Науково-практичний коментар до ст. 202 Господарського кодексу України

 

1. Господарське зобов\’язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов\’язання; у разі поєднання управненої та зобов\’язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

2. Господарське зобов\’язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

3. До відносин щодо припинення господарських зобов\’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Коментар:

1. Коментована стаття присвячена загальним умовам припинення господарських зобов\’язань. Зобов\’язання припиняється в ситуації, коли права й обов\’язки, що пов\’язували учасників того чи іншого зобов\’язального правовідношення, перестають існувати і, як наслідок, правовий зв\’язок між його учасниками, що існував раніше, також втрачається.

Зобов\’язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов\’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зазвичай дія зобов\’язання вичерпується, як тільки охоплювані ним права й обов\’язки будуть повністю здійснені, тобто коли зобов\’язання реалізовані (виконані) його учасниками. Зобов\’язальні правовідносини можуть вважатися припиненими і за інших підстав, перелік найбільш поширених із яких наведено в ч. 1 коментованої статті.

Залежно від конкретних обставин існує декілька способів припинення зобов\’язань, а саме: 1) виконанням; 2) переданням відступного; 3) зарахуванням; 4) за домовленістю сторін; 5) прощенням боргу; 6) поєднанням боржника і кредитора в одній особі; 7) неможливістю виконання; 8) у зв\’язку зі смертю фізичної особи або ліквідацією юридичної особи.

2. Частина 2 коментованої статті серед підстав припинення господарського зобов\’язання окремо виділяє такі, як розірвання господарського зобов\’язання (ст. 206 ГК України) і визнання недійсним господарського зобов\’язання за рішенням суду (ст. 207, 208 ГК України).

Господарське зобов\’язання може бути розірване за угодою сторін або за рішенням суду. Судом зобов\’язання може бути також визнано недійсним.

Порядок розірвання господарських договорів визначений у ст. 188 ГК України.

У випадку розірвання господарського зобов\’язання або визнання його недійсним судом зобов\’язання припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили.

3. Частина 3 коментованої статті містить загальне правило про застосування до відносин щодо припинення господарських зобов\’язань відповідних положень Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Припиненню зобов\’язань присвячена гл. 50 ЦК України, яка містить норми, що передбачають підстави, коли суб\’єктивні права й обов\’язки, що складали зміст відповідного зобов\’язального правовідношення, перестають існувати.