єднав Гос-
подь, не може роз\’єднати людина\”. Замість
розірвання шлю-
бу було дозволено \”відлучення від стола і
ложа\” (зерагаііо а
тепза еі ІЬого), або сепарацію, як його
зараз називають у
світі. Тривалий час основне значення
сепарації полягало у ле-
галізації окремого проживання подружжя,
адже одним із за-
конів тодішнього шлюбного права був
обов\’язок спільного
сімейного проживання.
\”Відлучення від стола і ложа\” як правовий
інститут був пе-
редбачений у цивільному законодавстві
багатьох європейсь-
ких держав. На його включенні до Угоди між
Україною та Ту-
рецькою Республікою Про правову допомогу та
співробітниц-
тво в цивільних справах наполягала турецька
сторона. І це
було зроблено, хоча на час ратифікації цієї
Угоди Верховною
Радою України (5 липня 2001 р.) відповідної
норми в україн-
ському законодавстві ще не було.
Ідею запровадження сепарації однозначно
підтримало ли-
ше Міністерство закордонних справ України.
Міністерство
юстиції не мало, на жаль, чіткої позиції з
цієї проблеми,
а Головне юридичне управління Верховної
Ради України кате-
горично заперечувало проти цієї правової
новели.
3. Сепарація – це лише крок до розірвання
шлюбу, але ще
не саме розірвання. Адже ті, що розійшлися,
ще не розлучи-
лися, і це створює надію на примирення і
тому певною мірою
вигідне для тих, у кого є діти.
Важко спрогнозувати, як часто
використовуватиметься ця
стаття, але вона потрібна.
Встановлення режиму окремого проживання не
суперечить
Конституції України, не порушує права
подружжя. Інститут
сепарації є юридичним закріпленням одного
із проявів права
кожного з подружжя на особисту свободу.
Дружина, чоловік
мають право вибору щодо місця проживання, і
в результаті
можуть жити окремо без встановлення режиму
окремого
проживання. Однак у цьому разі не
зупиняється дія презумп-
ції права спільної сумісної власності та
презумпції батьківст-
ва, а отже, у конфліктних ситуаціях може
виникнути потреба
судового захисту прав одного з подружжя.
4. Встановлення режиму окремого проживання
може від-
повідати інтересам одного з подружжя, який,
наприклад, ви-
їжджає на тривалий час за кордон, чи
засуджений до позбав-
лення волі, чи не бажає продовжувати
спільне життя.
Вимагати встановлення режиму окремого
проживання мо-
жуть одночасно і дружина, і чоловік. У
цьому разі суд розгля-
дає їхню заяву і може, але не зобов\’язаний
її задовольнити.
Якщо, наприклад, у подружжя є діти, щодо
яких немає домов-
леності про те, з ким із батьків вони
будуть проживати, якою
має бути участь в утриманні дітей того, хто
проживатиме
окремо, суд може відкласти розгляд справи
до досягнення
згоди щодо їх влаштування.
Оскільки такого застереження у статті 119
СК немає, ця
прогалина може бути заповнена за допомогою
аналогії зако-
ну – частини першої статті 109 СК.
5. Встановлення режиму окремого проживання
не означає,
що один із подружжя має виїхати з
помешкання, у якому во-
ни спільно проживали, або попередньо має
відбутися поділ по-
мешкання.
Режим окремого проживання може бути
встановлено щодо
подружжя, яке займає однокімнатну квартиру,
і за умови, що
ніхто з них не має наміру виселитися з неї.
6. Вимагати встановлення режиму окремого
проживання
може і один із подружжя. Володіючи правом
на особисту сво-
боду, він може вимагати сепарації і тоді,
коли другий з по-
дружжя не бажає подавати спільну заяву про
сепарацію або
заперечує проти неї.
Чи має право суд відмовити у позові? Слово \”може\” у час-
тині першій статті 119 СК не виключає такої
можливості.
Оскільки відповідно до статті 7 СК сімейні
відносини регулю-
ються на засадах справедливості, а суд
регулює ці відносини
між конкретними особами, які є позивачем та
відповідачем,
то відмова в позові про сепарацію може бути
обгрунтована
важкою хворобою відповідача, наявністю
кількох дітей, ін-
шими обставинами, які мають істотне
значення. Якщо, на-
приклад, рятуючи дружину, чоловік втратив
обидві ноги і
став інвалідом, то вимагати у цій ситуації
встановлення ре-
жиму окремого проживання було б
несправедливо. Або якщо
після народження третьої дитини дружина
захворіла на роз-
сіяний склероз і перебуває у немічному
стані, у цьому разі та-
кож перешкодою до сепарації мав би стати
принцип справед-
ливості.
Отже, кожен із подружжя може беззастережно
змінити
своє місце проживання, не підтримувати
жодних зв\’язків із
своїм чоловіком чи дружиною. І немає сили,
окрім власного
бажання, яка примусила б їх жити спільно.
Тобто фактична сепарація може відбутися
завжди, як тіль-
ки цього побажає один із подружжя, але коли
йдеться про
юридичне оформлення окремого проживання, то
тут волі ли-
ше одного з подружжя може бути замало.
Оскільки режим окремого проживання породжує
досить
серйозні правові наслідки, тому позивач має
подати до суду
відповідне обгрунтування своєї вимоги.
7. У разі подання одним із подружжя позову
про встанов-
лення режиму окремого проживання другий з
подружжя має
право пред\’явити зустрічний позов про
розірвання шлюбу, і
навпаки. Який із цих позовів задовольнити –
на це питання
суд шукатиме відповіді з урахуванням
відносин між подруж-
жям, глибини і тривалості конфлікту між
ними.
8. Режим окремого проживання може бути
обмежений пев-
ним строком або може бути встановлений без
зазначення
строку.
9. Для припинення режиму окремого проживання
достат-
ньо фактичного поновлення шлюбних відносин,
однак при
виникненні спору можна не мати на
підтвердження цієї об-
ставини достатніх доказів. Тому для
гарантії своїх прав та ін-
тересів бажано все-таки звернутися з
відповідною заявою до
суду.
Цей режим може бути припинений судом від
дня подання
заяви або, за згодою подружжя, з іншого
дня.