Науково-практичний коментар до ст. 537 Кримінального процесуального кодексу України

 

1. Під час виконання вироків суд, визначений частиною другою статті 539 цього Кодексу, мас право вирішувати такі питання:

1) про відстрочку виконання вироку;

2) про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання;

3) про заміну невідбутої частини покарання більш м\’яким;

4) про звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

5) про направлення для відбування покарання жінок, звільнених від відбування покарання внаслідок їх вагітності або наявності дітей віком до трьох років;

6) про звільнення від покарання за хворобою;

7) про застосування до засуджених примусового лікування та його припинення;

8) про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком;

9) про звільнення від призначеного покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку;

10) про заміну покарання відповідно до частини п\’ятої статті 53, частини третьої статті 57, частини першої статті 58, частини першої статті 62 Кримінального кодексу України;

11) про застосування покарання при наявності декількох вироків;

12) про тимчасове залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора для проведення відповідних процесуальних дій під час досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених іншою особою або цією самою особою, за які вона не була засуджена, чи у зв\’язку з розглядом справи в суді;

13) про звільнення від покарання і пом\’якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 74 Кримінального кодексу України;

14) інші питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку.

 

Коментар:

1. Про підстави та порядок застосування відстрочки виконання вироку див. коментар до ст. 536 КПК.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м\’яким можуть бути застосовані суддею місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого засуджений відбуває покарання, за спільним клопотанням органу чи установи виконання покарань і спостережної комісії або служби у справах дітей. Зазначені рішення щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні в Збройних Силах України, можуть бути застосовані судом за клопотанням командування цієї військової частини. Категорії осіб, до яких може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміна невідбутої частини покарання більш м\’яким, правові підстави застосування зазначеного інституту передбачені статтями 81, 82 КК. Окремі положення щодо процесуального порядку вирішення таких питань роз\’яснені ПВСУ в постанові від 26 квітня 2002 р. № 2 \”Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м\’яким\”. Положення щодо порядку дострокового звільнення від відбування покарання містять також ч. З ст. 154 КВК й Інструкція про роботу відділів (груп, секторів, старших інспекторів) контролю за виконанням судових рішень установ виконання покарань та слідчих ізоляторів, затверджена наказом МЮ від 8 червня 2012 р. № 847/5.

 

Вирішуючи питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини більш м\’яким, суд повинен перевірити:

– чи відбув засуджений установлену статтями 81, 82 КК частину покарання;

– чи довів засуджений своє виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці.

Вирішення таких питань можливе лише після повного і всебічного вивчення даних про особу засудженого.

Відповідно до ст. 83 КК суд може звільнити від відбування покарання жінок, засуджених до обмеження або позбавлення волі, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання. Жінка може бути звільнена від відбування покарання в межах строку, на який відповідно до закону вона підлягає звільненню від роботи у зв\’язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку. Приводом до розгляду такого питання є спільне клопотання органу чи установи виконання покарань і спостережної комісії. У разі встановлення вагітності у жінки, засудженої до громадських чи виправних робіт, відповідне клопотання до суду має право внести кримінально-виконавча інспекція (ч. 9 ст. 154 КВК). Факт вагітності і пологів має бути підтверджений належними медичними документами. За наявності підстав, передбачених частинами 4, 5 ст. 83 КК, суддя місцевого суду за клопотанням органу кримінально-виконавчої системи розглядає питання про скасування звільнення засудженої від відбування покарання і направлення її для відбування покарання, призначеного вироком. Разом з клопотанням до суду повинні бути направлені матеріали, які підтверджують обставини, про які йдеться в ньому.

Правові підстави звільнення засудженого від покарання за хворобою передбачені ст. 84 КК. Захворювання засудженого на психічну хворобу має бути встановлене висновком спеціальної психіатричної експертної комісії, а на іншу тяжку хворобу – висновком медичної чи лікарсько-трудової експертної комісії. Перелік захворювань, що є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затверджений спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МОЗ від 18 січня 2000 р. № 3/6 (наприклад, тяжкі форми туберкульозу, ВІЛЛСНІД, лепра, променева хвороба). Клопотання про звільнення від покарання через хворобу вносить начальник установи, де засуджений відбуває покарання. Одночасно з клопотанням до суду направляються висновок відповідної комісії і особова справа засудженого (ст. 154 КВК). При вирішенні цього питання суд повинен врахувати тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини, що мають істотне значення для вирішення питання про звільнення засудженого від покарання. Суд має право також у разі необхідності одночасно зі звільненням від покарання застосувати до засудженого відповідно до статей 92-95 КК примусові заходи медичного характеру.

Якщо на психічну або іншу тяжку хворобу занедужала особа, засуджена до виправних чи громадських робіт або штрафу, вона підлягає звільненню від подальшого відбування покарання у будь-якому випадку.

Щодо застосування до засуджених примусового лікування та його припинення див. коментар до ст. 514 КПК.

Підставою для скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є невиконання покладених на нього обов\’язків, систематичні вчинення правопорушень, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання засудженого стати на шлях виправлення (ч. 2 ст. 78 КК). Приводом для вирішення судом цього питання є клопотання органу виконання покарань, щодо неповнолітнього – спільне клопотання органу відбування покарань і служби у справах дітей, військовослужбовця – командира військової частини. Суддя, вирішуючи це питання, повинен з\’ясувати, чи мав засуджений реальні можливості виконати покладені на нього обов\’язки, у чому полягали правопорушення, чи відбувалися вони систематично, які стягнення були покладеш на засудженого, чи можна розглядати викладені в поданні факти як свідчення про небажання засудженого стати на шлях виправлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 КК після закінчення іспитового строку засуджений, який виконував покладені на нього обов\’язки і не вчинив нового кримінального правопорушення, має бути звільнений судом від покарання. Приводом для вирішення цього питання є заява засудженого або клопотання органу відбування покарань.

У частині 5 ст. 53 КК передбачено, що суд може замінити несплачену суму штрафу громадськими або виправними роботами. При цьому має бути дотримане співвідношення: а) десять годин громадських робіт за один встановлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян; б) один місяць виправних робіт за чотири встановлені законом неоподатковувані мінімуми доходів громадян, але на строк не більше двох років, тобто не більше максимального строку виправних робіт як виду покарання. Неможливість сплатити штраф, що пояснюється об\’єктивними умовами життя засудженого, необхідно відмежовувати від умисного ухилення його від виконання цього покарання, що є злочином проти правосуддя, передбаченим ч. 1 ст. 389 КК. Порядок виконання покарання у виді штрафу передбачений гл. 5 КВК.

ЗУ \”Про внесення змін до Закону України \”Про виконавче провадження\” та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів\” від 4 листопада 2010 р. з переліку повноважень

Державної виконавчої служби України виключено примусове виконання покарання у виді штрафу. Наведені повноваження не покладено на жоден інший орган. Разом з тим згідно зі ст. 2, п. 8 ч. З ст. 11, п. 2 ч. 2 ст. 17, ч. 1 ст. 19 ЗУ \”Про виконавче провадження\” від 21 квітня 1999 р. органи Державної виконавчої служби зобов\’язані виконувати судові рішення у кримінальних справах, у тому числі й у частині примусового стягнення штрафу, та уповноважені звертатися до суду про зміну порядку і способу виконання його рішення (заміну штрафу іншим видом покарання).

На підставі ч. З ст. 57 КК, якщо особа стала непрацездатною, тобто інвалідом І або П групи, після постановлення вироку, її звільняють від відбування виправних робіт або ж суд може замінити їх штрафом із розрахунку: три неоподатковувані мінімуми доходів громадян за один місяць виправних робіт. Особа, яка до повного відбуття виправних робіт досягла пенсійного віку, а також жінка, яка стала в цей час вагітною, має бути звільнена від покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 КК суд у порядку виконання вироку може прийняти рішення про призначення службових обмежень для військовослужбовців на строк від шести місяців до двох років (крім військовослужбовців строкової служби) замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років, з урахуванням обставин справи та особи засудженого. Стосовно військовослужбовців строкової служби суд вправі, враховуючи ті самі обставини, замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк (ч. 1 ст. 62 КК). Роз\’яснення щодо порядку застосування зазначених положень містить ППВСУ від 28 грудня 1996 р. № 15 \”Про практику призначення військовослужбовцям покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні\”.

Питання визначення порядку застосування покарання за наявності декількох вироків можуть вирішуватися в стадії виконання вироку у випадках, якщо:

– стосовно засудженого є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, і тому суд не призначив покарання за правилами ст 71 КК (п. 25 ППВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 \”Про практику призначення судами кримінального покарання\”);

– під час виконання покарання, призначеного на підставі ст. 71 КК, перший із них скасований касаційною інстанцією, внаслідок чого необхідно виключити призначену відповідно до нього міру покарання.

Визначаючи порядок застосування покарання засудженому, стосовно якого є не приведений у виконання вирок, про який не було відомо суду, що ухвалив останній вирок, суд зобов\’язаний керуватися ст. 71 КК. Шляхом винесення ухвали про призначення покарання за наявності декількох вироків встановлюється загальний розмір покарання, що підлягає відбуванню. Однак вироки і після цього зберігають своє самостійне значення. Також після скасування одного з них інші залишаються в силі.

Можливість тимчасового залишення засудженого у слідчому ізоляторі або переведення його з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора пов\’язується з необхідністю участі засудженого у провадженні досудового розслідування або в судовому розгляді щодо інших осіб чи за фактом вчинення інших кримінальних правопорушень, за які зазначену особу не було засуджено.

Відповідно до ст. 74 КК особа, засуджена за діяння, караність якого усунена законом, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання, а призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до мінімальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

Окремі роз\’яснення щодо питань, пов\’язаних з виконанням судових рішень, зокрема щодо тлумачення сумнівів і протиріч, які виникають при виконанні вироку, містить ППВСУ від 21 грудня 1990 р. № 11 \”Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов\’язаних з виконанням вироків\”.