Науково-практичний коментар до ст. 207 Кримінального процесуального кодексу України

1. Ніхто не може бути затриманий без ухвали слідчого судді, суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Особливості затримання окремої категорії осіб визначаються главою 37 цього Кодексу.

2. Кожен мас право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статті 482 цього Кодексу:

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального правопорушення;

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

3. Кожен, хто не є уповноваженою службовою особою (особою, якій законом надано право здійснювати затриманий) і затримав відповідну особу в порядку, передбаченому частиною другою цієї статті, зобов\’язаний негайно доставити V до уповноваженої службової особи або негайно повідомити уповноважену службову особу про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення.

 

Коментар:

 

1. Згідно зі ст. З Конституції України недоторканність людини – найвища соціальна цінність, а права та свободи людини, їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У частині 2 ст. 29 Конституції України зазначено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

При вирішенні питання про обмеження свободи особи суди повинні обов\’язково керуватися Конституцією України та міжнародно-правовими актами щодо прав і свобод людини, такими як: Загальна декларація з прав людини (1948 р.); Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (1950 р.); Резолюція Комітету міністрів Ради Європи (65)11 від 09.04.1965 р. \”Взяття під варту\”; Мінімальні стандартні правила ООН поводження з в\’язнями (1955 та 1977 рр.); Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.); Декларація про захист усіх осіб від катувань на інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1975 р.); Кодекс поводження посадових осіб по підтриманню правопорядку (1979 р.); Основні принципи застосування сили та вогнепальної зброї посадовими особами по підтриманню правопорядку (1979 р.); Рекомендація Я (80)11 від 27.06.1980 р. \”Про взяття під варту до суду\”; Принципи медичної етики, які відносяться до ролі працівників охорони здоров\’я, особливо лікарів, у захисті в\’язнів та затриманих осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1982 р.); Конвенція ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання (1984 р.); Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх (1985 р.), – \”Пекінські правила\”; Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (1987 р.); Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув\’язненню в будь-якій формі (1988 р.); Конвенція про права дитини (1989 р.); Мінімальні стандартні правила ООН щодо заходів, не пов\’язаних із позбавленням волі (1990 р.), – \”Токійські правила\”; Керівні засади, що стосуються ролі осіб, які здійснюють судове переслідування (1990 р.); Основні принципи поводження із в\’язнями (1990 р.); Правила ООН, що стосуються захисту неповнолітніх, які позбавлені волі (1990 р.); Паризька Хартія нової Європи (1990 р.).

 

Норми КЗПЛ спрямовані на забезпечення свободи особи та її особистої недоторканності. У пункті 1 ст. 5 цієї Конвенції зазначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких є можливість особу позбавити волі. Що стосується процедури затримання, то зазначений документ передбачає його ймовірність лише за наявності підстав та процедури, встановленої законом. Зокрема, піди, \”с\” п. 1 ст. 5 до таких підстав відносить: доставлення особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення; якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню особою правопорушення; запобігання втечі особи після вчинення правопорушення.

Затримання є тимчасовим запобіжним заходом, який може бути застосований слідчим, прокурором за ухвалою слідчого судді, суду до громадянина України, іноземця та особи без громадянства.

Мета затримання – запобігання протиправним діям та з\’ясування причетності затриманого до вчиненого кримінального правопорушення. Така мета досягається шляхом захоплення правопорушника, виявлення та закріплення слідів кримінального правопорушення та інших фактичних даних, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, перешкоджання спробам підозрюваного сфальсифікувати докази та уникнути відповідальності за вчинене діяння.

Що стосується особливостей затримання народного депутата України, судді КСУ, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя, кандидата у Президенти України, Уповноваженого ВР України з прав людини, Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати, депутата місцевої ради, адвоката, Генерального прокурора України, його заступника, то це передбачено окремою главою КПК, де також зазначено особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання й обрання запобіжного заходу стосовно даної категорії осіб.

2. Громадянин України, іноземець та особа без громадянства мають право затримати будь-яку особу (за винятком судді та народного депутата України), яку вони застали при вчиненні кримінального правопорушення або замаху на вчинення кримінального правопорушення, коли особа з прямим умислом вчиняла діяння (дії або бездіяльність), безпосередньо спрямовані на вчинення кримінального правопорушення, однак не довела дане правопорушення до кінця з причин, що не залежали від її волі, а також безпосередньо після вчинення особою кримінального правопорушення або при безперервному переслідуванні особи, яка підозрюється в його вчиненні.

Зазначене затримання слід відрізняти від процесуального затримання, що здійснюється уповноваженими особами відповідно до ст. 208 КПК. При цьому затримання неуповноваженою службовою особою може здійснюватися як за вчинення кримінального проступку, так і злочину, на відміну від затримання уповноваженою службовою особою, яке здійснюється винятково за вчинення злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, або за злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, виключно у випадку, якщо підозрюваний не виконав обов\’язки, покладені на нього при обранні запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує.

3. Громадянин України, іноземець та особа без громадянства, які затримали особу, яка вчинила кримінальне правопорушення або замах на вчинення кримінального правопорушення, а також безпосередньо після вчинення нею кримінального правопорушення або під час безперервного переслідування підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, зобов\’язані негайно доставити особу, яку вони запідозрили у вчиненні кримінального правопорушення, до найближчого правоохоронного органу або терміново повідомити до відповідного правоохоронного органу про затримання такої особи та її місцезнаходження. Після доставлення затриманої особи уповноважена службова особа зобов\’язана перевірити законність затримання, вжити заходів щодо фіксування обставин кримінального правопорушення та в подальшому діяти відповідно до ст. 208 КПК.

При затриманні особи неуповноваженою службовою особою час затримання розпочинається з моменту доставлення до уповноваженої службової особи.