Науково-практичний коментар до ст. 34 Кримінального кодексу України

Стаття 34. Рецидив злочинів

Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного
злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

1. Рецидив злочинів має місце там, де особа, яка має не
зняту або не по­гашену судимість за раніше вчинений умисний злочин, вчиняє
новий умис­ний злочин. Ознаки рецидиву такі:

1) особа вчиняє два чи більше одиничних злочинів, кожен з
яких перед­бачений у КК як самостійний (окремий) склад злочину; 

2) злочини, що утворюють рецидив, є тільки умисними (про
ознаки умис­ного злочину див. коментар до ст. 24 КК);

3) злочини, з яких складається рецидив, віддалені один від
одного проміжком часу, який може бути і досить тривалим (так званий рецидив,
віддалений у часі), і коротким;

4) особа має не зняту або не погашену судимість за
попередній умисний злочин. Факт судимості особи створюється винесенням щодо неї
обвинувального вироку суду, який вступив у законну силу і за яким особі призна­чене
покарання. При цьому попередня судимість за необережний злочин будь-якого
ступеня тяжкості не враховується при визначенні рецидиву.

Новий умисний злочин при рецидиві особа може вчинити: а) під
час відбування покарання за вироком суду; б) протягом строків, встановлених у
статтях 89 і 108 КК для погашення судимості; в) під час іспитового строку при
звільненні від відбування покарання на підставі статей 75, 79, 81 КК; г) після заміни невідбутої частини покарання більш м\’яким
його видом згідно зі статтями 82, 83, 85 КК. Такий рецидив називається
легальним ре­цидивом. У статті 34 КК закріплено поняття саме легального
рецидиву, тоб­то пов\’язаного з наявністю судимості за раніше вчинений умисний
злочин. Кримінально-правове значення має тільки легальний рецидив. Якщо ж су­димість за попередній
злочин було знято у порядку ст. 91 і ч. З ст. 108 КК, або вона була погашена
після закінчення встановлених у законі строків згідно зі статтями 89 і 108 КК,
рецидив злочинів виключається.

2. Залежно від характеру вчинених злочинів рецидив
поділяється на за­гальний і спеціальний. Загальний рецидив має місце там, де
особа, в якої є попередня судимість за умисний злочин, вчиняє новий умисний
злочин, не тотожний і не однорідний попередньому. (Поняття тотожного і
однорідного злочину див. у коментарі до ст. 33 КК). Загальний рецидив не
впливає на кваліфікацію, але згідно з п. 1 ч. 1 ст. 67 КК розглядається як
обставина, що обтяжує покарання.

Спеціальний рецидив має місце там, де особа, у якої уже є
судимість за умиснїій злочин, вчиняє новий умисний злочин, тотожний або
однорідний із попереднім. Наприклад, особа, що раніше була засуджена за обман
покупців або замовників, знову вчиняє такий же злочин (ч. 2 ст. 225 КК), або
особа, яка має судимість за грабіж, знову вчиняє крадіжку. Спеціальний рецидив
є більш небезпечним і передбачається в окремих статтях Особливої частини КК як
кваліфікуюча ознака злочинів. Наприклад, у статтях 133, 164, 165, 201, 296 КК
цей вид рецидиву формулюється шляхом указання на вчинення зло­чину особою,
«раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею».

3. За ступенем суспільної небезпеки розрізняють рецидив
пенітенціарний і рецидив тяжких і особливо тяжких злочинів. Пенітенціарний
рецидив завжди пов\’язаний із покаранням у вигляді позбавлення волі. Він має
місце там, де особа під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі,
зно­ву вчиняє злочин, за який засуджується до позбавлення волі. Наприклад,
втеча з місця позбавлення волі (ч. 1 ст. 393 КК) є загальним рецидивом, а
повторна втеча, за умови, що особу за попередню втечу вже було засудже­но, є
спеціальним пенітенціарним рецидивом, передбаченим у ч. 2 ст. 393 КК. Рецидив
тяжких і особливо тяжких злочинів передбачає на­явність судимостей саме за такі
злочини, незалежно від послідовності їх вчинення. Наприклад, особа, яка має
судимість за умисне вбивство, і знову вчиняє умисне вбивство, буде відповідати
за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. У тако­му випадку має місце рецидив особливо тяжких
злочинів.

4. У чинному КК не передбачено норму про визнання особи
особливо не­безпечним рецидивістом. Тому відповідно до п. 9 Прикінцевих та пе­рехідних
положень до КК 2001 р. з дня набрання чинності цим Кодексом не є особливо
небезпечними рецидивістами особи, визнані такими відповідно до ст. 26 КК 1960
р. Якщо ці особи продовжують відбувати призначене їм покарання, то вироки судів
щодо них підлягають зміні в частині визнання їх особливо небезпечними
рецидивістами. У разі потреби змінюється кваліфікація вчинених ними злочинів, а
також зменшується покарання відповідно до ч. З ст. 74 цього Кодексу. Якщо
особи, визнані особливо не­безпечними рецидивістами, відбули призначене їм
покарання, але мають не зняту судимість, то погашення судимості здійснюється за
правилами, перед­баченими статтями 89 і 90 цього Кодексу.