Стаття 131. Неналежне виконання професійних обов\’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної хвороби

1. Неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов\’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, –

карається обмеженням волі на строк від одного до трьох років або позбавленням золі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи більше осіб, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об\’єктом злочину є здоров\’я та життя особи.

2. З об\’єктивної сторони злочин характеризується сукупністю трьох ознак: 1) діяння – неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов\’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них; 2) суспільно небезпечні наслідки у вигляді зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини; 3} причинний зв\’язок між зазначеними діянням і наслідками.

Про поняття неналежного виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов\’язків див. коментар до ст. 140, а про поняття вірусу імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної жвороби, що є небезпечною для життя людини, – коментар до ст. 130.

За ст. 131 можуть бути кваліфіковані, зокрема, такі діяння: використання нестерильних, належним чином непродезинфікованих медичних інструментів і шприців; переливання потерпілому крові (її компонентів) ВІЛ-інфікованого без проведення лабораторної діагностики на наявність ВІЛ-інфєкції; використання інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин без їх лабораторного дослідження на ВІЛ-інфекцію; незабезпечення керівництвом закладу охорони здоров\’я персоналу цього закладу необхідними засобами захисту згідно із встановленими KM переліком та нормативами.

У невідкладних випадках, коли існує реальна загроза життю людини та єдиним засобом врятування хворого є термінове переливання крові, а належним чином перевіреної донорської крові немає, за згодою хворого або його законного представника допускається переливання неперевіреної на ВІЛ-інфекцію крові. Якщо усвідомлену згоду хворого отримати неможливо, рішення про переливання такої крові приймається консиліумом лікарів, а при неможливості скликання консиліуму – лікарем, який надає допомогу. Зараження на ВІЛ-інфекцію за вказаних обставин не утворює складу розглядуваного злочину,

Злочин вважається закінченим з.моменту фактичного зараження потерпілої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

3. Суб\’єкт злочину спеціальний. Це медичні, фармацевтичні та інші працівники.

Про поняття медичного і фармацевтичного працівника див. коментар до ст. ст. 139 і 140. До інших працівників слід відносити, наприклад; працівників станцій з переливання крові; працівників підприємств, на яких виготовляються тест-системи для діагностики ВІЛ-інфекції; службовців дипломатичних представництв та консульських установ України, які видають іноземцям та особам без громадянства візу на в\’їзд в Україну без пред\’явлення документів про відсутність у них ВІЛ-інфекції; працівників місць позбавлення волі, які мають забезпечити недопущення контактів ВІЛ-інфікованих з іншими засудженими; осіб, які провадять лабораторні дослідження на наявність ВІЛ-інфекції у крові та її компонентах.

4. Суб\’єктивна сторона злочину характеризується необережністю.

5. Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 131) є зараження двох або більше осіб. Про поняття цієї ознаки див. коментар до ст. 133.