Стаття 26. Поняття співучасті

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб\’єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

1. Співучасть у злочині є однією із форм злочинної діяльності. Її специфіка полягає у тому, що: а) участь у вчиненні злочину двох або більше осіб обумовлює його підвищену суспільну небезпеку; б) склад злочину виконується лише завдяки спільній діяльності всіх співучасників, в діяннях же окремих із них можуть бути відсутні всі ознаки злочину, вказані в статті Особливої частини КК.

Законодавче визначення поняття \”співучасть\” включає в себе такі ознаки: 1) наявність двох чи більше суб\’єктів злочину, які беруть участь у вчиненні одного й того самого умисного злочину; 2) спільність їх участі у злочині; 3) умисний характер діяльності співучасників. Перші дві ознаки характеризують об\’єктивну, а остання – суб\’єктивну сторону співучасті.

2. Першою ознакою, яка з об\’єктивної сторона свідчить про наявність співучасті, є множинність учасників злочину. Закон говорить про \”декількох суб\’єктів злочину\”, що передбачає участь у вчиненні злочину двох чи більше суб\’єктів злочину (про поняття суб\’єкта злочаиу див. коментар до ст. 18). Таким чином, участь у вчиненні одного й того ж умисного злочину двох чи більше осіб, які відповідно до закону не є суб\’єктами злочину (наприклад, неосудних) не утворює співучасті у злочині. Це саме стосується і випадків, коли лише один із учасників вчинення такого злочину є суб\’єктом злочину, а інші – ні. Вказане положення суттєво відрізняється від положень про співучасть КК 1960 p., який визначав співучасть як \”умисну спільну участь двох або більше осіб у вчиненні злочину\”, що давало змогу визнавати співучастю і відповідним чином оцінювати з позиції кримінального закону дії учасника групового злочину (наприклад, зґвалтування, грабежу тощо) і в тому разі, коли інші учасники через неосудність або недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Закон може передбачати різні ознаки суб\’єкта злочину для різних учасників спільної злочинної діяльності. Це є характерним для складів злочинів, де виконавцем може бути лише спеціальний суб\’єкт (для таких співучасників, як організатор, підбурювач, пособник, наявність ознак спеціального суб\’єкта не є обов\’язковою: ними можуть бути осудні особи, які досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Бути співучасником у злочинах, відповідальність за які законом установлена з 16 років, можуть особи, які досягли 16-річного віку, а в злочинах, відповідальність за які встановлена з 14 років, – особи, які досягли 14-річного віку. Що стосується злочинів, за вчинення яких встановлена відповідальність з іншого віку (наприклад, з 18 років), то співучасниками в таких злочинах можуть бути особи, які досягли 16 років.

3. Спільна участь у вчиненні злочину передбачає: 1) об\’єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену злочинну діяльність усіх співучасників; 2) те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиним для них усіх; 3) спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; 4) причинний зв\’язок між діянням всіх співучасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності.

Головною рисою спільності дій (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи кожний свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником, а, зрештою, – необхідною умовою настання спільного злочинного результату. Прагнення досягти різні злочинні результати є підставою для невизнання співучастю у злочині участі двох або більше осіб у вчиненні одного посягання.

4. З суб\’єктивної сторони співучасть характеризується умисною формою вини, що передбачає: 1) наявність умислу кожного із учасників стосовно їх власних дій (бездіяльності); 2) наявність умислу стосовно діянь інших співучасників, у т.ч. виконавця чи співвиконавця; 3) єдність наміру всіх співучасників вчинити один і той самий злочин; 4) єдність злочинного інтересу для всіх співучасників, тобто спрямованість їх умислу на досягнення загального злочинного результату. У своїй сукупності зазначені ознаки утворюють спільність психічної діяльності співучасників.

Особливістю інтелектуального моменту умислу співучасників є те, що ним охоплюється усвідомлення кожним з учасників не лише суспільне небезпечного характеру особисто вчинюваного діяння, а й факту вчинення всіма співучасниками одного й того самого злочину, характеру дій інших співучасників, можливості діяти спільно з ними, наявності умислу в їхніх діях, спрямованості їхніх дій на досягнення загального злочинного результату тощо, тобто усвідомлення обставин, які стосуються всіх елементів складу злочину. Таке усвідомлення має бути взаємним – кожний із співучасників повинен усвідомлювати той факт, що він вчиняє злочин спільно з іншими його учасниками. Лише факт усвідомлення цих обставин дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності учасника не лише за конкретне діяння, вчинене ним особисто, а й за результат діяльності всіх співучасників вчинення злочину. Тому не можуть визнаватися співучастю дії або бездіяльність, які об\’єктивно сприяли вчиненню злочину і настанню злочинного результату, але не охоплювались умислом співучасників як вчинені спільно.

Вольовий момент умислу передбачає бажання всіх співучасників діяти спільно для досягнення єдиного злочинного результату.

Єдність наміру всіх співучасників щодо спільності їхніх дій і єдиного злочинного результату не означає обов\’язкового збігу їх мотивів: злочинна діяльність кожного із співучасників може бути викликана різними спонуканнями.

5. Закон прямо вказує на те, що співучасть можлива лише у вчиненні умисного злочину. Така вказівка виключає співучасть у вчиненні необережного злочину.

6. Залежно від ступеня узгодженості співучасників можна виокремити такі форми співучасті: 1) співучасть без попередньої змови; 2) співучасть за попередньою змовою.

7. Залежно від характеру участі окремих співучасників у вчиненні злочину співучасть може мати просту і складну форму. Виділення форм співучасті має істотне значення для кримінальної відповідальності співучасників, оскільки: а) дає змогу обґрунтувати з правової точки зору відповідальність не лише виконавця, а й інших учасників спільного вчинення злочину; б) впливає на кваліфікацію дій співучасників.

Проста форма співучасті (співвиконавство) передбачає таке об\’єднання зусиль співучасників, за якого кожен з них вчинює однакові з правової точки зору діяння і виступає як виконавець злочину. Вона характеризується тим, що всі співучасники безпосередньо беруть участь у виконанні об\’єктивної сторони злочину. При цьому можливі такі ситуації: 1) кожен із співучасників виконує всю об\’єктивну сторону злочину; 2) окремі співучасники, діючи за розподілом ролей, виконують лише частину об\’єктивної сторони злочину. Як у першому, так і в другому випадках злочинні наслідки настають в результаті сукупної діяльності співвиконавців і є спільними для них. Так, співвиконавцями умисного вбивства судова практика визнає і тих осіб, які хоча і не здійснювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілого, але, будучи об\’єднаними з іншими співвиконавцями єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу.

Складна форма співучасті передбачає вчинення кожним із учасників різних за характером і правовою оцінкою дій або бездіяльності. За наявності складної форми співучасті дії (бездіяльність) учасників виходять за рамки співвиконавства і утворюють різні види співучасників. Для такої форми співучасті характерним є розподіл ролей між співучасниками, які виступають як виконавець, організатор, підбурювач, пособник. Не обов\’язково, щоб співучасники при вчиненні певного злочину виконували всі перелічені ролі – достатньо наявності виконавця і ще хоча б одного з названих інших видів співучасників (виконавець і організатор, виконавець і підбурювач тощо).

На практиці форми і види співучасті можуть переплітатися між собою. Наприклад, в рамках вчинення злочину організованою групою за наявності організатора, підбурювача і пособника можливе виконання об\’єктивної сторони злочину (повністю чи частково) двома або більше учасниками, які діють як співвиконавці. У таких випадках з\’ясування форми і виду співучасті, ролі кожного із співучасників злочину має значення для визначення характеру і ступе-. ня суспільної небезпеки вчиненого кожним із співучасників, для кваліфікації злочину та їх відповідальності.

8. Співучасть можлива на всіх стадіях умисного злочину – готування, замаху, безпосереднього виконання об\’єктивної сторони злочину (як приєднання до злочинної діяльності), а також закінченого злочину. Співучасть на стадії закінченого злочину можлива у єдиному випадку: коли пособник, відповідно до попередньої домовленості з іншими співучасниками, починає діяти після вчинення злочину. При цьому його дії спрямовуються на переховування злочинця, знарядь чи засобів злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, інше приховування злочину. Попередня домовленість про вчинення таких дій не лише є юридичною підставою для визнання зазначених дій пособництвом, а й ознакою, яка відмежовує співучасть у вигляді такого пособництва від причетності до злочину.

Дії співучасників – як при співвиконавстві, так і у складній формі співучасті – можуть збігатися у часі, а можуть і не збігатися (вчинюватись у певній послідовності).