Науково-практичний коментар до ст. 129 Сімейного кодексу України
Стаття 129. Спір про батьківство між чоловіком матері
дити-
ни та особою, яка вважає себе батьком дитини
1. Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої
жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини пе-
ребувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред\’яви-
ти до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, по-
зов про визнання свого батьківства.
2. До вимоги про визнання батьківства застосовується
позовна давність в один рік, яка починається від дня,
коли
особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
1. Чи морально допускати оспорювання \”шлюбного\” бать-
ківства іншою, \”сторонньою\” особою? Вважалося, що ні.
Пев-
но, саме через це така можливість у Кодексі про шлюб та
сім\’ю України 1969 р. передбачена не була, а тому
оспорити
батьківство чоловіка, який перебував у шлюбі з матір\’ю
дити-
ни, ніхто, крім нього самого не міг.
2. Відповідно до Цивільного процесуального кодексу Украї-
ни кожна заінтересована особа має право звернутися до
суду
за захистом свого права чи охоронюваного законом
інтересу.
За статтею 7 Конвенції про права дитини, дитина, наскіль-
ки це можливо, має право знати своїх батьків.
Як записано у статті 122 СК, права та обов\’язки батька та
дитини грунтуються на походженні дитини від нього.
Встанов-
лення саме цього добивається той, хто оспорює батьківство
чоловіка матері дитини.
Ця потужна законодавча база дає підставу стверджувати,
що інтерес того, хто є фактичним батьком дитини, у
встанов-
ленні з нею юридичного зв\’язку слід вважати таким, що
охо-
роняється законом, а тому цей інтерес може бути предметом
судового захисту.
Стаття 129 СК вперше допускає можливість розгляду су-
дом спору про батьківство між чоловіком (колишнім чоло-
віком) матері дитини та особою, яка вважає себе її
(дитини)
батьком. Тим самим стає можливим виявлення таємниць осо-
бистого життя кожного з учасників цього процесу.
3. У зв\’язку з тим, що батьківство чоловіка матері дитини
презюмується, він не зобов\’язаний доводити своє
батьківство.
Тому тягар доказування свого батьківства, тобто
спростуван-
ня презумпції шлюбного батьківства, лежить на позивачеві.
Доказом батьківства позивача можуть бути різні обставини
(відомості), насамперед, висновок судово-генетичної
експер-
тизи.
4. Мати дитини має право брати участь у справі як третя
особа на стороні відповідача.
5. Стаття 171 СК не зараховує цього спору до тих, при
роз-
гляді яких має бути вислухана думка дитини, оскільки (як
і
щодо інших різновидів спору про батьківство) вибирати
собі
батька дитина не може. Хоча така можливість не може
заперечуватися.
6. Стаття 129 СК встановлює відносно коротку позовну дав-
ність, що повинно стимулювати заінтересовану особу до
швид-
кого реагування на інформацію про своє батьківство. Про-
пущення позовної давності без поважної причини може свід-
чити про неготовність особи до статусу батька, наявність
сум-
нівів щодо походження дитини від нього тощо.
Оскільки походження дитини по лінії батька вже визначе-
не, це забезпечує стабільність сімейно-правового статусу
ди-
тини, а отже, недопустимість його необЄрунтованого розхиту-
вання.