Науково-практичний коментар до ст. 199 Господарського кодексу України

 

1. Виконання господарських зобов\’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов\’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов\’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

2. Зобов\’язання суб\’єктів господарювання, які належать до державного сектора економіки, можуть бути забезпечені державною гарантією у випадках та у спосіб, передбачених законом.

Коментар:

1. Зобов\’язання є правовідносинами, а тому вони охороняються засобами примусового характеру. Ці засоби можна поділити на дві групи:

– загальні заходи (спонукання до виконання зобов\’язання, покладення обов\’язку відшкодувати заподіяні його порушенням збитки тощо), що застосовуються в усіх випадках, за винятком тих, що виключені законом, договором або характером встановлених відносин;

– спеціальні забезпечувальні заходи, що застосовуються лише для забезпечення тих зобов\’язань, для яких вони безпосередньо встановлені законом або договором. Останні у цивілістиці називаються способами забезпечення виконання зобов\’язань.

Виконання господарських зобов\’язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов\’язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Відповідно до ч. 1 коментованої статті до відносин щодо забезпечення виконання зобов\’язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов\’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Вказана стаття, як і коментована, не містить вичерпного переліку заходів забезпечення виконання зобов\’язань, а тому законом або договором можуть бути встановлені й інші види забезпечення виконання зобов\’язання. Наприклад, згідно зі ст. 66 Закону України \”Про господарські товариства\” учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за зобов\’язаннями товариства усім своїм майном. Встановлюючи такий вид цивільно-правової відповідальності, законодавець надає контрагентам юридичної особи, створеної у формі повного товариства, додаткові юридичні засоби забезпечення виконання зобов\’язання. Забезпечувальними властивостями наділені і деякі форми безготівкових розрахунків (акредитив, інкасо, передоплата тощо) або навіть деякі види договорів (договори страхування, кредиту, лізингу, факторингу тощо).

Більшість способів забезпечення виконання зобов\’язань має акцесорний характер і при недійсності основного зобов\’язання або припиненні його дії перестає існувати. Але є і такі способи забезпечення, що мають самостійний характер, наприклад гарантія.

Кожен із способів забезпечення виконання зобов\’язань має певні особливості, обумовлені ступенем та механізмом впливу на боржника, але підкорені одній загальній меті – спонукати боржника виконати зобов\’язання належним чином.

Забезпеченню підлягає тільки дійсне зобов\’язання. При цьому недійсність основного зобов\’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. Але недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов\’язання не спричиняє недійсність основного зобов\’язання.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов\’язання вчиняється у письмовій формі. Цей припис має імперативний характер, тому його порушення призводить до нікчемності вказаного правочину. Деякі зі способів забезпечення виконання зобов\’язань вимагають не просто письмової, але й нотаріально посвідченої форми їх здійснення і навіть спеціальної реєстрації, наприклад договір іпотеки.

В юридичній науці провадиться класифікація способів забезпечення виконання зобов\’язань за різними ознаками. Наприклад, залежно від юридичної конструкції способи поділяються на такі, що пов\’язані, та такі, що не пов\’язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов\’язку порушника. До першої групи належать застава та завдаток, до другої – неустойка, порука, гарантія. За правовою природою способи поділяються на такі, що є формою юридичної відповідальності, та такі, що не можуть бути формами юридичної відповідальності. До першої групи належать неустойка та завдаток, до другої – застава, порука, гарантія. Притримання, на думку спеціалістів, є однією з форм самозахисту, що має спільні риси із заставою.

2. Частина 2 коментованої статті присвячена особливості забезпечення зобов\’язань суб\’єктів господарювання, які належать до державного сектору економіки. Відповідно до вказаної норми такі зобов\’язання можуть забезпечуватися державною гарантією у випадках і способом, передбаченими спеціальним законом.

Наприклад, зобов\’язання державних замовників за договорами на підставі державного замовлення (державного контракту) забезпечуються державою в особі Кабінету Міністрів України. При цьому держава гарантує оплату продукції, виконання робіт, надання послуг за державним контрактом за рахунок державного бюджету.

Також, відповідно до п. 2 Порядку надання державних гарантій за зобов\’язаннями Державної іпотечної установи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 р. N 1094, державні гарантії надаються за зобов\’язаннями державної іпотечної установи в розмірі, що не перевищує обсягу, встановленого Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за умови використання у повному обсязі запозичень, повернення яких гарантовано державою, відповідно до п. 4 цього Порядку. Строк виконання таких зобов\’язань не перевищує семи років.

Законодавством можуть бути встановлені й інші випадки гарантування державою виконання зобов\’язань суб\’єктів господарювання, які належать до державного сектору економіки.